Акціонерні товариства

Реферат

План

1. Суть акціонерного товариства

Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств. Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, не розвивалася. Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929 р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживання за соціалізму здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди споживання. При цьому розподіл через акції, одержання дивіденду розглядалися як явища несумісні з принципами соціалізму, як капіталістична форма економічних відносин, а саме відносин розподілу. Цим самим на тривалий час була закрита дорога для розвитку акціонерної форми підприємництва.

Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь-якому суспільстві в певній формі доходів реалізується не лише праця, а й власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то вона перестає бути власністю.

У малому бізнесі чітко простежується зв'язок між приватною власністю і доходом. Приватний власник засобів виробництва є власником і результату виробництва — доходу, причому всього доходу, а не лише заробітної плати.

А як може реалізувати свою особисту власність працівник іншого, особливо великого підприємства? Адже в умовах демократизації економічного життя кожний має право використати свою особисту власність на підприємницькі цілі. Очевидно, кожному треба надати такі можливості. Саме розвиток акціонерної форми господарювання і виступає одним з дійових засобів економічної реалізації приватної власності населення.

Не можна погодитися з твердженням, що виплата дивіденду за акціями не відповідає принципам соціальної справедливості. На нашу думку, якщо за рахунок оплачених акцій здійснена технічна реконструкція підприємства, в результаті якої підвищилася продуктивність праці і зросли прибутки на деяку величину, то використання цього приросту на підвищення зарплати працівників підприємства при незмінній величині їхніх трудових зусиль не буде справедливим рішенням. Цей приріст прибутку має належати тим, від кого він походить, тобто акціонерам. Отже, виплата дивіденду за акцією виражає справедливі, гуманні економічні відносини.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом демонтажу централізовано-командної економіки і побудови нової господарської системи, що базується на недержавних формах власності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме: долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Основні з них: технічна реконструкція підприємств і розширення виробництва матеріально-сировинних ресурсів.

Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій, акція — це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.

За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд — це доход, який виплачується власникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів акціонерів.

2. Створення акціонерного товариства

Існує певний порядок створення акціонерного товариства. Якщо воно організовується шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то насамперед необхідно мати рішення трудового колективу, яке приймається загальними зборами й оформлюється протоколом. Потім необхідно отримати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього створюється комісія, до складу якої входять представники відповідних державних, фінансових органів і членів трудового колективу. На базі цієї оцінки визначається статутний фонд акціонерного товариства, який фіксується в банку.

Якщо акціонерне товариство створюється на основі декількох підприємств, то відповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне підприємство робить свої внески в статутний фонд. Вони надходять у банк на рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після створення акціонерного товариства внесені кошти перераховуються на його рахунок.

Далі починається робота з розповсюдження акцій. Для цього непотрібно отримувати дозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції розповсюджуються або безпосередньо засновниками даного акціонерного товариства, або через банк. Причому реалізація акцій може здійснюватися:

а) шляхом відкритої підписки на них;

б) через розподіл всіх акцій між засновниками.

При цьому засновники мають тримати у себе акції на суму не менше 25% уставного фонду протягом двох років.

Розповсюдження акцій починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриття підписки на них. У ньому зазначаються найменування майбутнього акціонерного товариства, мета його діяльності, засновники та ін. Вказується також строк проведення підписки на акції, він не повинен перевищувати шість місяців.

Особи, які підписалися на акції, мають попередньо перерахувати на рахунок засновників гроші на суму, що становить 10% номінальної вартості акцій. Після цього засновник дає їм письмове зобов'язання продати відповідну кількість акцій.

Після закінчення строку підписки на акції збираються установчі збори акціонерів. Але для цього необхідно, щоб підпискою було охоплено не менше 60-ти відсотків акцій. Якщо ж цього не сталося, то вважається, що заснування акціонерного товариства не відбулося, акціонерам протягом 30 днів повертаються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони мають оплатити 50% акцій до установчих зборів.

Засновницька конференція повинна відбутися не пізніше ніж за два місяці з моменту завершення підписки. Вона вирішує такі питання:

— приймає рішення про створення акціонерного товариства і затверджує його статут;

— обирає раду акціонерного товариства (спостережну), його виконавчі й контролюючі органи;

— коригує статутний фонд товариства залежно від кількості охоплених підпискою акцій та ін.

Після цього пишеться заява про реєстрацію акціонерного товариства, а також оформлюються копії засновницьких документів, які подаються в органи державної виконавчої влади. У місячний строк товариство має бути зареєстроване.

Після цього акціонерне товариство випускає акції. Реквізити для всіх акцій однакові:

— фірмова назва акціонерного товариства і його місцезнаходження;

— найменування цінного паперу — «акція», порядковий номер, дата випуску, вид акції (проста чи привілейована) та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);

— розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість випущених акцій;

— строк виплати дивідендів;

— підпис голови правління акціонерного товариства.

