Козацькі літописи

Реферат

Непереможним малює Величко українське військо після двох перших перемог. Воно не втомилось, а «в далшій поход з Хмелницким рушило, увидевши з сторони албо з гори якой оное, можно было сказать, же то суть ниви, красноцветущим голендерским албо влоским маком засеянніи и прокветнувшій». На дальші битви козацтво йшло, як каже автор, підігріте і запалене прагненням помститися ворогові за кривди и «разоренія».

Великою подією в житті України була перемога під Батогом у 1652 р. Величко малює цю битву, в якій остаточно ствердилось, що українське військо мало всі переваги над польським, як всенародну, історичну. Хоч польський гетьман Калиновський «як шаленій на все сторони мечущися з голою шаблею», зупиняв своє військо, воно притьмом тікало, кинувши зброю і обоз. Автор констатує, яка доля спіткала нерозсудливу польську шляхту на українській землі, якій вони принесли так багато лиха: «едни трупома пали, другіи в Бугу вовсе погрязнули, третіи ременю кримському досталися».

Добре знаючи, що писали іноземці про визвольну війну 1648—1654 pp., Величко прагне внести ясність у ці «писання», здебільшого тенденційні, часом з суперечливими позиціями. Письменник намагається розібратися в складних проблемах часу. Величко правильно твердить, що український народ не хотів продовження кровопролитних боїв, а прагнув розв'язати всі непорозуміння з Польщею мирним шляхом. «Хмельницкій, — пише автор, — бридячися уже многолетною войною... був згодний оную оставити».

Величко розповідає, як у 1653 р. в місті Погребищі на ярмарку польський гетьман Чарнецький всіх людей «немилосердно и безчеловечно допустил войску своєму вибити и тиранской смерти предати». А гетьман Конєцпольський на Уманщині «рубал в пень хто тилко навинулся пред него... з гніву и ярости своя мало не всю Брацлавщизну зруйновал, огню и мечу предавши».

Величко добирає найяскравіші порівняння, метафори, влучні прислів'я для характеристики пихатої шляхти. Тонко іронізує він над загарбниками після поразки під Жванцем у 1654 р. З окопів жванецьких польські вояки, виморені голодом і холодом, вирушали «во свояси... як звер зимою немохнатий», а кожний із вельмож, зоставшись цілим під Жванцем, дома «розгревал свои оледеневшиі кости при домашних вчасах и роскошах». Шляхта була жадібна до здобичі, «як мухи до меду», тощо.

Засобами народної сатири розкриває Величко і манеру поведінки та ставлення до України під час визвольної війни «худой и голой орди». Хан від козаків «крил тайно яд гнева в сердце своем до времени приличного».

Інші прикмети мають народні художні засоби, використані для яскравого зображення подвигів видатних українських воїнів, зокрема Хмельницького. Він, «осторожним на все сторони будучи», «смотрел неоспалими сердца своего очима на лядскіе обороти и поведеніе» тощо. Кмітливість українського козацтва Величко передає через психологічний стан ворожого табору. Шляхта, «козацкого доброго не знаючи сердца и рицарства», не могла зрозуміти, в чому суть їх непереможності. Тому вони зустрілись у бою з таким, що «подобно и во сне им тое не снилось».

Смерть Хмельницького боляче вразила серця трудового народу України. Висловлення жалю за прославленим гетьманом Величко вкладає у вуста Самійла Зорки, писаря Хмельницького. У «Слові на погребеніє Богдана Хмельницького...», внесенім у літопис, Зорка каже: «Умер добрій вождь наш, оставивши по себе безсмертную славу...». З іменем Хмельницького Зорка пов'язує героїчне минуле українського народу періоду визвольної війни 1648—1654 pp.

Після смерті Хмельницького на Україні почалися чвари між козацькою старшиною, якій не давала спокою гетьманська булава. Письменник гостро засуджує міжусобиці, які призводять до зубожіння простого народу.

Народ став основною опорою в боротьбі проти зрадництва заможної старшини. Його кращі сини очолили трудящі маси в їх виступах проти зрадників.

З гіркотою згадує письменник про розбрат на Україні після смерті Хмельницького. Він вболіває за тим, що «бедная и упадная козакорусская отчизна», поділена на клапті, «потопає в крові». А тим часом, користуючись незгодою між козацькою старшиною, турки і татари та польська шляхта плюндрують українські землі.

Другий том літописної повісті Величка містить велике оповідання про спробу кримського хана знищити Запорізьку Січ у 1675 р. Вночі, в хуртовину, безшумно знявши козацькі чати, турецько-татарські війська вдерлись у розташування Січі. Лише випадково їх помітили козаки. Зібравшись із силами, козацтво вщент знищило непроханих гостей. Хан, почувши про нищівний розгром, «восплакнул и як волк возвил».

З любов'ю описує Величко героїчні подвиги кошового запорізького війська Івана Сірка, ім'я якого ще за життя стало легендарним. Письменник наводить ряд цікавих епізодів із безприкладного життя народного ватажка.

Другий том твору Величка насичений влучними виразами, інтерпретованими з приказок та прислів'їв, дотепними народними оповіданнями. Запозичені з народнопоетичної творчості образні деталі міцно вплетені в текст і є невід'ємною його частиною. Вони роблять твір образним, емоційним, надають йому сатиричного звучання.

У третьому томі літопису письменник вмістив багато універсалів, епістолярію. Проте і тут коротко згадуються найвидатніші події повоєнного періоду і розповідається про історичних осіб, які брали активну участь у політичному житті України кінця XVII — початку XVIII ст.

Багато місця в творі Величка відведено змалюванню постаті легендарного козацького полковника Семена Палія.

Літопис Величка пройнятий народним гумором, сатирою. З багатого образного фольклорного матеріалу письменник вибирав те, що допомагало йому відтворити героїчну добу в історії українського народу.

Твори Самовидця, Грабянки та Величка — цінне надбання давньої української літератури. Вони виросли на грунті вітчизняних літературних надбань, навколишньої дійсності і народнопоетичної творчості.

Кращі твори літописної літератури XVII — початку XVIII ст. важили багато для розвитку української літератури. Їх демократична спрямованість, патріотичні ідеї справили значний вплив на творчість українських письменників, особливо на творчість З. Тулуб, Івана Ле, П. Панча, С. Скляренка, Я. Качури та ін.