Климентій Зиновіїв

Реферат

Багато подорожуючи і мандруючи не тільки по Україні, а й «люб в далекіе крае», за завданням монастиря займаючись збиранням милостині — «доброхотных подаяніи», Климентій побував у багатьох місцях і серед різних народів, про що ми довідуємося із його віршів, в яких названі Бахмут і Канів, Запорізька Січ і Тор, Волинь, Литва і Польща; росіяни і білоруси, руснаки-українці і бойки, поляки і волохи, євреї і цигани. Але Зиновіїв не був, як дехто з дослідників твердив, «мандрівним» дяком у звичайному для української дійсності XVII—XVIII ст. розумінні цього слова — він був «иеромонахом», тобто ченцем-священиком.

Про своє бідняцьке походження і сирітство Климентій не забуває ніколи, і чернечий чин ієромонаха не поліпшив неспокійного життя уже немолодого і досвідченого в різноманітних життєвих справах вдумливого і талановитого поета; він навіть «посред века» був «в гоненіи», зазнав утисків і тому «із скорби» він укладає книгу своїх віршів, як зараз уже в основному доведено наукою, в період між 1700 і 1709 роками, протягом двох років, про що пише й сам автор.

Оскільки збірка віршів була знайдена в монастирі на Чернігівщині, дослідники вважають, що Климентій тут жив протягом тривалого часу і помер не раніше 1712 р.

Звичайно, Климентій Зиновіїв, на відміну від багатьох своїх сучасників, не був істориком-літописцем (а літописні трактати він, безперечно, читав). Його різноманітна за змістом велика віршована спадщина може бути об'єднана у дві тематичні групи — соціально-побутову і філософсько-релігійну, в яких знайшли відбиття актуальні проблеми часу. Це був перший в українській літературі поет, який виявив глибоке розуміння багатьох життєвих соціально і політично важливих проблем, поет, що правдиво відтворив соціальні і класові суперечності, майстерно змалював усі види і форми людської праці, із знанням справи описав різноманітні ремесла, всі, по суті, трудові процеси в місті і на селі; докладно охарактеризував побут і звичаї народні, прославив добре і засудив зле, зокрема різні людські вади і пороки, породжені соціальними умовами (різні злочини, хабарництво, пияцтво, нечесність і несправедливість тощо); в негативному, викривально-сатиричному плані показав представників пануючого класу і виступив на захист інтересів бідних і убогих, «нищих» і скривджених.

Проте й у світогляді і літературній діяльності Климентія ми зустрічаємо суперечності, породжені тогочасною історичною епохою. З одного боку, Климентій Зиновіїв виступає щирим і безкомпромісним викривачем соціальної, класової несправедливості, картає панів і захищає бідних, а з другого — він не тільки не закликає до соціальної боротьби, а, як священик, навіть радить змиритися із тим суспільним ладом, який нібито іде від бога, хоч, як це ми бачили раніше, він і до бога ставиться іронічно.

Добре володіючи технікою силабічного віршування, Климентій Зиновіїв у своїх творах прагнув точно дотримуватися правил поетичних: і рівної кількості складів, і цезури, і рими, хоч не завжди це йому вдається. Він це розуміє і тому в ряді випадків намагається пояснити причини відступів від правил і принципів, а як добрий знавець музики і співу, Климентій уболіває, що не завжди у нього повністю витримана ритмічність і гармонійність, що він припускає «нерівні каденції».

Переважна більшість віршів задумана автором як 13-складові, але поетові вдалося цілком дотриматися цього розміру лише у 75 віршах з 290 задуманих: тут ми зустрічаємо не завжди великі відхилення, однак вони виникають з різних причин, в тому числі порушення рівноскладовості залежать і від змісту твору, авторських ліричних і соціально-побутових чи філософських відступів, а також і від його стану здоров'я.

Особливо автора виснажувала важка праця писаря, майстерно змальована ним у вірші 347-му «О писарях розных». Поет пише про те, що йому довелося багато займатися писарською працею:

Правда, цей 28-рядковий вірш витриманий повністю як 13-складник. Але Климентій писав також 11-, 12-, 14-, 16- і 18-складові вірші, хоч теж розмір не завжди витриманий.

Віршова спадщина Климентія Зиновієва у жанровому відношенні досить різноманітна. Поряд з елегією ми зустрічаємо епіграму (з властивими їй рисами згідно з тодішніми вимогами до цього жанру); повчально-дидактичні вірші, канти, псалми і молитви чергуються з віршами-ораціями (попередниками майбутньої творчості так званих мандрівних дяків середини і другої половини XVIII ст.), піснями і «нищенскими вершами». Характерний для того часу акростих у Климентія зустрічається у формі мезовірша.

Климентій Зиновіїв виступив талановитим майстром панегіричних віршів, але у зовсім іншій, не характерній для того часу, якості. Його похвальні вірші звеличують не панів-експлуататорів, царів і вельмож, а простий народ, трудящих селян і міщан-ремісників. В описі різноманітних занять трудящих людей, їхньої праці, кмітливості народної, щирої закоханості у корисну для всіх працю, в зображенні всіх видів і форм діяльності трударів міста і села Климентій Зиновіїв виявив неперевершені, енциклопедичні знання всіх тонкощів трудового процесу.

На жаль, початкові аркуші збірки-автографа Климентія загубилися, і ми не можемо точно визначити назву першого циклу віршів поета. Правда, тематика перших 28 віршів досить різноманітна: велику групу складають вірші морально-дидактичні, зокрема твори про різні причини смерті і «о годыне смертной», про хвороби, вірші «О ветре» і «О огне», які богом створені «болш людям на пакост: неже на выгоду».