Нові редакції старих творів в літературі XIV — першої половини XVI ст.

Реферат

Стосовно безпосереднього продовження традицій літератури Київської Русі, то вони були і в південних, і в північних землях. Пригадаймо хоч би «Моленія Даніила Заточника», «Слово о погибели рускыя земли», Галицько-Волинський літопис, проповіді Володимирського єпископа Серапіона, «Задонщину». У XV ст. створено нові редакції оригінальних творів часів Київської Русі, зокрема відомого Києво-Печерського патерика, житій святих тощо. Центром переписування та створення нових книжок був Київ. Під впливом Києва виникає переписування книжок у Чернігові, Луцьку, Львові, Острозі. При монастирях і церквах існували бібліотеки, які нерідко мали значну кількість релігійних та світських книжок.

Першу редакцію Києво-Печерського патерика, як відомо, було здійснено на початку XIII ст. Вона складалася з повісті про спорудження Печерської церкви, послання Симона до Полікарпа, де було дев'ять оповідань про життя ченців лаври, одинадцяти оповідань Полікарпа та літописної повісті про перших печерських чорноризців. Згодом Києво-Печерський монастир набуває все більшої популярності, посилюються аскетичні настрої у зв'язку з тяжким монголо-татарським ігом, а отже, збільшується кількість оповідань про життя ченців і різні «чудеса» в лаврі. Їх переказували і записували на зразок візантійських і болгарських патериків, які користувалися успіхом ще в Київській Русі. Виникає необхідність систематизувати зібраний матеріал в одну книгу і надати йому певного ідейно-смислового спрямування.

Так, у 1406 р. виникає Арсеніївська редакція Києво-Печерського патерика, що була складена «замышленіем боголюбивого єпископа Арсенія Тверскаго». Дослідники висували гіпотезу, що Арсеній перед тим, як і багато інших його колег, був ченцем Києво-Печерського монастиря, добре знав матеріал і, можливо, сам був редактором рукопису. До першої редакції було додано нові оповідання про життя Феодосія, про заснування монастиря та ін. Тепер Києво-Печерський патерик був відредагований у такому порядку: 1. «Житіє Феодосія», написане Нестором; 2. Похвала Феодосію; 3. «Сказаніє» про початок Печерського монастиря; 4. «Сказанія» про перших печерських чорноризців, як і у «Повести временных лет»; 5. «Сказанія» Симона про спорудження церкви в монастиреві та дев'ять оповідань про ченців монастиря; 6. «Сказанія» Полікарпа про ченців, що прославилися своїм чернечим життям і богоугодними подвигами — дванадцять оповідань, а не одинадцять, як у першій редакції.

Тоді ж, у XV ст., з'являються ще дві нові Касьянівські редакції патерика, складені в самому Києво-Печерському монастирі «священноинока Акакія» — колишнього намісника київської єпархії. Перша Касьянівська редакція патерика датується 1450 р., а друга — 1462 р.

У Касьянівській редакції насамперед було змінено порядок статей. На перший план висувається ім'я Нестора, якому приписують авторство деяких оповідань, удосконалюється мова, додаються риторичні прикраси в стилі південнослов'янської оліграфічної літератури тощо. Взагалі Касьянівську редакцію патерика вчені вважають перехідним етапом від літературних традицій Київської Русі до нових південнослов'янських літературних і культурних впливів.

Це ж можна сказати і про інші переробки давніших євангелій, житій святих, проповідницьких пам'яток письменства, де народна мова займає значно більше громадянства, ніж раніше. Особливо помітні елементи української народної мови в Королівському євангелії 1401 p., що його переписав якийсь Станислав «Граматик многогрешный» у селі Королеве на Закарпатті. Книга ця оформлена з великим, як на той час, мистецьким смаком, у ній багато кольорових заставок і орнаментів, виконаних яскравою кіновар'ю, лазур'ю, зеленню і бронзою, що й тепер не втратили первісної свіжості і кольору.

Вплив живої української мови досить помітно позначився і на Четьї-мінеї 1489 р. Оригінал цієї цікавої пам'ятки був складений також у західноукраїнських землях, а потім переписаний і в Білорусії. Рукопис, що зберігається в Державній Публічній бібліотеці м. Києва, є копією білоруських переписувачів, у тому числі якогось поповича Березки з Кам'янки. Ось чому в Четьї-мінеї є особливості як української, так і білоруської мов, наприклад: зацвила, ліхоимство, веселиться, Волхове, змиеве, володіти, влякатися, гольтяй, горазд, туга тощо. Грунтовна переробка первісного тексту Четьї наявна не тільки в мовній редакції, а й у самому змісті. Тут немає якоїсь системи, властивої для подібних церковно-релігійних книг взагалі. Так, у першій половині збірки подано в хронологічному порядку з 1 вересня і до кінця серпня за церковним роком вибірку житій, урочистих промов на різні свята і похвали деяким святим, зокрема руським Борису та Глібу, а в другій половині — вибрані «слова» із «Златоуста» та інших джерел. Причому переписувачі досить вільно обробляли «житія» святих і «слова», скорочували або доповнювали, залежно від своїх уподобань і, певно, від призначення книги. Ця перша спроба зближення мови священної книги з живою народною мовою не могла пройти безслідно, бо у ній виявлявся природний потяг освічених українців до рідної їм мови, підтримуваний, до того ж, ідеями реформації, що проникали на Україну, зокрема з Чехії. Четью-мінею 1489 p., поряд з уже згаданим Королівським євангелієм 1401 p., можна вважати праматір'ю перекладів церковних книг на так звану просту мову.