Початок віршової літератури

Реферат

Панегірик К. Саковича сповнений складних риторичних фігур, що було характерним для тогочасного віршування. Є там чимало і народнопоетичних елементів. Зважаючи на те що вірш був призначений для декламації спудеями, його відносили до початків української шкільної драматургії. Стосовно автора К. Саковича, то його патріотизму вистачило лише на цей панегірик; згодом він перебіг на бік уніатів та став у своїх писаннях нападати на православ'я і взагалі на українське суспільне життя.

Типовим твором на історичну тему є віршоване оповідання «Лямент о утропеню мещан острозких» (1636). Його автор, учень «найубогшей школи» у місті Ровно, сховався під криптонімом М. Н. Приводом до написання цього віршового твору став конфлікт між міщанами міста Острога і слугами Ганни-Алоїзи Ходкевич, дружини віленського воєводи. Ганна Ходкевич, ставши католичкою, доручила своїм слугам викрасти труну з останками свого батька Олександра Острозького (який помер православним) з церкви і перенести її до новозбудованого костьолу. Між міщанами і слугами Ходкевич, яка була онукою захисника православних Костянтина Острозького, виникла кривава сутичка у перший день великодня, що призвело до сумних наслідків. Мешканців Острога було жорстоко покарано, одних «в колоду посаджено», других «мечем прикро стято», а ще інших «дано за поруку». Автор «Ляменту», розповівши про ці сумні події, співчуває своїм землякам:

Віршописець яскраво змалював картини минулого, надавши своєму твору публіцистичного характеру. Він явно співчуває найбіднішим міщанам, кажучи, що все лихо впаде на їхні голови, бо багатії мають змогу викупитися. Емоційність твору, як і патріотизм автора, — безсумнівні.

Про острозьку трагедію згадується і в Острозькому літописі під 1636 р. Ганна Острозька-Ходкевич характеризується тут як гонителька православних, що понапускала в славне місто Острог «езуитов, иже через них много злого сотвори православным».

Розглянуті нами вірші здебільшого побудовані за силабічною системою. У кожному віршованому рядкові є однакова кількість складів, тобто це рівноскладові, або силабічні, вірші. Але з боку версифікаційної побудови на початку XVII ст. були і нерівноскладові вірші. Яскравим прикладом цього може бути ціла збірка Кирила Транквіліона-Ставровецького «Перло многоценное», перше видання якої побачило світ у Чернігові (1646), а друге — в друкарні Уневського монастиря (1697). Кирило Транквіліон-Ставровецький відомий як церковно-політичний діяч кінця XVI — першої половини XVII ст. Він учителював у львівській і віленській школах, був ігуменом і проповідником монастирів, у 1626 р. перейшов до унії, за що отримав чернігівську архімандрію, де й помер 1646 р. Як письменник він відомий кількома своїми книжками: «Зерцало богословія» (1618), «Евангеліе учителное албо казаня на неделя през рок и на празники господскіе и нарочитым святым угодником божіим» (1619), які згодом кілька разів перевидавалися у XVII ст. Перші примірники цих книжок були присвячені різним впливовим і вельможним особам з віршами на честь гербів Л. Дривинського, О. Пузини, Ірини Вишневецької та ін.

Про свої книжки автор був дуже високої думки, хоча вони й були засуджені як українською, так і російською православною ієрархією, що було зумовлено переходом Транквіліона-Ставровецького до унії.

Збірка «Перло многоценное» складається з великої передмови до «чителника о той презацной книзе» та 21 вірша, що є, власне, моралізаторськими роздумами і повчаннями про Богородицю і Христа, апостолів і святих, проповідями на різдво і Великдень, морально-повчальними діалогами та ораціями. Про мету своєї праці автор писав так: «Тая книга презацная, хотяй ся видит мала в очах людских, але великій содержит в собе тайны, збавеню твоєму служачіи: такого сут высокого разума богословского, же из єдиного вершика двох або трох слов може добрый казнодея казаня повести и кротко звязаную реч распространити и души людскіи утешити словом божіим. Также в школах будучій студенти могут собе с той книги святои выбирати вірши на свою потребу и творити з них ораціи розмаитіи часу потребы свои, хоч и на комедіях духовных». Отже, збірка призначалася і як посібник для учителів та учнів шкіл, а також проповідників.

Здебільшого вірші Кирила Транквіліона-Ставровецького мають духовний моралізаторсько-дидактичний характер; вони своїм складом і тематикою наближаються до традиційних нерівноскладових духовних псалмів чи інших церковних пісень. І лише в окремих рядках є відгомін тогочасного життя, складних класових суперечностей. Таким зразком є вірш «Лекарство роскошником того світа», що є монологом щойно померлого вельможного пана. Для автора, як і взагалі для духовної лірики XVII та XVIII ст., було властиве дидактичне роздумування про тлінність і марність буття, про всемогутність смерті, яка нікого не жаліє.

Саме так роздумує і ліричний герой згаданого вірша. Він говорить, що нагла смерть все від нього забрала: замки коштовні, палаци світлі, шкатулки з золотом, злототканні шати, рисячі хутра, дорогі карамзини, сади і виногради. Раніше за ним слуги ниць ходили, а тепер разом із приятелями носи свої «пред смрадом моим позатикали».

Все забрала смерть «гневливая, злосливая, слепая, глухая, нежалосливая». Забирає вона і всіх сластолюбивих розкошників, золотолюбивих ласунів, князів, тиранів, воїнів, гетьманів, королів, філософів, — всіх їх «заровно» до гроба веде. Отже, монолог переростає у правдиву картину викриття розбещеного життя українського панства. Але ніяких висновків автор, зрозуміло, не робить, хіба що наголошує на рівності перед богом та на тлінності земного буття, мовляв, ні для чого збагачуватися, всеодно до могили нічого не візьмеш.

Вірш багатий на риторичні фігури, поетичні тропи, а нерівноскладова його будова та римування нагадують народні думи, що виконувалися речитативом.

Відомі й невідомі нам поети XVI—XVII ст. реалістично, з демократичних позицій відтворили у багатьох віршах історичні, соціальні та сімейно-побутові картини сучасного їм життя. Використані ними художні засоби часто перегукувалися з народнопоетичною образністю та мовою. Вірші фольклорного походження виражали прагнення і почуття широких мас народу, тому кращі зразки їх стали народними піснями. Інший характер мають вірші книжного походження, написані під безпосереднім впливом тих норм, що проголошувалися у шкільних курсах поетики. Такі вірші здебільше виражали ідеологію пануючого класу, були пройняті релігійно-моралізаторськими мотивами. З віршової літератури цієї групи найціннішими є лише твори на історичну тематику, значний розвиток яких припадає на другу половину XVII ст.