Основні напрями діяльності центрального банку

Реферат

З початком Першої світової війни країни, що воювали, припинили обмін банкнот на золото. Після війни деякі країни відновили золотий стандарт, проте в обмежених формах — золотозливковій і золотодевізній. Центральні банки відповідно до форми золотого стандарту обмінювали банкноти (національну валюту) або на зливки золота, або на іноземну валюту (девізи), яка конвертувалась у золото.

Наприклад, Велика Британія ввела золотозливковий стандарт і Банк Англії конвертував банкноти у золоті зливки вагою 400 унцій, що дорівнювали за вартістю 1550 ф. ст. Німеччина, Австрія ввели золотодевізний стандарт.

У 30-ті роки були ліквідовані всі форми золотого стандарту у внутрішньому обороті країн. США, які зберегли систему золотомонетного стандарту після Першої світової війни, також у 1933 р. відмовились від обміну доларів на золото у внутрішньому обороті. Проте вони взяли на себе зобов'язання обмінювати долари на золото за офіційною ціною (35 дол. за одну тройську унцію — 31,1035 г) для центральних банків і казначейств інших країн. Цього зобов'язання вони дотримувались до 1971 р. З припиненням обміну банкнот на золото вимоги щодо часткового покриття банкнотної емісії золотом були скасовані. Золотий вміст грошових одиниць у період з 1934 по 1976 р. визначався на базі офіційної ціни золота. У зв'язку з відривом офіційної ціни на золото від ринкової встановлення золотого вмісту мало штучний характер. Тим паче такий характер воно мало після припинення обміну банкнот на золото.

Кінгстоунська угода про світову валютну систему (1976 р.) юридично закріпила демонетизацію золота: було скасовано офіційну ціну на золото, золоті паритети, припинено обмін доларів на золото. Країни відмовились від установлення (фіксації) золотого вмісту грошових одиниць.

У сучасних умовах в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер. Забезпеченням банкнот слугують головним чином державні цінні папери. Наслідком емісії банкнот під забезпечення державними цінними паперами є можливість надлишкового випуску їх в обіг порівняно з потребами товарного обігу, переповнення ними каналів грошового обороту та їх знецінення. Центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку.

Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі (пропозиції) незначну частку — 5—10%. Незважаючи на це, вона посідає особливе місце в грошовій системі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися з допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.

Центральний банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

Готівка, що емітується центральним банком, у багатьох країнах є єдиним законним платіжним засобом на території країни. Згідно з умовами створення Європейського економічного і валютного союзу з 1 січня 2002 р. на території країн, які запровадили євро, емітовані в готівковий обіг євробанкноти і євромонети. Євро стала єдиною валютою на території країн Європейського союзу.

В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту.

Банк банків. Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Враховуючи монопольне право центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

— через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

— через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

У багатьох країнах світу, крім централізованої платіжної системи, функціонують децентралізовані системи. Наприклад, у США поруч із централізованою платіжною системою Fed Wire, що належить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є водночас розрахунковою палатою для банків свого округу, функціонує децентралізована система міжбанківських клірингових розрахунків — CHIPS (Clearing House Interbank Payments System).

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

— розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

— організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

— наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних — daylight overdrafts і нічних — overnights) на завершення міжбанківських розрахунків;

— ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

— проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

— мінімізацію банківських ризиків;

— концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

— належний рівень безпеки системи розрахунків;

— ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

— нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

— оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків — учасників ринку платіжних послуг;

— взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засобами телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу RTGS (Real-Time Gross Settlement). За останнє десятиліття багато країн упровадили систему RTGS. Із метою ефективного проведення монетарної політики в межах Європейського Союзу центральні банки країн — членів ЄС запровадили Трансєвропейську автоматизовану систему термінових переказів великих сум у реальному часі — TARGET (Trans-European Automated Real-Time Gross-Settlement Express Transfer System), що зв'язала між собою системи класу RTGS країн-учасниць. Система TARGET призначена для здійснення операцій між ЄЦБ, національними центральними банками країн-учасниць і комерційними банками Європи.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ризик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окремих банків, пов'язаних ланцюгом кредитних і розрахункових відносин. Крім того, через міжбанківський кредитний ринок, з точки зору банківської системи в цілому, здійснюється лише горизонтальний перерозподіл вільних (надлишкових) резервів між банками, тоді як за рахунок кредитів центрального банку збільшується загальна банківська ліквідність. Центральний банк як кредитор останньої інстанції взагалі повинен брати участь у створенні системи банківської безпеки, призначенням якої є запобігати системному ризику і втраті довіри до банківської системи.