Література XVIII ст. Історичні умови

Реферат

У кінці XVII — на початку XVIII ст., завдяки перемогам російської армії, зміцненню північно-західних і південних кордонів країни Росія вийшла в число наймогутніших в економічному і воєнному відношеннях країн Європи.

Протягом XVIII ст. в Росії і Україні відбувається поступовий розклад феодально-кріпосницького ладу і зростання в його надрах буржуазно-капіталістичних відносин.

Реформи мали велике прогресивне значення також і для України. Створення сильної, випробуваної в боях російської армії і військово-морського флоту зміцнило міжнародний авторитет Росії, забезпечило неприступність кордонів Росії і Лівобережної України від зазіхань султанської Туреччини і шляхетської Польщі. Будівництво фабрик і заводів та розвиток торгівлі в Росії позитивно вплинули і на економічний розвиток України, де з'являються перші мануфактури.

Соціально-економічний і культурний розвиток Лівобережної України в першій чверті XVIII ст. відбувався в умовах зміцнення Російської централізованої держави поміщиків і торговців. Це зміцнення супроводжувалось посиленням кріпосницького гніту, внаслідок чого широко розгорнувся антикріпосницький селянський рух на Україні.

Процес економічного розвитку Росії, що проходив в цих історичних умовах, супроводжувався піднесенням російської культури, науки і мистецтва; протягом XVIII ст. в Росії створені оригінальні наукові і філософські теорії. В цей час виступив, зокрема, М. В. Ломоносов як видатний представник матеріалізму XVIII ст. Ще в епоху петровських перетворень значно розвинулась громадсько-політична і філософська думка, представниками якої були Феофан Прокопович, Василь Татищев, Антіох Кантемір, Іван Посошков. Ці успіхи соціально-економічного і громадсько-політичного зростання Росії благотворно впливали на розвиток і Лівобережної України.

Процес класового розшарування посилюється і на Лівобережній Україні (Гетьманщині). Козацька старшина протягом першої половини XVIII ст. перетворюється на панівний привілейований стан, на українську шляхту, домагається оформлення своїх станових привілеїв і зрівняння в правах з російським дворянством, але царський уряд, прагнучи обмежити автономію України, не погоджувався на це.

У відповідь на феодально-кріпосницький гніт «посполиті» відмовлялись від «послушенства», виступали проти поневолювачів — шляхтичів-«державців», розгромлюючи їхні маєтки і посягаючи на їх життя. В багатьох місцях вибухали повстання проти духовних і світських землевласників.

Українське трудове селянство взяло активну участь у великій антикріпосницькій селянській війні під проводом Пугачова (1773—1774). Ця війна благотворно вплинула на розгортання антикріпосницької боротьби українського селянства проти самодержавно-кріпосницького гніту у другій половині XVIII ст. В 1789 р. спалахнуло велике повстання в селі Турбаї на Полтавщині.

Хоч селянська війна під проводом Пугачова, повстання турбаївців, так само як і інші повстання в Росії та на Україні, були придушені, але вони відіграли велику роль у розвитку революційного руху, піднесенні передової суспільно-політичної думки у другій половині XVIII ст.

Поряд із зростанням революційно-визвольного руху покріпаченого селянства з середини XVIII ст. в передових колах російського суспільства починають зароджуватись визвольні ідеї, спрямовані на боротьбу з самодержавно-кріпосницьким ладом. Найвидатнішим представником революційної думки в Росії другої половини XVIII ст. був О. М. Радищев, один із перших представників філософського матеріалізму, автор полум'яних творів «Путешествие из Петербурга в Москву» і оди «Вольность», надрукованих в 1790 p., а також видавець сатиричних журналів М. І. Новиков та інші передові російські діячі кінця XVIII ст. Твори Радищева, незважаючи на сувору заборону царизму, так само як і сатиричні журнали М. Новикова, впливали на розвиток передової суспільно-політичної думки і на Україні.

Неймовірно важким було життя народу Правобережної і Західної України під владою шляхетської Польщі. Зазнаючи жорстокого соціально-політичного і національно-релігійного гніту з боку польської шляхти й українських феодалів, трудящі селяни Правобережжя і західноукраїнських земель протягом всього XVIII ст. вели безперервну боротьбу проти шляхетського гноблення, вони весь час боролися за возз'єднання з українським народом на Лівобережжі.

У 1793 p., після другого поділу Польщі, Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля і Брацлавщина) була возз'єднана з Лівобережною Україною в надрах Російської держави. Це було історично прогресивним фактом у житті українського народу.

У кінці XVIII — на початку XIX ст. в надрах пануючого феодально-кріпосницького ладу Російської імперії продовжує розвиватися капіталістичний уклад, підточуючи коріння і розкладаючи кріпосництво.