Козацькі літописи

Реферат

Незважаючи на стислість у своїх хронікальних межах, короткі літописи розповідають про низку важливих історичних подій. Переказуючи минуле, літописці часто вдаються до народних переказів, щоб цим засвідчити той чи інший історичний факт. Так, у Київському літописі (1241—1621) зустрічаються народні перекази про Лжедмитрія І та Лжедмитрія II, про запеклих ворогів українського народу — уніатів І. Потія, М. Рогозу тощо.

Звідний літопис, який дістав назву Львівський, писаний впереміж українською, латинською та польською мовами. Він не має цілісного тексту, насичений епістоляріею, розмаїтими тематичними нотатками, повідомленнями. За стилем літопис близький до художнього твору. У ньому багато народного гумору, прислів'їв, приказок, інтерпретованих автором на свій смак.

За насиченістю фактів та їх розкриттям виділяється Хмільницький літопис. У ньому розповідається про становище на Україні напередодні війни 1648—1654 pp., про перші перемоги українського війська над польською шляхтою. Дохідливістю й образністю літопис завдячує народові, думками якого скористався літописець. Змальовуючи стан трудових мас перед війною та вияв всенародного героїзму під час визвольних битв, невідомий автор Хмільницького літопису пише: «Трудно ся убогому чоловеку поживыти, поки до нового. А то новое теж малая была утеха: жита рвали и за диво един щоб обачив хто сноп жатый: бо той весны три месяцы не было дожду. Выполнилося пророчество Исаіи, же хоть сто мер хто посеял, ледво одну взял. И серпы и косы ковали на оружие, и не дармо земля тряслася: трясли и ляхи козаков. На Вкраине реки зафарбовалися от крыве людскои, а повны были болота трупу ляцкого». Літописець щиро симпатизував всеукраїнському руху за визволення і, щоб яскравіше відтворити його, вдався до гіперболізації, запозиченої з мови простолюду.

У літописах з теплотою говориться про Б. Хмельницького, його військову кмітливість. Трапляються короткі відомості про повстання Степана Разіна; його названо, як і в народних піснях, Стенькою.

Густинський літопис є цінною пам'яткою не лише літературною та історичною, а й лінгвістичною. Автор його був людиною освіченою, обізнаною з сучасною літературою. Він використав чимало літописних творів свого часу. Дехто з дослідників вважає, що автором Густинського літопису міг бути відомий письменник-полеміст Захарія Копистенський. Пояснюють це тим, що в літописі використані ті ж твори, що й у «Палінодії» Копистенського. У 1670 р. літопис був переписаний ієромонахом Густинського монастиря Михайлом Лосинським.

Автор Густинського літопису виявив себе як патріот рідної землі. Він обстоює український народ і його культуру, висловлюється про унію як засіб гноблення трудящих мас, знищення їх культурних надбань.

Вершину українського літописання XVII—XVIII ст. складають твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони найповніше з-поміж тогочасних історичних та літературних творів розповідають про визвольну війну 1648—1654 pp., життя народу, внутрішнє та міжнародне становище України. З часу свого опублікування всі три літописи звернули на себе пильну увагу істориків, літературознавців та лінгвістів. З'явилася значна критична література, в якій кваліфіковано висвітлено і прокоментовано ряд проблем, що стосуються літературної вартості цих літописів, їх місця в літературному процесі, авторства тощо.

Літопис Самовидця, як гадають вчені, писався по свіжих слідах історичних подій 1648—1654 pp. Загалом у творі Самовидця охоплено події 1648—1702 pp.

Довгий час тривала дискусія навколо питання про авторство літопису. Висувалась гіпотеза, що автором цього твору був підскарбій Роман Ракушка-Романовський. Але були й інші припущення. Так, М. Возняк приписував літопис корсунському полковнику Федорові Кандибі. Інші дослідники зупинялись на постаті писаря Івана Биховця. Однак усі зусилля вчених встановити справжнє ім'я автора цієї видатної пам'ятки не увінчались успіхом.

Аналіз літопису дає право твердити, що його автор був військовою людиною з числа козацької старшини, яка головним завданням своїм вважала боротьбу за власні станові, ідейні та матеріальні інтереси. Але в ході війни з одвічними загарбниками він, як і весь український народ, починає усвідомлювати гідність своєї нації, країни і виступає від імені всього народу України. Літопис не прив'язаний до певної місцевості, а розповідає про події, що відбувалися в період визвольної війни 1648—1654 pp. та після її закінчення на всій українській території.

Виступаючи від імені козацької старшини, Самовидець полишає на боці інтереси посполитих. Його хвилювали лише утиски польською шляхтою козацтва (насамперед, реєстрового). Бо ж напередодні війни ляхи примушували козаків «панщини робити, на службу замковую обернено... в дворах грубу, то єсть печи, топити, псов хандожити, дворі змітати, и до инших несносных діл приставляли».

Самовидець навіть засуджує участь посполитого люду у війні, вважаючи, що трудящі маси не стільки воюють проти польської шляхти, скільки займаються грабежами. Йому не подобалась ідея злиття козацтва з масою посполитих. Літописець надзвичайно обурюється бунтом бідного козацтва в 1655 р. в полку Івана Золотаренка, називаючи козаків при цьому черню. Те ж саме помітне в оцінці Самовидцем факту вбивства рядовим козацтвом гетьмана І. Брюховецького та його почту.

Отже, ідеологія Самовидця є діаметрально протилежною ідеології простого народу, яка виразно відбилась у словесній творчості трудящих — фольклорі. Самовидець визнавав визвольну війну як боротьбу заможного козацтва, зокрема старшини, за свої привілеї, а народ — як засіб звільнення від іноземного іга.

Розуміння Самовидцем причин початку війни українського народу проти панської Польщі суб'єктивне, властиве представникові козацької старшини: «...натрафили на чоловіка одного, у котрого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди... Хмелницкій, видячи, же юже учинил задор з ляхами и своего набитку, албо кгрунтов, жалуючи, вислав своих посланцов до хана кримского, чинячи з оними згоду...». Автор не розумів основного — Хмельницький очолив боротьбу трудового народу, яка переросла у визвольну війну проти польської шляхти. Про це виразно говориться в народнопоетичних творах, що народилися у 1648—1654 pp.

Проте в багатьох випадках Самовидець правдивий у змалюванні історичних подій. Так, описуючи блискучі перемоги козаків над польськими панами, літописець ідейно близький у своїх поглядах і оцінках до народних мас. У розпалі війни, — пише Самовидець, — «так усе, що живого піднялося в козацтво, же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жебы не міл албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам не здужал, то слугу паробка посилал».

Високо оцінюючи політику Б. Хмельницького, Самовидець досить стримано говорить про самого гетьмана як людину, вождя, полководця. Таке ставлення літописця до Хмельницького, очевидно, було зумовлене тим, що гетьман не цурався простого народу і боровся за його інтереси. Самовидець, таким чином, не був об'єктивним у ставленні до Хмельницького, йшов врозріз з оцінкою, даною Хмельницькому народом у фольклорних творах — думах, історичних піснях, переказах та легендах.