Біблія

Реферат

Біблійні книги Старого завіту складалися з трьох розділів: «Закон», «Пророки» і «Писання». «Закон», або «П'ятикнижжя Мойсеєве», у свою чергу складався з книг: «Буття», «Ісход», «Левит», «Числа», «Второзаконня» і включав правила та положення, що стосувалися релігійного і суспільного життя іудеїв, легендарні історії про створення світу і людини, а також перекази про походження іудейського народу та про його долю до переселення до Палестини. У «Пророках» були вміщені твори, що їх приписували раннім пророкам (книги Ісуса Навіна, Суддів, Самуїла, Царств), де викладалася історія іудейського народу від поселення його в Палестині до розорення вавілонянами Єрусалима (кінець VI ст. до н. е.), а також писання пізніших пророків (Ісаії, Ієремії, Ієзекіїлі й дванадцяти «малих пророків») ; це були скорботні, патетично-схвильовані проповіді, викриття, погрози, плачі, гіркотні роздуми про долю іудейського народу, заклики до покаяння і виправлення, що супроводжувалися оповіданнями про видіння і застерігаючі знамення, які обнадіювали всілякі пророцтва про кінцевий порятунок «богообраного» іудейського царства.

До старозавітних біблійних книг, об'єднаних назвою «Писаній», належали Псалтир (збірка гімнів, молитов і пісень, як релігійних, так і світських), книги Притч Соломонових, Премудрості Соломона, Премудрості Ісуса, сина Сірахова (філософські висловлювання й афоризми), книга Іова — релігійно-моральна поема, яка розповідає про тяжкі муки праведної людини, Екклезіаст, що містив песимістичні роздуми про суєтність людського життя. «Пісня пісень» — любовна поема, яка виникла на основі народних пісень, що вихваляють красу коханої царя Соломона — Суламіфі, книги «Руф», «Есфір» тощо.

Біблійні книги Нового завіту складають євангелія (від Матфея, Марка, Луки й Іоанна), Діяння і Послання апостолів, або, скорочено, Апостол, а також Одкровення, або Апокаліпсис Іоанна Богослова. Євангеліє та апостольські Діяння містять в собі основи християнської міфології, що відбивають багаторазові нашарування різних давніх релігійних систем, міфів та легенд. Апостольські Послання ставили завдання популяризувати тлумачення Євангелія відповідно до тих умов, які були викликані суспільною та громадською практикою окремих християнських громад, груп і навіть окремих осіб. Нарешті, Апокаліпсис, що виник на основі іудейської книжності, викладає фантастичні видіння, які у символічній формі пророкують катастрофічні події, які начебто повинні наступити перед «кінцем світу» й закінчаться другим пришестям на землю Христа, що остаточно переможе свого ворога і ворога всього людства — Антихриста.

Старозавітні книги Біблії на початку розвитку християнства були прийняті як книги цілком авторитетні, придатні до керування релігійним життям і поведінкою новонавернених. До речі, християни напочатку не мали власних священних книг, а іудейське віровчення, головною ознакою якого було утвердження єдинобожжя, уявлялось як початкова стадія в формуванні віровчення християнства. Пізніше старозавітна історія стала осмислюватися християнськими богословами шляхом символічних алегоричних тлумачень як пряма предтеча християнства, а в писаннях пророків висловлювалися пророцтва про явлення на світ Христа та про спасіння ним роду людського.

Новозавітні книги, що відбили в собі вищу стадію культури, яка відрізняла християнство від іудейської релігії, сприяла розповсюдженню нових, прогресивних моральних і суспільних понять, одначе старозавітна біблійна спадщина не була витіснена новозавітною: старозавітні книги, крім того, що вони могли дати християнському читачеві в чисто релігійному плані, мали для нього значення ще й в літературному відношенні.

Давньоруська література щедро користувалася біблійними цитатами, використовувала біблійну стилістику й образні засоби. Особливою популярністю користувався Псалтир, що було зумовлено його поетичними достоїнствами, словесною виразністю та релігійним ліризмом. Такі якості Псалтиря зробили його не тільки настільною книгою для читання, а й книгою навчальною протягом багатьох віків. Популярними були тоді також тексти Притч і Премудростей Соломона, які захоплювали давньоруського читача не тільки своїм змістом, а й багатою афористичністю. Стосовно Євангелія й Апостола, то вони служили основним джерелом для релігійно-моралістичних формулювань у дусі християнського віровчення. Найдавнішим так званим апракосним (уривки з четвероєвангелія впереміж) євангелієм руського ізводу, що містило лише читання на недільні і деякі дні релігійних свят, є Остромирове євангеліє, переписане в 1056—1057 pp. дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира.

До богослужебних книг, які перейшли на Русь у слов'янських перекладах, крім книг біблійних, належать також і книги церковних молитов і церковних пісень, що входили, головним чином, до складу Служебних Міней, тобто книг церковних служб стосовно до окремих місяців. У списках кінця XI ст. до нас дійшли новгородські Служебні Мінеї 1095—1097 pp. (на вересень, жовтень і листопад місяці) та декілька не датованих Служебних Міней. Поетичний стиль і словесні формули молитов і церковних пісень якоюсь мірою були використані нашою давньою літературою.