Початок драматичної літератури

Реферат

На Україні драма також розвивалася з місцевих народних обрядів, у яких було чимало драматичного. Назвемо хоч би пісню-гру «А ми просо — сіяли...», обряди народного весілля, похоронів тощо (порівняйте описи у повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», в п'єсі Т. Шевченка «Назар Стодоля» та ін.). Але церковники різко виступали проти народних обрядів та їх поширення. Не завагався виступити проти них навіть І. Вишенський, який у «Посланії до князя Василя Острозького» писав: «Купала на Крестителя утопите и огненое скаканя отсечете... чиненые по Волыню и Подолю».

Початки давньої драми на Україні також тісно пов'язані з тогочасними школами, де учні засвоювали теорію драми та брали участь у шкільних спектаклях. І. Вишенський у «Посланії до Домнікії» згадує, що учні «трудитися в церкви не хочют, толко комедии строят и играют». На жаль, ці драми, про які згадував Вишенський, не збереглися до нашого часу. Можливо, що це були віршові діалоги, які представляли учні шкіл у дні церковних свят або з нагоди важливих подій у житті певного міста чи школи.

Найближчим до драматичних творів за характером і способом виконання були вірші-діалоги різдвяного і великоднього циклів. Така драматична література поширювалась у Західній Європі вже в XII—XIII ст. Подібний характер мали перші вірші-діалоги і в слов'янських країнах, зокрема в Польщі, Чехії і на Україні. З українських драматичних діалогів першої половини XVII ст. на увагу заслуговують «Різдвяні вірші» Памви Беринди та «Розмышляне о муце Христа Спасителя нашого...» Іоаникія Волковича.

Діалог Памви Беринди, відомого друкаря і гравера, автора славнозвісного «Лексікона славеноросского и имен тьлкованіе», надрукованого 1616 р. у Львові в друкарні Ставропигійського братства під назвою «На рождество господа бога и спаса нашего Ісуса Христа вірші для утехи православным христіаном». Вірші цієї збірки, яких, крім прологу та епілогу, нараховується сім, були призначені для декламування учнями Львівської братської школи. Збірка Беринди за жанровими особливостями була твором, який називали в тогочасних піїтиках «декламацією». Таку «декламацію» виконували перед слухачами учні один за одним, сидячи або стоячи. Таким чином, «декламація» якоюсь мірою відрізнялася від «діалогу»; в ній виступало не дві, а більше дійових осіб і тому вона була своєрідним початком власне драматичного твору. В «декламаціях» уже є окремі ремарки, чого ще не було в діалогах. Для прикладу можна назвати згадані вірші Беринди, де пастухам, що прийшли вітати народженого Христа, даються різні поради щодо їхньої поведінки на сцені.

Загалом збірка П. Беринди, в якій все ж таки епічний елемент переважає над драматичним, займає проміжне місце між віршем і драматичним твором.

Драматичний твір Іоаникія Волковича, учителя Львівської школи і проповідника, «Розмышляне о муце Христа» був опублікований у Львові 1631 р. Цю книжечку автор присвятив Гаврилові Марковичу Лангишу, «славному купцю і міщанину львівському, добродієві своєму ласковому». На звороті титульної сторінки Волкович писав: «Найпреднейшій о праве гетман и вож всех красномовцов рымских, сладкомовный Цицеро, ласкавый добродію, знаменитую цноту вдячности улюбивши, и в оной pacкохавшися, овыи слова в одной с книг своих написал: Хочу жебым и был и все мене мели за вдячного. Того ж и я з дитинных праве моих лет прагнучи, каждому добродеєви моєму старалемся яковымколвек слушным и от мене можным способом за отриманыи добродійства нагородити...» Слова ці свідчать не тільки про позитивні риси характеру Волковича, а й про його глибоку освіту, що є цінним причинником до його біографії, яку ми мало знаємо.

