Незаразні хвороби бджіл

Реферат

Основним агротехнічним заходом є недопущення обробок ентомофільних культур у період цвітіння. Обпилювання сільськогосподарських культур з літаків проводять при швидкості вітру не більше 2 м/с, обприскування з літаків і наземними засобами — при швидкості вітру до 3 м/с та мінімальній висоті.

У садах повинні бути однорідні насадження. Перед початком їх обробок скошують бур'яни, які цвітуть. Сади, лісопарки і інші насадження бажано обробляти найменш небезпечним для бджіл способом — аерозольним. Необхідно ліквідувати дикоростучі медоноси на полях злакових культур, буряків тощо. При цьому використовують малотоксичні отрути, переважно в гранульованому вигляді, застосовують біологічні засоби захисту урожаю замість хімічних, а також відлякуючі бджіл препарати (карболова кислота, технічна камфора, креозот, піридин).

Спеціальні пасічницькі заходи — це відвезення пасік на 5 км і більше від місця застосування пестицидів та ізоляція бджолиних сімей на період токсичної дії від 1 до 7 днів за допомогою кочової сітки.

При обробці рослин препаратами, строк ізоляції яких відмічено «+», бджолині сім'ї ізолюють на період обробки.

Якщо після обробки ентомофільних культур пестицидами буде хмарна погода з низькою температурою і підвищеною вологістю, строк ізоляції сімей у вуликах подовжують на один-два дні. Ізольовані бджолині сім'ї забезпечують кормом, водою, яку щоденно міняють. Вулики затіняють і знімають утеплення. Пізно ввечері льотки у вуликах відкривають, а рано вранці — закривають.

Для зменшення вильоту бджіл з вуликів при неможливості вивезти та ізолювати сім'ї повертають вулики на 180°, а також розкладають перед льотком сіно, солому, стружки чи гілки нетовстим шаром, так, щоб через них могли проникати бджоли.

У потерпілих бджолиних сім'ях скорочують і утеплюють гнізда, видаляють стільники із свіжим наприском і пергою та підгодовують бджіл протягом кількох днів цукровим сиропом.

Падевий токсикоз — отруєння бджіл і личинок падевим медом.

Ознаки отруєння найчастіше виявляють взимку або після очисних обльотів і рідше влітку. Взимку в бджолиних сім'ях відмічається підвищений шум. У бджіл внаслідок переповнення задньої кишки черевце збільшене, крила тремтять, спостерігається кволість, вони відриваються від клуба, падають на дно вулика, повзають по ньому або вилазять з вулика, падають на підлогу зимівника і гинуть. Залежно від кількості токсичних речовин у падевому меду бджоли більше, або менше опроношуються. Бджолині сім'ї слабнуть, матки знижують або зовсім припиняють яйцекладку, часто гинуть. Іноді гинуть навіть цілі сім'ї.

В активний період життєдіяльності бджолиних сімей ознаки отруєння менш помітні. У хворих і щойно загиблих бджіл середня кишка набуває кавового, чорного або синювато-темного кольору, при витягуванні кишечника з черевця легко розривається.

Діагноз ставлять на основі характерних клінічних ознак, змін середньої кишки та дослідження меду на вміст падевих речовин, яке проводять за допомогою спиртової або вапняної реакції.

Заходи боротьби. Отруєнню легше запобігти. Для цього після головного медозбору перевіряють кормові запаси на наявність паді у ветлабораторії, куди надсилають близько 100 г меду від кожної сім'ї. При виявленні паді мед замінюють цукровим сиропом, до якого додають 0,3 мл 70 %-ної оцтової кислоти з розрахунку на 1 кг цукру.

Взимку, після виявлення ознак отруєння, бджолам дають квітковий мед або цукровий сироп чи змочений водою цукор-рафінад, а також воду з талого снігу, розміщуючи змочену нею вату чи марлю над зимовим клубом. При потеплінні організовують обліт бджіл, а потім сім'ї переселяють на скорочені гнізда, утеплюють і підгодовують.

Застуджений розплід спричинюється різким зниженням температури в гнізді, внаслідок чого гинуть личинки і лялечки бджіл. Хвороба спостерігається найчастіше весною в слабких сім'ях з недостатньо утепленими гніздами, при втраті льотних бджіл від отруєння та з інших причин, які негативно впливають на загальний стан бджолиної сім'ї.

Ознаки хвороби. Розплід гине суцільними ділянками найчастіше знизу і збоку від крайніх рамок гнізда. Трупи личинок темно-сірого, темно-бурого або чорного кольору без запаху чи із запахом сірководню.

Діагноз ставлять з урахуванням стану сім'ї, загального виду, кольору загиблих личинок і лялечок, їх положення в комірках, а також стану кришечок комірок.

Заходи боротьби. З гнізд видаляють стільники з ураженим розплодом, скорочують гнізда, утеплюють, а при нестачі корму бджіл підгодовують.

Завмерлий розплід виникає внаслідок спорідненого розведення, супроводжується загибеллю бджолиних і трутневих личинок та лялечок.

Ознаки хвороби. Серед здорового розплоду трапляється невелика кількість (1—5 %) мертвих личинок і лялечок. Личинки зразу стають сірими, а згодом бурими. Вони мають водянисту, м'яку консистенцію, без запаху, легко виймаються з комірок. При цьому кришечки не змінені або видалені.

У лялечок укорочене тіло, зокрема черевце. Гинуть на різних стадіях розвитку, трупи білі або пігментовані, їх можна знайти на дні вулика і біля льотка.

Спостерігають також вихід з комірок бджіл з недорозвиненими крилами, яких викидають з вулика здорові бджоли.

Заходи боротьби. Вибраковують маток, які дають нежиттєздатне потомство, і замість них підсаджують здорових маток, одержаних з інших віддалених пасік.