Житія святих

Реферат

З літератури, що призначалася для читання, найбільшою популярністю користувалася література житійна, або агіографічна, через посередництво якої церква намагалася дати своїй пастві зразки практичного втілення абстрактних християнських положень. Автор житія, агіограф, переслідував насамперед завдання дати такий образ святого, який відповідав би уяві про ідеального церковного героя. З його життя бралися тільки такі факти, які відповідали цьому уявленню, і замовчувалося все те, що не відповідало уявленню. Іноді видумувалися такі події, яких не було у житті святого, але які потрібні були для його прославлення; іноді факти з життя одного святого приписувалися іншому, про якого було мало відомостей. Наприклад, у практиці давньоруської агіографії були випадки, коли при написанні житія якого-небудь святого запозичувалося те, що говорилося про того самого візантійського святого.

Перекладні житія були в поширеній або стислій формі. Перші існували окремо або входили до складу збірників під назвою «Четьї-мінеї», тобто книг, призначених для читання з розташованим за числами місяця матеріалом; другі, що становили короткий формуляр святого, знаходили місце в «Прологах», чи «Синаксарах», «Мінологіях». «Четьї-мінеї» існували на Русі уже з XI ст., а «Пролог» — з XII ст. Виник «Пролог» у результаті співробітництва південнослов'янських і руських церковних діячів, можливо, у Константинополі, де вони могли зустрічатися. Уже в ранній редакції, крім творів про грецьких і південнослов'янських святих, є «пам'ятки» про руських святих — Бориса і Гліба, Ольгу, Мстислава, Феодосія Печерського. Згодом на руському грунті «Пролог» доповнювався широким матеріалом і ставав популярною книгою в руках релігійного читача. Сюжети його використовувалися в художній літературі XIX — початку XX ст. — у творчості Герцена, Л. Толстого, Лескова та ін.

У XI—XII ст. в окремих списках відомі були на Русі перекладні житія Миколи Чудотворця, Антонія Великого, Іоанна Златоуста, Савви Освяченого, Василя Нового, Андрія Юродивого, Олексія чоловіка божого, Вячеслава Чеського. Найбільш поширеним житієм у всьому християнському світі було житіє Олексія чоловіка божого, відомого в нас з рукопису XIV—XV ст.

Житіє Олексія, подібно до інших пам'яток давньоруської літератури, і житійної зокрема, піддавалося редакційній обробці аж до XVII ст. Житіє вплинуло на цілу низку творів нашої оригінальної літератури, лягло в основу популярного духовного вірша і драми. Зацікавлення житієм Олексія в давнину пояснюється ще й тим, що в ньому розповідалося про життя людини, яка своєю зневагою до всього того, чим жила багата, іменита верхівка, викликала симпатії тих, хто не належав до вибраного кола. Захоплював у цьому житії і загальний ліричний тон, жива діалогічна мова, ліричні плачі-монологи тощо.

На давньоруському грунті були здавна відомі і перекладні збірники коротких новел, що розповідали про який-небудь повчальний епізод з життя християнського подвижника. Збірники ці мали назву «Патериків» або «Отечників» і об'єднували повісті про аскетів, пустельників або про такі події і життєві випадки, очевидцями яких були ці пустельники. Елементи зацікавлення, анекдотизму і наївного марновірства, що перепліталися тут з побутовими епізодами суто світського характеру, сприяли широкому розповсюдженню цих повістушок, що увібрали матеріал іноді з часів язичницької міфології. У «Пролозі» було вміщено чимало патерикових легенд, чим і зумовлено його популярність. Найпоширенішими перекладними патериками на Русі були «Сінайський патерик» Іоанна Мосха, «Єгипетський патерик, або Сказание о египетских чорноризцех», та «Римський патерик». Патерикові повісті також вплинули на деякі види оригінальності книжкової літератури і навіть на усну творчість.