Історична проза другої половини XVII ст.

Реферат

Київський літопис відомий ще рід назвою «Летописцы Волыни и Украины». Це невеликий збірник літописних оповідань, заміток, хронологічних даних від часів Київської Русі і до початку XVII ст. Автор літопису був із середовища феодальної знаті пролитовського напряму; йому були відомі і давньоруські літописи, і твори польських істориків Стрийковського, Бєльського, з яких він вибирав потрібні йому матеріали. Прикінцеві записи належать синові київського війта Богданові Балиці, який повідомляє про польську і шведську інтервенцію на Росію, а також про гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного. Мова цього літопису дуже близька до народної розмовної.

Хмільницький літопис був укладений у містечку Хмільник на Поділлі невідомим автором, вірогідно очевидцем, і вперше надрукований Київською Тимчасовою комісією для розбору давніх актів, як вступ до літопису Самовидця (1878). Тут подано стислу оповідь про події від 1636 до 1650 р. на Україні, зокрема: про неврожаї, голод, безчинства польської шляхти і боротьбу проти неї козацтва, про перемогу військ Богдана Хмельницького. Особливі симпатії літописець-патріот виявляє до М. Кривоноса, який громив шляхетські війська у Немирові, Махновці, Бердичеві, Тульчині та інших місцях Поділля. Не маючи широкого кругозору і говорячи про події державного значення поспіхом, літописець все ж дорікає Б. Хмельницькому за його вимушені спілкування з кримським ханом, чим висловлює загальне невдоволення українських трудящих, які терпіли від розбишацьких наскоків татар. Автор уболіває за бідних людей, пише про ріки козацької крові, про гори козацьких трупів, про важке життя і поневіряння трудящих.

Такою ж патріотичною ідеєю пройнятий і Львівський літопис Михайла Гунашевського, який походив із заможної родини на Поділлі, здобув високу освіту і займав різні духовні й світські посади. Опис подій від 1498 і до 1630 р. М. Гунашевський, як і всі його сучасники, запозичує з різних джерел, а від 1630 і до 1650 р. вже пише про те, що сам бачив і пережив. Хоч доля ганяла автора по Україні від Львова до Києва і знову до Львова, центральне місце в літописі займає боротьба козацького війська проти шляхетської Польщі. Останні записи зроблені у Львові, там же рукопис був знайдений Д. Зубрицьким, чому й називається літопис умовно — Львівський. Літопис, є, власне, літературно-історичними мемуарами особи, яка пережила описані нею події, а тому тут сильніше, ніж у будь-яких пам'ятках подібного роду, відчувається дух епохи, її віяння, настрої суспільних груп тогочасної України.

Автор з неприхованою радістю пише про початок визвольної війни 1648—1654 pp., відтворює портрет Богдана Хмельницького, захоплюючись його талантом полководця, виявленим у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом. Щоправда, він і докоряє Хмельницькому за тісний зв'язок з повсталими народними масами. Якщо Хмільницький літопис прославляє М. Кривоноса, то Львівський, навпаки, засуджує цього козацького улюбленця за жорстокість і немилосердність до великої і дрібної польської шляхти. Отже, тут виявилася класова приналежність автора не до найдемократичніших прошарків суспільства, а до козацької старшини. Та таких місць у літописі мало, і він сприймається як живе свідчення героїчних давно минулих подій. До того і написаний твір живою, образною мовою з дотепним гумором і дошкульним сарказмом на адресу ворогів.

Добромильський літопис був укладений священиком містечка Добромиль в Галичині Симеоном Коростенським і охоплював стислий виклад найголовніших фактів від 1648 до 1700 р. Про героїчні події 1648—1654 pp. тут сказано менше, але більше уваги приділено боротьбі християнських військ — українського козацтва Правобережжя і Польщі — проти магометанської і бусурманської Туреччини. Літопис був опублікований в «Сборнике летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси» (1888).

Упорядником Межигірського літопису вважають настоятеля Спасо-Межигірського монастиря Іллю Кощаківського. В одному списку виклад подій, що відбулися на Київщині та Волині, поданий від 1393 до 1620 p., а в іншому — від 1608 до 1700 р. Географія цього літопису, як і Хмільницького, носила переважно локальний характер, власне, йшлося про події у Києві і Переяславі, але було багато місцевих подробиць, які доповнювали тогочасну історичну літературу. Такий же локальний характер має і літопис Підгорецького монастиря з Галичини, який зветься «Синопсис, или Краткое собрание историй о созидании святые обители общежительная Подгорецкыя...» (1699). Іван Франко надрукував невелику розвідку про цей літопис і звернув на нього увагу істориків.

Хоч у цьому літописі переважно говорилося про історію монастиря та монастирське життя, однак невідомий автор згадує й про деякі важливі суспільно-політичні події Західної України другої половини XVII ст. Він непримиренно ставився до дій гетьмана Дорошенка, який разом із турецькими бусурманами грабував Поділля, і молився за об'єднання всіх сил християнського світу у боротьбі проти Туреччини. Ось чому Іван Франко називав цей твір цікавим джерелом для історії Прикарпатської Русі останньої чверті XVII ст., тим паче, що про неї у нас найменше відомостей. Низку важливих фактів подає хроніка ченця Києво-Видубецького монастиря Леонтія Боболинського, вміщена в уривках як додаток до козацького літопису Гр. Грабянки.