Короткий Київський літопис

Реферат

У Супрасльському списку поряд з Новгородським уміщений літопис під заголовком «Начало рускых князей Рускаго княженья», який прийнято називати Коротким Київським літописом. Він був складений десь на початку XVI ст. і охоплював події від 862 до 1515 pp. Особливо детальні записи подій і особисті спостереження літописця подані між 1491—1516 pp., що дало підставу одним дослідникам твердити, ніби автором літопису міг бути киянин, а іншим, що автор був з волинських земель. У першій редакції літопису події доведені до 1382, в другій — до 1405, в третій — до 1461 і, нарешті, в четвертій — до 1505 р. з додатком про події 1481—1500 pp. Цілком можливо, що всі ці редакції були об'єднані в Смоленську. Разом з тим не можна не помітити південнослов'янського патріотизму автора.

Справді, в літописі подано надзвичайно важливий матеріал з історії Київської землі, Волині, Білорусії та Литви XIV—XV ст. з точною вказівкою років, місяців і днів, зокрема, про нашестя татар на Київ у 1482 і 1496 pp., про великий мор у Литві, Польщі та Волині 1495 р., про розбійницькі наскоки татар на Волинські землі, про долю Волинської церкви, про місцеву шляхту та її ставлення до Литви і Польщі, про різні міжусобиці тощо. З особливою прихильністю ставиться літописець до одного з найбільших тодішніх українських магнатів Костянтина Івановича Острозького, який поєднував боротьбу за православну віру з вірнопідданством литовському великому князю і польському королеві. У 1515 р. він був посланий з військом проти московського князя Василя III і здобув під Оршею велику перемогу. Автор дає про це ціле оповідання, яким і закінчується Короткий Київський літопис. Він порівнює князя Острозького з Олександром Македонським, великим царем індійським Пором, з Авієм, сином Ровоама та іншими героями церковної і світської історії.

Звертає на себе увагу той факт, що автор, виражаючи ідеологію литовського князя і його васалів, все ж хоче направити силу не на православну московську землю, а на «рать татарскую», яка ще була на той час страшною і дикою силою, здатною по-варварськи знищувати людей і їхні культурні здобутки.

Зважаючи на відповідний світогляд, численні виписки з церковної літератури і насамперед біблії, а також на те, що до літопису було додане досить прихильне оповідання про відвідування в 1543 р. Супрасльського монастиря польським королем Сігізмундом-Августом, можна твердити, що авторство Короткого Київського літопису належить якійсь особі духовного стану, добре обізнаній з західноруськими літописами та різного виду хронографами. Таку думку підтримував і О. І. Білецький, який писав: «Наприкінці XV і на початку XVI ст. виникають літописні компілятивні збірники, що об'єднують місцеві літописи, створені в різних частинах Білорусії й Північної України, переважно в монастирях. За зразок здебільшого правлять старі літописи, і мова цих компіляцій близька до старої церковної».

Разом з тим у мові та стилі західноруських літописів було багато нового. Продовжуючи традиції київського літописання, і зокрема Галицько-Волинського літопису, укладачі і переписувачі вносили чимало елементів російської, української і білоруської мов. Якщо той чи інший список був зроблений на південноруських землях, то в ньому, зрозуміло, було більше елементів української мови, якщо в західноруських землях, то білоруської, а коли в північноруських, то російської мови. Більш консервативні ті частини, які писалися при дворі литовських князів, з широким цитуванням грамот, указів, актів.

Традиційність стилю помітна в описі боїв, перемог чи поразок, промовах і діалогах, генеалогії князів, сталих епітетах, метафорах, порівняннях, наприклад: «Пришед ко Браславлю и выма Браславль, пришел ко Сокольцю и Сокольця вынял, пришел ко Каменцю вночи и Каменца добыл»; «В літо 6872 (1364) князь Дмитреи Ивановичь ходи ратию к Суздалию»; «Господине княже Володимире, приехали есмя к тобе ото всих Ятвязь, надеючись на бога и на твое здоровие, господине; не помори нас, но перекорми ны соби пошли, господине, и нам жито свое продать, а мы ради купим чего восхощешь воску ли, бели ль, бобров ли, чорных чи кун, серебра ль мы рады дамы»; «безбожный царь Мамон собра воя многа и всю землю Половецьскую...»; «яко деты ко отцю, яко пчелы к матце, яко жающи воды ко источнику»; «взять град Переяславль копьем» та ін.

Хоч укладачами або переписувачами окремих списків литовського літопису були представники духовенства, він за своїм характером, як і Галицько-Волинський літопис, має в основному світський напрям. Здебільшого це видно у незначному цитуванні книг «священного писания», в розумінні справжніх причин перемог чи поразок князів (не від бога!), в поетичних описах природи, у використанні народнопоетичної символіки тощо. Вводячи легенду про заснування литовської держави римським князем Полемоном і його родичами, літописець пише, що вони «пошли до реки Дубисы... и над нею нашли горы высокие и на оных горах ровнины великие и дубровы роскошные и розмаитое офитости наполненых», або в іншому місці: «И зашли за реку Велю и потом перешли реку Немон и нашли в четырех милях от реки Немна гору красную и сподобалося им и вчинили на неи город». У Євреїнському списку є досить поетичне оповідання про стосунки Ольгерда з московським князем Дмитром Івановичем. Спочатку вони були в дружніх стосунках, але раптом Дмитро посилає до Ольгерда свого посланця з символічним дарунком — огнем і шаблею, що означало: «ведати то буду в земли твоеи по краснои весни и по тихому лету». Ольгерд, запаливши кресалом губку, віддав послу з такою відповіддю: «Дай то государю и скажи ему, что у нас в Литве огонь еще сон извечает мне хртячи в моеи земли быти по красной весни и по тихому лету а яз у него буду на велик день и поцелуя его красным яицом щитом и сулицею а божиею помощию к городу Москве копие свое прислоню». Зібравши велике військо, Ольгерд справді на Великдень несподівано з'явився під стінами Москви і змусив непідготовленого до битви московського князя просити миру. На знак перемоги Ольгерд «приехал к городу и копие свое к городу приклонил», кажучи, щоб про це завжди пам'ятав Дмитро. Як бачимо, це вже ціла поетична картина, яка є окрасою літопису.

Зіставляючи різні літописи, дослідники вірно констатують, що західноруські, або литовські, літописи хоч і поступаються своєю образністю, яскравістю і жвавістю викладу перед Галицько-Волинським, але все ж таки стоять досить високо і в окремих місцях за художніми якостями аніскільки не нижчі, ніж оповідання «Похвала Вітовтові» чи про похід Ольгерда.