Усі ці акції мають бути сплачені акціонерами протягом року після реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її власник.

Виплата дивідендів за акціями може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією акціонерного товариства;

б) банківськими установами.

Для спрощення процедури обліку виплачених дивідендів доцільно акції випускати з відрізними купонами. Кількість купонів можна передбачити не менше десяти. Після відрізання останнього купона бланк акції треба міняти на інший. Можна також для зручності і надійності зберігати акції в банках і практикувати безготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.

Як відомо, в розвинутих країнах акції вільно продаються і купуються. Така ж ситуація в Україні. Акції випускаються іменними або на пред'явника. Оскільки більшість акціонерних товариств створюються шляхом приватизації, то й більшість акцій випущені у вигляді іменних, тому, щоб продати акцію, її власник має піти в акціонерне товариство і заявити про це. Акціонерне товариство знайде іншого покупця і перепише ці акції на нього.

3. Управління акціонерним товариством

Вищим органом управління акціонерним товариством є збори акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція — один голос. Загальні збори акціонерів збираються раз на рік. Проте акціонери, що мають не менше 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві обирається рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. До ради можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства є його правління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Роботою правління керує його голова, який призначається або обирається (згідно із статутом). Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа акціонерів і представників трудового колективу підприємства.

При створенні акціонерного товариства дуже важливо, щоб дане підприємство не опинилося в руках ділків тіньової економіки. Безумовно, така небезпека є. Тому доводиться передбачати різні заходи, аби цього не трапилося. Зокрема законодавчо встановлено, що трудові колективи мають певні пільги і право першочерговості в придбанні акцій.

При проведенні приватизації значна частина акцій передається трудовому колективу на пільгових умовах. Це має забезпечити певні гарантії працівників в управлінні акціонерним товариством.

Захищає інтереси трудящих і нова система укладання колективного договору. Він укладатиметься трудовим колективом з правлінням акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані вимоги трудящих, мають підтвердити загальні збори акціонерів. Отже, передбачається сформувати майбутній механізм захисту трудового колективу перед акціонерами.

4. Суперечності акціонерних компаній

В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так, у 1995 р. близько 8 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями.

У побудові планомірно ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконати важливі функції. По-перше, вона значно розширить джерело нагромадження за рахунок вкладів в ощадних банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б також успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників — робітників, службовців, колгоспників, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається.

По-друге, акціонерне підприємництво сприятиме демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, посиленню зацікавленості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонування живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й від політичної влади.

По-третє, значно зменшаться диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки, відеотехніку і т. ін.), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери.

По-четверте, за допомогою акціонерної власності можна ефективно регулювати кількість грошей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління.

По-п'яте, використання акціонерної власності поліпшить якість функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей.

По-шосте, широке впровадження акціонерної форми власності сприятиме раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш зацікавленими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бюрократизацією, послабить адміністративні методи управління економікою.

По-сьоме, інтенсивний розвиток акціонерної справи прискорить міжгалузеве переливання виробничих фондів економічного стимулювання в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг.

Негативними рисами розвитку акціонерної власності є: по-перше, можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати економічний контроль за значною кількістю населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіють понад 50% усіх акцій корпорацій, а у ФРН 0,9% сімей належать 90% усіх акцій. З іншого боку, у 500 наймогутніших монополістичних об'єднаннях США частка акціонерного капіталу становила в середньому понад 20%. Якщо виходити з того, що обсяг особистого майна у США на одну сім'ю становив у другій половині 80-х рр. 32,7 тис. дол., а в щорічних доходах сім'ї відсотки від вкладів і дивіденди дорівнювали приблизно 7%, то в акціонерному капіталі певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій.

По-друге, мільйони дрібних акціонерів зазнають банкрутства, тобто позбуваються своїх заощаджень під час економічних криз. Так, у США під час кризи 1974—1975 рр. кількість дрібних акціонерів скоротилася майже на 7 млн.

По-третє, купивши контрольний пакет акцій, гігантські корпорації встановлюють контроль над дрібнішими компаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, який у декілька разів перевищує їх власні активи.

По-четверте, акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах, здобуваючи додаткову можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол. і став мільярдером, скуповуючи акції за «викидними» цінами у роки депресії.

По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців.

По-шосте, акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерентабельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного зі своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. чол. викупити один зі своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продаються, як правило, за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», необхідно було витратити 650 млн. дол., а щоб завод вижив, слід було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваної відпустки, подовжити робочий день тощо.

Список використаної літератури

1. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного: Посібник для студентів вузів. — К.: Вид. центр "Академія", 2002. — 472 с.

2. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид. / За заг. ред. Ю. В. Ніколенко: — К.: ЦУЛ, 2003. — 540 с.

3. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вузів / В. О. Рибалкін і ін. — К.: Вид. центр "Академія", 2002. — 352 с.

4. Гальчинський А. С. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.