Запровадження книгодрукування. Розвиток культури й освіти в другій
половині XVI — першій половині XVII ст.

Реферат

Найяскравішою сторінкою в історії російсько-українських культурних і літературних зв'язків у XVI ст. була діяльність видатного російського книгодрукаря Івана Федорова, який переселився разом із своїм товаришем по роботі Петром Мстиславцем наприкінці 1566 р. спочатку до Литви, а потім і на Україну.

Заснувавши в маєтку гетьмана Великого князівства Литовського Г. А. Ходкевича в м. Заблудові (нині районний центр Білорусії) друкарню, Іван Федорович Москвитин і Петро Тимофійович Мстиславець у 1569 р. надрукували «Книгу, зовомую євангеліе учителное...», а 1570 р. Іван Федорович Москвитин сам видав «Псалтирь с часословцем», тому що Петро Мстиславець після надрукування «Евангелія учителного» поїхав до Вільно, де продовжував свою діяльність у друкарні Мамоничів. У кінці 1572 р. — на початку 1573 р. Іван Федоров переїхав до Львова, побувавши, можливо, перед цим у Москві, і тут знову організував книжково-видавничу справу за допомогою найбідніших представників українського народу: «Но мали нецыи в іерейском чину, иніи же неславніи в міре обретошася, помощь подающе», — відзначав Іван Федоров.

У лютому 1574 р. у Львові «Іоанн Федорович друкарь москвитин» закінчив друкувати першу відому нам книгу на Україні — «Апостол», який повторював в основному московське видання 1564 р. і закінчувався спеціально написаною післямовою «Сія убо повесть изъявляет откуду начася и како съвершися друкарня сія». Цього ж року Іван Федоров видає один з найвидатніших своїх творів — «Русскую грамматику», або, як визначають дослідники, «Букварь», який був першою спробою створення навчального посібника з граматики старослов'янської мови в історії української наукової філологічної думки, посібника, що мав великий вплив на подальший розвиток мовознавства на Україні.

На початку 1575 р. Іван Федоров уже перебував на службі у князя Костянтина Острозького, який вживав енергійних спроб щодо організації книгодрукування у себе, в Острозі, і з цією метою домагався одержання виправленого тексту рукописної Біблії в Москві через писаря Литовського князівства Михайла Гарабурду, якого у вересні 1572 р. було послано до Москви для ведення переговорів про обрання на польсько-литовський престол російського царевича Федора.

В Острозі протягом 1580—1581 pp. «Іоанн, Федорович, печатник, з Москвы» видав, як відомо, три книги: «Псалтирь и Новый завет» (1580), «Біблію сиречь книгу ветхаго и новаго завета» (1580—1581) і «Хронологію» Андрія Римші (1581).

Найбільш капітальне видання І. Федорова, звичайно, — «Острозька біблія» (1581), надрукована за найповнішим і виправленим списком, одержаним з Росії.

Видання Івана Федорова поширювались не тільки на Україні, а й в Білорусії й особливо в Росії. Так, на одному примірнику «Острозької біблії», що зберігається до нашого часу у книгозбірнях Москви, у 1593 р. було зроблено такий напис, що свідчить про велику популярність цього видання в Росії: «...и привезены быша (йдеться про «Біблію» 1581 р.) великия России (в) царствующий град Москву... и рассеяшася во вся грады и держатся до сих времен».

В Росії ми зустрічаємо не тільки українські видання Івана Федорова, а й його учнів і послідовників — українців. Одним з перших українців-першодрукарів, що брали активну участь в культурному житті Росії на початку XVII ст., був українець (за його власним твердженням, «волынец») Онисим Радишевський. Він керував друкарнею «в царском дому» в Москві і надрукував дві книги «Евангеліе» (1606) і «Устав» (1610) і оформив їх (зокрема, написав післямову) за взірцем видань Івана Федорова.

В той же час у Москві служив також «греческих и польских слов переводчик» українець Федір Касіянович Гозвинський, який у 1607 p. переклав з грецької збірку байок Езопа з біографією його (Плануда), а 1609 р. переклав з польської мови «Тропник папы Иннокентия».

Серед москвичів початку XVII ст. зустрічаємо і київського міщанина Божка Балику, який витримав облогу Москви в 1612 р. і написав цікаві мемуари: «О Москве и о Дмитрію, царику московском ложном. Сіє писал мещанин кіевскій именем Божко Балыка, который сам там был и самовидец тому был», що дійшли до нас в рукописному збірнику історичного змісту, складеному в XVII ст. у Києві.

Книжково-видавнича діяльність Івана Федорова справила великий вплив на розвиток культури і літератури українського народу, на підвищення його політичної самосвідомості в боротьбі проти польсько-шляхетського гніту, за своє соціальне та національне визволення, в боротьбі проти феодалізму.

«Поширення друкарства, — писав Ф. Енгельс у статті «Про розклад феодалізму і виникнення національних держав», — відродження інтересу до вивчення античної літератури, весь культурний рух, який з 1450 р. стає дедалі більшим, дедалі загальнішим, — все це пішло на користь бюргерству і королівській владі в боротьбі проти феодалізму». К. Маркс ще раніше в листі до Ф. Енгельса від 28 січня 1863 р. підкреслював, що «винайдення пороху, компаса і книгодрукування — ...необхідні передумови буржуазного розвитку...».

Патріотична і просвітительська діяльність Івана Федорова на благо українського народу найяскравіше відображена в щирих заключних словах його «Букваря» 1574 р.

Виданий Іваном Федоровим «Букварь» 1574 p. призначався, очевидно, для спеціальної школи, яка організовувалась при друкарні Івана Федорова у Львові; про задум відкрити православну школу йдеться в листуванні Львівського Успенського братства: «... при той друкарне школу грецьку фундувати».

Широкий розмах книгодрукування на Україні в кінці XVI — першій половині XVII ст. тісно пов'язаний був із загальним культурно-освітнім піднесенням. Особливо важлива роль у розвитку культури і освітньої справи належала в цей час братствам, які, захищаючи православну віру від нападів з боку католиків і уніатів, засновували друкарні і школи. Із майже двадцяти заснованих у кінці XVI — на початку XVII ст. церковних міських братств на Україні найбільш авторитетними і діяльними були Львівське, Острозьке і Київське. Так, Львівські, Острозькі, а з 1615 р. і Київські братські школи і друкарні підготували велику кількість передових освічених діячів і видали чимало книг, в тому числі й навчальної літератури для тодішніх шкіл. Наприклад, видані 1596 р. у Львові граматика і тлумачний словник Лаврентія Зизанія, «Слов'янська граматика» Мелетія Смотрицького (надрукована в південному білоруському містечку Єв'є 1618—1619 pp.), вперше опублікований 1627 р. в Києві «Лексікон славеноросскій и имен тьлкованіе» Памви Беринди не лише продовжували і далі розвивали кращі українські книговидавничі, граматичні і лексикографічні традиції, а й були оригінальними працями, що зіграли визначну роль у розвитку філологічної науки і освіти на Україні в XVII — першій половині XVIII ст., а також в інших сусідніх слов'янських і неслов'янських країнах (Сербія, Болгарія, Молдавія, Румунія). Знаменним було видання граматики Мелетія Смотрицького 1648 р. в Москві з додатком ряду філологічних трактатів Максима Грека. Навчаючись за другим московським виданням «Слов'янської граматики» 1721 p., великий російський вчений-енциклопедист і письменник М. В. Ломоносов назвав її (разом з іншими підручниками в Московській слов'яно-греко-латинській академії) «вратами учености» своєї.