«Природничо-наукова» література

Реферат

Чимале історико-літературне значення мали такі середньовічні «природничо-наукові» енциклопедії, як «Шестодневи» і «Фізіологи».

«Толкова палея» відкривається «Шестодневом», тобто книгою, що викладала міфічну історію шести днів створення світу на основі тих знань, які використані середньовіччям з грецьких і східних джерел. Складалися «Шестодневи» у Візантії, де вони піддавалися богословському опрацюванню. Найпопулярнішим у Візантії був «Шестоднев» Василя Великого, що став основним джерелом відомого на Русі «Шестоднева», складеного болгарським екзархом Іоанном.

Легендарна історія створення світу, викладена в «Шестодневі», визначила погляд старого книжника на природу, особливо на флору і фауну, наділяючи їх елементами поетичної фантастики. Ще більше ця фантастика наявна у збірнику, відомому під назвою «Фізіолог», де розповідалося переважно про тварин, як справжніх, так і вигаданих, про їхні особливості, а також про фантастичні каміння і дерева. Відомості ці супроводжуються символічними тлумаченнями в дусі християнських поглядів. Слов'янські переклади грецького «Фізіолога» відомі лише в руських списках, але, виходячи з мови найдавнішого списку (XV ст.), вони беруть свій початок з болгарських перекладів, виконаних раніше XIII ст. Є підстави твердити, що «Фізіолог» був відомий у нас з давніх-давен, приблизно, коли й «Шестоднев», який увібрав у себе чимало матеріалу з «Фізіолога» в тій частині, де йдеться про тваринне царство.

До числа перекладених з грецької мови пам'яток з легендарно-апокрифічними елементами пояснення будови всесвіту належить «Християнська топографія» Козьми Індикоплава, яка дійшла до нас у списках XV ст. Козьма Індикоплав (тобто той, що плавав до Індії) жив у XV ст. в Олександрії і як купець зробив кілька мандрівок на Схід, але не в Індію, яку він описав з чужих слів. Прийнявши чернецький сан, вирішив написати твір, в якому піддав з християнської точки зору критиці вчення Птолемея про кулевидність землі, доводячи, що єдино правильним ученням про побудову світу є лише «священне писання».

Значного поширення на світанку нашої письменності набули і твори отців церкви, або так звана патристична література, переважно Іоанна Златоуста, Єфрема Сірина, Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Афанасія Олександрійського, Геннадія Константинопольського. Деякі з них, як, наприклад, Єфрем Сірин (автор збірника «Паренесис»), мали неабиякий поетичний талант. Поезія Єфрема дуже похмура і просякнута духом аскетизму. Твори патристичної літератури частково знайшли собі місце у збірниках, найбільш відомі з яких два — «Ізборники» Святослава (1037 і 1076 pp.) та «Златоструй», складений зі «слів» Іоанна Златоуста. «Ізборник» Святослава 1073 р. цікавий, крім того, статтею Георгія Хіробоска «О образех», де є тлумачення про тропи і фігури (алегорії, метафори, уособлення тощо).