Христофор Філалет і його «Апокрисис»

Реферат

«Апокрисис» є одним із найвидатніших творів кінця XVI ст. — першим викривальним трактатом, спрямованим проти Брестської унії 1596 р. і книги П. Скарги «Описанье и оборона събору руского берестейского», анонімно виданої у 1597 р.

Як гадають дослідники цього твору, на підставі тверджень сучасників, автором трактату «Апокрисис», що скористався псевдонімом Христофор Філалет, був шляхтич-протестант з Волині, який мав близькі стосунки з князем К. Острозьким, Мартин Броневський, що не раз виступав на генеральному варшавському сеймі від «київської землі». «Апокрисис, албо Отповедь на книжкы о Сьборе Берестейском, именем людей старожитной релеи греческой, чрез Христофора Филялета врихле дана» написаний М. Броневським польською мовою і виданий 1597 р. у Вільно. Переклад на українську літературну мову був здійснений досить оперативно, як гадають, Клириком Острозьким (Гавриїлом Дорофеєвичем) і виданий у наступному, 1598 р. в Острозі.

«Апокрисис» був видатним явищем в українській полемічно-публіцистичній прозі кінця XVI ст.; трактат дав оперативну і обгрунтовану відповідь як на книгу П. Скарги, так і на незаконні рішення Брестського уніатського собору в цілому. Автор з великою майстерністю розкриває справжні причини Брестської унії, показуючи ті політичні і соціально-економічні вигоди, які мали Ватікан, король польський, магнати і шляхта і нові зрадники православної віри митрополит Київський Михайло Рогоза та його прибічники Іпатій Потій, Кирило Терлецький та інші уніати.

Христофор Філалет виявив широку ерудицію: «Апокрисис» містить екскурси не лише у церковну історію — до біблійних і євангельських книг, до писань грецьких і латинських авторів, а й широке коло сучасних йому історичних документів і матеріалів, аж до використання приватних листів тогочасних відомих діячів.

Автор «Апокрисиса» викриває і документально спростовує наклепницькі писання П. Скарги у його книзі «Synod brzeski», де єзуїт «тое, што не было, пишет», а «тое, што было, замовчует»; він гостро картає і висміює зрадників православної віри київського митрополита Михайла Рогозу, єпископів Іпатія Потія, Кирила Терлецького та ін., які продались папі римському і Ватікану: «Аякож, милые справцы, за тые справы свои теперь не встыдитеся?! Якож людем у очи смотрети смеете; кгды видите, же фальши и зрады ваши на яво, за власних листов ваших доводом выходят?».

Подібно до Герасима Смотрицького Христофор Філалет виступає проти насильницького запровадження папою римським нового календаря 1582 p., який використаний був насамперед з метою «свою надслабелую власть (владу римського папи) ствердити, а своего панованья над всеми поправити а посветчити был могл». Викриваючи ганебну поведінку і злочинницькі дії багатьох римських пап на підставі свідчень багатовікової історії Ватікану полеміст переконливо доводить, що жодному папі римському і його лицемірним обіцянкам не можна вірити, як не слід вірити і єпископам-уніатам, зрадникам українського народу, бо саме організатори і захисники Брестської унії належать до тих пастирів, які, за словами автора «Апокрисиса», «злодейми, разбойниками, албо наемниками, а не пастирами власне мели бы быти названы».

Христофор Філалет, талановитий полеміст і пристрасний публіцист, виступає з передовими для свого часу гуманістичними поглядами. Він яскраво виявляє риторичну майстерність, успішно поєднуючи дві поширені тоді в публіцистичному письменстві системи викладу: це вдале поєднання у риторично-патетичній, емоційно піднесеній, пристрасній мові автора, палкого захисника народних інтересів і поборника справедливості, високого інтонаційного звучання з їдкою іронією, в'їдливою насмішкою над противником і гострою, нещадною сатирою. Характерним для стилю «Апокрисиса» є широке використання риторичних запитань і енергійних окличних звертань на адресу противника: «Где инде теды, не до нас, которыи есмо покору улюбили, с тыми ся порадами, деетисе, оборогай! Инде тую шатанскую сеть, на зважень людей уробленую, розставляй і розпростирай! Кого иного до того лепу ваб! Мы, за помочью божею, до него не полетимо!».

Христофор Філалет успішно користується засобом внутрішнього діалогу, ведучи розмову із своїм супротивником так, ніби той знаходиться поруч і полемічний диспут відбувається віч-на-віч. Автор влучно застосовує іронію, насмішку, гостру сатиру і навіть сарказм, особливо для викриття протизаконних дій і ганебних вчинків папи римського і верхівки Ватікану, зрадників православної віри, єпископів-запроданців, організаторів і насаджувачів Брестської унії, яких він малює в образі вовків у овечій шкурі, пропагандиста і захисника рішень брестського уніатського собору, польського письменника-полеміста, єзуїта Петра Скарги.

Нерідко зустрічаємо в «Апокрисисі» і засіб контрасту, який досягається невідповідністю вживання високого чи низького стилю для викриття ганебних вчинків і дій чи, навпаки, для висміювання засобами низького стилю того, як католицькі владики на чолі з римським папою з метою власного збагачення і розкішного життя продають не лише небо і землю, а й вигаданий папою римським «чистец» (чистилище). Для Христофора Філалета характерним є метафоричність викладу, влучне вживання алегорії та метонімії для сатиричного викриття церковної верхівки Ватікану. Як образно висловлюється полеміст, «римскіе риболове» ставлять на підлеглих їм землях сіті «на чужіе гроши», щоб здобути собі «значный облов».

Добре знаючи античну і середньовічну байку, Христофор Філалет посилається принагідно на відому в Езопа і Федра байку про Вовка і Барана, вплітаючи її в контекст: «Але хто ж не розумеет, же то одно ключка подобна оной: Баране, колотиш водою!» (Про співіснування в одній єпархії двох хижаків-владик — католицького біскупа і уніатського єпископа). Друга байка про Вовка і Лисицю, хоч частково і нагадує нам байки з подібною фабулою в Езопа і Федра, але вона є оригінальним витвором автора «Апокрисиса».

Твір рясніє також цікавими висловами фольклорного походження, які влучно вплітаються у його полемічно-публіцистичний контекст. Прислів'я і приказки, народні усмішки, фразеологізми, порівняння, анекдоти, легенди й перекази, метафоричні вислови, образи-алегорії, епітети-означення — ось далеко не повний перелік вживаних Філалетом зразків народної мудрості. Наведемо деякі з них: «Єсли же штось ты порошок в оку патріархов обачил, то мы в оку папежов римских бревно, а до того ганебне, великое покажемо»; «з дожчу под рынву упроважати»; «зрада... яко шило в меху не затаится»; окремі зразки іронії: «папескій похлебца», «смердячая римских епископов гордость», «надгнилая унея», «жовтобрух лукцій владыка» та багато ін.

Вплив «Апокрисиса» як високохудожнього і пристрасного полемічно-публіцистичного трактату яскраво виявився у творчості Клирика Острозького, автора «Перестороги», Мелетія Смотрицького та інших письменників-полемістів.

Високу оцінку «Апокрисисові» дав Іван Вишенський у своєму посланні 1597 р. «Благочестивому государу Василию, княжати Острозскому и православным христіаном Малое России...». Це була, по суті, перша спроба рецензування, критичної оцінки твору, дана його колегою-сучасником.