Найпомітнішим представником новомодного, так званого бароккового, віршування був український віршописець другої половини XVII ст. Іван Величковський. Про життя цього поета до нас дійшли дуже скупі відомості. Можливо, що народився він в 40—50-х pp. на Чернігівщині, де протягом XVII ст. проживали Величковські. Немає сумніву, що І. Величковський вчився в Київській колегії, яка справила значний вплив на нього як поета. Про І. Величковського є згадка в літописі Самійла Величка під 1687 p., що він як «муж благодаті божої і мудрості полний» підніс, живучи на той час у Полтаві, гетьманові Іванові Самойловичу вірша «Змишляють поетове», а далі подається текст цього вірша. Перу І. Величковського належать також панегірик на честь чернігівського єпископа Л. Барановича, опублікований приблизно у 1680—1683 pp., та рукописні збірки віршів «Зегар з полузегарком» (1690) і «Млеко от овцы пастыру надежное» (1691), що він їх підніс Київському митрополитові Варлааму Ясинському. Всі ці збірки нещодавно опубліковані окремою книжкою. І. Величковський, людина великої ерудиції, добрий знавець літератури античної Греції, Давнього Риму, ренесансової культури Західної Європи, а також церковної літератури, належав до працівників Чернігівської друкарні Л. Барановича, пізніше переселився до Полтави, де був пресвітером Успенської церкви. Там він і помер, як гадають, 1701 р. Згаданий панегірик «Змишляють поетове» Величковський написав у Полтаві. У вступній частині вірша змальовано легендарного Дедала, що оволодів повітряним простором:
|