Церковно-історична література

Реферат

Перекладна церковно-історична література, що містила багато оповідального матеріалу, була представлена на Русі в давню пору візантійськими хроніками, які починали виклад від створення світу й трактували всесвітню історію, переважно іудейську і візантійську, з точки зору церковно-релігійної. Цікаво, що жодний світський історичний твір, яких у Візантії було чимало, тоді на Русі не був перекладений.

У XI ст. на Русі існувало кілька перекладних хронік, з яких найзначнішими були Хроніки Іоанна Малали Антіохійського (VI ст.) й Георгія Амартола (грішника) (з IX ст.). Перша складалася з вісімнадцяти книг і була перекладена в Болгарії в X ст. за часів царювання Симеона, однак слідів її в болгарській літературі не лишилося. Перенесена на Русь Хроніка Малали також не користувалася успіхом і дійшла до нас лише в пізніших компіляціях. Причиною незначного розповсюдження цієї Хроніки на Русі була велика кількість язичницького, фантастично-легендарного, світського матеріалу, який відбивав античну і східну міфологію. Події доведені там до часів імператора Юстиніана (середина VI ст.).

Великою популярністю користувалася на Русі Хроніка Георгія Амартола, доведена до 864 року і в наступному столітті доповнена матеріалом Хроніки Симеона Логофета, що кінчалася 948 роком, тобто роком смерті візантійського імператора Романа І. У такому доповненому вигляді вона і з'явилася у нас в середині XI ст., можливо, в руському перекладі. Найдавніший її список припадає на XIII—XIV ст.; переписувалася кілька разів вона і пізніше. Хроніка Амартола містила велику кількість фактів, що стосувалися візантійського церковного життя й монастирської історії; вона повідомляла про єретичні рухи, про чудесні «знамення», а також містила повчальні анекдотичні оповідання. На основі хронік Малали і Амартола на Русі виникла в XI—XII ст. їх перша редакція, а в першій половині XIII ст. друга перероблена і доповнена. Пізніше, в XV ст., у нас стали відомі також хроніки Іоанна Зонари і Константина Манасії — хронікістів XII ст.