«Поученіє» Володимира Мономаха

Реферат

У записах 6604 р. (1096) в Лаврентіївському списку Початкового літопису вміщена пам'ятка, відома під назвою «Поученіє» Володимира Мономаха.

Володимир Мономах (1053—1125) — один з найвидатніших князів Київської Русі. Він енергійно захищав Руську землю від половецьких нападів, завжди виступав проти князівських усобиць і не мирився з дружинно-князівською мораллю, яка допускала порушення «крестного цілованія» — складених між князями мирних угод.

Разом з «Поученієм» у літописі був уміщений лист Володимира до князя Олега чернігівського, написаний дещо раніше самого «Поученія», а також кілька «молитвословій», теж написаних Мономахом. «Поученіє» звернено до дітей Мономаха і продовжене його автобіографією. Воно датується проміжком часу від кінця XI ст. до 1125 p., датою смерті Мономаха, і є ще одним доказом високого культурного рівня, досягнутого Київською Руссю в особах відомих її світських представників. Мономах виявляє добру обізнаність з тодішніми творами як оригінальної, так і перекладної богослужебної літератури, особливо Псалтиря; він був знайомий з популярним у візантійській середньовіковій літературі жанром повчань батька дітям, починаючи від повчання Ксенофонта і Марії, що увійшло до «Ізборника» Святослава 1076 р. У своєму «Поученіи» Володимир Мономах виступає як навчена великим життєвим досвідом, благородна, гуманно настроєна людина, яка завжди думає про благо своєї держави, закликає до захисту слабких від сильних і «власть имущих». У змісті «Поученія» визначаються дві частини — дидактична і біографічна. У дидактичній частині Володимир Мономах подає своїм дітям правила високої особистої і громадської моралі. З одного боку, він вимагає виконання суто християнських обов'язків, з другого — накреслює ідеальний образ князя-правителя. Князь не повинен покладатись ні на воєвод, ні на урядовців («тіунів»), ні на слуг і мусить сам вникати в усі підробиці управління. Він повинен забезпечити правосуддя і бути милосердним до всіх своїх підданих: «Всего же паче, — повчає Володимир Мономах дітей, — убогых не забывайте, но елико могуще по силі кормите, и придавайте (допомагайте) сироті, и вдовицю оправдите сами, а не вдавайте сильным погубити человіка. Ни права, ни крива не убивайте, ни повелівайте убити его: аще будет повинен смерти, а душа не погубляйте ни какояже хрестьяны». Високоосвічений Володимир Мономах вимагає, щоб і діти його не лінувалися вчитися, і посилається на приклад свого батька Всеволода, який, сидячи дома, вивчив п'ять мов (мабуть, грецьку, латинську, німецьку, угорську і половецьку).

Закликаючи дітей до постійної діяльності та невтомної праці, Володимир Мономах наводить багато прикладів з власного життя. Таким чином, дидактичний план «Поученія» переходить у план автобіографічний. В біографічній частині Володимир виступає теж як гуманний діяч, енергійний і домовитий господар. Так, під час боротьби з Олегом Святославичем він зрікається чернігівського престолу і віддає його Олегу, щоб тільки припинити розпочату Олегом війну, бо йому жаль руйнувати країну, жаль «хрестіяных душ и сел горящих и манастыр». Володимир Мономах не цурається ніякої роботи: «Еже было творити отроку моему, то сам есмь створил, діла на войні и на ловіх, ночь и день, на зною и на зимі, не дая собі упокоя. На посадникы не зря, ни на биричи, сам творил, что было надобі, весь наряд и в дому своемь — то я творил есмь. И в ловчих ловчий наряд сам есмь держал, и в конюсіх, и о соколіх, и о ястрябіх». Усе життя його пройшло в численних бойових походах. Не раз зазнавав він смертельної небезпеки під час «ловів» (полювання): «Тура мя два метала на розіх и с конем, олень мя один бол, а два лоси — один ногами топтал, а другый рогома бол; вепрь ми на бедрі мечь оттял, медведь ми у коліна подъклада (чепрака) укусил, лютый звірь скочил ко мні на бедры и конь со мною поверже; и бог неврежена мя съблюде. И с коня много падах, голову си розбих дважды, и руці и нозі свои вередих, в уности своей вередих, не блюдя живота своего, ни щадя головы своея».

У «Поученіи» Мономах висловлює поетичне захоплення красотами природи. Він зворушливо говорить про те, як дивно «господним промислом» улаштований світ, «како небо устроено, како ли солнце, како ли луна, како ли звезды...». Суворому і загартованому в походах Володимиру були властиві ліричні почуття й поетичні висловлювання, що видно з його листа до Олега чернігівського, названому в «Слові о полку Ігоревім» Олегом Гореславичем.

Щодо літературного жанру «Поученіє» Володимира Мономаха дещо подібне до популярних у середньовічній літературі у Візантії і на Заході батьківських повчань дітям.