Драма другої половини XVII ст.

Реферат

Використання в п'єсі, написаній українською мовою, близькою до народної, старослов'янської та польської мов не є випадковістю. Драматург прагнув бути на рівні тогочасних вимог поетики, індивідуалізувати персонажі та надати окремим картинам своєрідного колориту. Вдало дібрано в п'єсі тропи, зокрема епітети («веселим оком», «путь пространний»); порівняння («як волки, не выйте», «И до сети их, яко зверят, заганяю», «оче посоловели власне, як у поторочи», «Тху, пек вам, як собаки, усе похватали»); метафори («Леч и самую Трою в попел обернула») та інші засоби поетичної мови.

Драма, крім пояснювального тексту, запрошення на весілля, листа Олексія та плачів після його смерті, згідно з правилами шкільної поетики, написана в основному 13-складовим силабічним віршем з парним римуванням, наприклад:

На сцені шкільного театру Києво-Могилянської колегії крім п'єси «Алексій, чоловек божій» була поставлена також драма «Царство Натури Людской» (1698), з якої збереглися тільки деякі частини. Важливу роль як дійові особи відіграють у ній «Надія», «Віра», «Гордість», «Смерть», «Злість» та інші персоніфіковані сили, що ведуть боротьбу за «Натуру Людську», тобто за людину. Ця п'єса за своїм характером посідає проміжне місце між великодніми і моралізаторськими шкільними драмами (мораліте). О. І. Білецький писав, що автор п'єси добре знає античну міфологію, теорію і практику шкільної драми, легко володіє силабічним віршем, вживаючи різні типи його будови; ліричний елемент взагалі переважає над драматичним, хоч ремарки, які збереглися в тексті, показують, що і сценічне втілення не випадало з поля зору автора.

На Україні поширювались драматичні твори і далеко за межами Києва. На західноукраїнських землях досить популярною була великодня драма «Слово про збурення пекла», яка збереглася в кількох списках. Окремі з них походять з другої половини XVII і початку XVIII ст., і немає підстав відносити драму до першої половини XVII ст.

Сюжет цієї найцікавішої великодньої драми-містерії побудований на апокрифічних оповіданнях про зшестя Ісуса Христа у пекло та про виведення ним звідти усіх грішників. У свій час драмою захоплювався І. Франко, який опублікував її та написав про неї дві розвідки. «Будова драми, — писав І. Франко, — дуже проста, але проведена логічно і вповні артистично. Дійових осіб небагато, та всі вони охарактеризовані індивідуальними рисами, далеко не так шаблоновими, як се бачимо в західноєвропейських містеріях».

«Слово про збурення пекла» — невелика за обсягом і нескладна за композицією драма, але досить цікава за своїми змістом та художніми якостями. Пекло стурбоване тим, що «Маріин син» Христос збирається визволити з пекла грішників, однак Люципер хвалькувато запевняє Ад у своїй могутності й силі. Тепер у пеклі сидить Іван Хреститель, а «по тому и сам Христос у мене будет». Ад просить «старосту» пекла, щоб той дав спокій Христу, бо Іван Хреститель уже бунтує його слуг і взагалі при згадці про Христа у нього жили починають дрижати. Люципер заспокоює старого Ада і посилає на небо своїх «воєвод» Трубая і Венеру, «абисте того Ісуса поймали». Слуги приносять спочатку добрі вісті: Ісуса упіймали, судять, катують, прибивають до дерев'яного хреста, він умирає... Та душі його не вдалося впіймати, бо не дала божа сила. І ось тепер Ісус Христос разом із своїм ангельським військом йде до пекла. Подається цікавий діалог між Люципером і Христом. Христос наказує розбити пекельні ворота, а Люципер просить його:

Христос благословляє своїх воїнів на рать, розбиває ворота і всі пекельні укріплення, входить до пекла, осяює його своїм промінням та кропить свяченою водою. Лементує Ад, лементує і Люципер, бо Христос вивів з пекла душі усіх «в'язнів» на чолі з Адамом і Євою. Вони тішаться, що хоч один грішник Соломон лишився, але мудрий Соломон відповідає на те:

Люципер наказує слугам вигнати Соломона з пекла: «Соломон скачучи почал спивати, Люципер из Адом — плакати й ридати». Усі ці образи подані в бурлескно-травестійному плані так, як їх мислили народні маси.

За свідченням дослідників (І. Франка, М. Возняка, О. Білецького), «Слово про збурення пекла» є єдиним зразком драми XVII ст., яка написана не за шкільними поетиками і справляє враження народного театру. Драма не має ні прологу, ні епілогу, ні узаконених шкільною теорією трьох чи п'яти актів; написана нерівноскладовими віршами з щедрим дієслівним римуванням, що нагадує склад тогочасних козацьких дум.

Завдяки великій дотепності, демократизації апокрифічного змісту (у «Хожденіи Богородицы по мукам» Марія обіцяла молитись за грішників і просити Христа принаймні зменшити їхні муки у пеклі, а тут Ісус уже виводить їх з пекла) та зображенню народного побуту, драма стала досить популярною й знаходила відгуки у різних прозових та віршових творах, а також і в ораторському мистецтві XVII ст.

Вихованці Києво-Могилянської колегії поширювали шкільні драми і на території Росії. На початку XVIII ст. Дмитро Туптало-Ростовський підготував і поставив у Ростові силами учнів місцевої школи п'єси «Комедія на різдво Христове» і «Успенська драма». Перша з них належала до драм різдвяного циклу, друга — до міраклів. Драми Д. Туптала як за своїм змістом, так і за формою відповідали всім вимогам шкільних поетик XVII ст. У наступному столітті крім драм релігійно-повчального характеру на біблійні сюжети починають з'являтися і твори, звернені до сучасності, до відображення далеких і недалеких подій з вітчизняної історії.