Твір, як зазначено на титульній сторінці, виконали учні Львівської братської школи недалеко від церкви, можливо на шкільному подвір'ї або в школі. З виконавців названі тільки три учні: Буневський, Георгійович і Лангиш, але, напевно, їх було більше, бо у спектаклі є понад 50 виступів. Перед глядачем виступали три побожні душі (їх ролі виконували названі учні), 10 вісників, чимало алегоричних постатей (Милість божа, Розум, Воля, Пам'ять та ін.) і отроки. Вірші, що їх виголошували дійові особи, Волкович поділив на дві тематичні групи: одну з них назвав «Трены в день страстей Христа», другу — «Вірші на день воскресенія». Однак драматичне відображення дії замінюється розповідями, значна частина яких є простим переказом відповідних євангельських текстів. Характерно, що перед ролями вісників детально з'ясовується тема виступу, що було своєрідною формою ремарок у давніх драматичних творах. Виступи дійових осіб у «Розмышляні» Волковича мають переважно риторичний характер, переплетений інколи ліричними роздумами.

Одні монологи пройняті теплим ліризмом, інші нагадують похоронні голосіння. З метою образного відтворення дії Волкович використав чимало характерних епітетів (чорного крука, белим голубом, лзы горкіи, дикіи зверята), метафор («Рач сам сердца моего дверь отворити», «По смутку смуток, срогом срожний, в тропы ходит», «Тяжкій камень на сердця наложивши») та інших тропів. З поетичної лексики часто зустрічаємо складні прикметники (смутнобольних, светлоогненными, громогласный, тяжкоприкрого, пелынногорчистий та ін.).

Хоч «Розмышляне» Волковича не має усіх тих особливостей, що характеризують драматичний твір, проте, як заявляв В. Рєзанов, воно є першою датованою спробою сатиричної української драматичної вистави.

Найдавнішими драматичними творами у ширшому значенні цього слова, які збереглися до нашого часу, є дві інтермедії, додані до польської драми Якуба Гаватовича під назвою «Tragedia albo wizerunek smierci Przeswietego Jana Chrzciciela Przeslanca Bozego».

П'єсу Гаватовича, що складалася з п'яти дій, вперше було поставлено на ярмарку в Кам'янці Струмиловій 1619 р. Цього ж року вона вийшла друком. Тексти інтермедій, як і вся п'єса, надруковані латинкою, їх перевидав М. Драгоманов 1883 р. на підставі копії, надісланої Й. Крашевським, а М. Павлик — за оригіналом. Крім того, обидві інтермедії пізніше перевидав М. Возняк, а в наш час вони відкривають академічний збірник «Українські інтермедії XVII—XVIII ст.». Названі видавці текстів найдавніших українських інтермедій водночас і досліджували їх. Багато уваги приділив їм також І. Франко. Зважаючи на зміст, першу інтермедію, вміщену після другої дії п'єси, він назвав «Продав кота в мішку», а інтермедії після третьої дії дав назву «Найкращий сон».

Дійовими особами в інтермедії «Продав кота в мішку» виступають кмітливий і спритний Климко та пришелепуватий Стецько. Бідняк Климко зустрічає селянина-багатія Стецька.

Стецько розповідає, що повертається з міста, де накупив для господарства чимало горщиків. Климко, довідавшись, що в Стецька є вівці, воли, корови й немало поля, напрошується до нього на службу. Він запевняє, що буде вірно служити і хвалиться, що вміє звірів ловити, які нищать скотину. Ось недавно спіймав він лисицю, яку тримає в мішку і радить Стецькові купити.

Зрозуміло, що Стецько хоче подивитися на неї, та Климко не радить цього робити, бо лисиця може втекти.

Стецько, не оглянувши лисиці, після довгого торгування купує її, а Климко відходить, щоб заплатити борг, забравши з собою (як найнятий на роботу) горщики. Коли Стецько хотів роздивитися на куплену лисицю, то з мішка вибігає кіт. Згодом повертається переодягнений Климко і кладе горщики, прикриваючи їх старим своїм одягом і травою. Він запевняє придуркуватого Стецька, що ошуканець заховався під одягом і травою та радить покарати його. Стецько дрюком б'є власні горщики, а Климко тікає і радіє, що йому вдалося два рази обдурити багатія:

Як бачимо, дія проходить жваво, з напруженням; розум Климка-бідняка, який нагадує давніх скоморохів, перемагає тупість багатія Стецька. Вдало використано тут також комедійні прийоми (втеча кота, переодягнення Климка, биття горщиків). Динамічності дії допомагають живі і дотепні діалоги, написані народною мовою західноукраїнського діалекту.