Показники трудової міграції, її позитивні
та негативні наслідки

Реферат

Однією з форм міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили — переміщення працездатного населення за межі національних кордонів з метою пошуку роботи, поліпшення умов життя.

Міграцію можна класифікувати за різними ознаками, найбільш характерні з яких є:

— за структурою (внутрішня, зовнішня);

— за можливістю повернення (поворотна, маятникова, безповоротна);

— за причинами (переселенська, трудова);

— за ступенем законності (легальна, нелегальна).

Масові переміщення робочої сили на великі відстані та на тривалий час є невід'ємним фактом минулої та сучасної історії людства. Сьогоднішнє негритянське населення США, Канади та інших країн американського континенту переважно є нащадками рабів, яких насильно вивозили у свій час з Африки работорговці. Після відміни рабства новий потік переселенців хлинув зі Старого в Новий світ. Протягом десятиліть мільйони людей з Європи переселялись у Північну та Південну Америку, а також в Австралію. Населення таких країн, як США, Канада, Австралія, повністю сформувалося за рахунок мігрантів.

Поряд з таким глобальним переміщенням робочої сили існує і локальний її рух. Так, революція 1917 р. у Росії спричинила першу хвилю масового "виходу" людей з країни. Друга хвиля припала на роки Другої світової війни, а третя спостерігається з початку 1990-х років.

На початок XXI ст. сформувалось декілька центрів, що максимально приваблюють мігрантів:

1) США, Канада та Австралія, що приймають переважно висококваліфікованих спеціалістів (наприклад, третина лауреатів Нобелівської премії — іммігранти, а половина видатних американських математиків — вихідці з країн колишнього СРСР);

2) країни Західної Європи, що використовують на непрестижних, важких та шкідливих для здоров'я робочих місцях велику кількість некваліфікованої робочої сили;

3) нафтовидобувні країни Близького Сходу, які беруть на роботу іноземних спеціалістів, а також некваліфікованих працівників із сусідніх арабських держав;

4) нові індустріальні країни Південно-Східної Азії.

Міграційні хвилі пов'язані не лише з війнами, революціями та іншими політичними потрясіннями. Існує стійка залежність між міграційними хвилями і коливанням економічної активності. У періоди криз, як правило, зростає потік емігрантів, а в період буму економіки за інших таких самих умов відбувається активна імміграція.

Причини міграції робочої сили бувають як внутрішньоекономічні, так і зовнішньоекономічні. До перших відносять зниження попиту на низько кваліфіковану робочу силу і надмірне зростання її пропозиції; зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США та Західній Європі; міждержавні відмінності в рівні зарплати; диференціація попиту на робочу силу; відмінності в рівнях життя населення в різних країнах; нерівномірність інвестиційних процесів; відмінність у рівнях зайнятості тощо. До других відносять демографічні, політико-правові, релігійні, національні, культурні, сімейні, психологічні, екологічні тощо.

Міжнародна міграція робочої сили пов'язана з низкою втрат, які виявляються у тому, що:

1) необхідні витрати для переїзду з однієї країни в іншу та пошуку роботи на новому місці проживання;

2) розриваються зв'язки з родиною та друзями;

3) постає необхідність вивчати нові звичаї та порядки, іншу мову;

4) існує ризик того, що людина не знайде роботу, не зможе адаптуватися, захворіє, стане жертвою злодіїв тощо.

Саме тому частина мігрантів, нічного не досягнувши, повертається додому. Однак більша частина людей досягає мети і в результаті виграє. Цей виграш від міграції може виявлятися:

1) у збільшеній зарплаті, понад ту, яку можна отримати вдома;

2) можливості дати дітям кращу освіту та стартові можливості для перспективного працевлаштування;

3) відчутті стабільності та свободи тощо.

Економічний ефект від міграції робочої сили можна продемонструвати на прикладі двох країн — А і В, одна з яких є багатою, а інша — бідною. На рис. 1 наводяться ринки праці цих країн, які показують, що рівень оплати праці в країні А суттєво вищий, ніж у країні В. Перетин кривих попиту і пропозиції на ринку праці країни А дає середню ставку зарплати W_a , а в країні В — W_b (W_a > W_b). Отже, за відсутності міграції робочої сили рівноважні точки Е_a і Е_b демонструють великий розрив у рівні оплати праці між цими країнами.

Рис. 1. Ринки праці двох країн до і після міграції робочої сили

Якщо ж країни дійшли згоди про вільне переміщення робочої сили, то за відсутності різноманітних бар'єрів працівники країни В переміщуватимуться на ринок праці країни А, де рівень оплати праці вищий. Теоретично можна припустити, що досконала конкуренція приведе до вирівнювання ставок зарплати в цих країнах, однак на практиці все не так просто, оскільки існують втрати міграції.

У країні А зростання пропозиції праці за рахунок іммігрантів перемістить рівновагу з точки Е_а в точку Е'_а, що спричинить зниження рівня оплати праці. У країні В від'їзд емігрантів скоротить пропозицію праці, що за інших таких самих умов сприятиме підвищенню ставки зарплати з W_b до W'_b, однак розрив у рівнях оплати праці між країнами все ж збережеться.

Вільне переміщення робочої сили між країнами А і В приведе до низки виграшів і втрат для окремих категорій економічних агентів, а також змін рівнів добробуту двох держав. Конкретно вільна міграція робочої сили (рис.1) буде означати, що:

1) виграш працівників країни В, які залучені до міграційного процесу, становитиме суму, еквівалентну площі фігури с;

2) бізнес країни В матиме збитки в розмірі, що відповідає площі фігур (с + d);

3) збитки працівників країни А дорівнюватимуть величині площі фігури а;

4) виграш фірм країни А буде дорівнювати площі фігур (а + b);

5) чистий виграш мігрантів дорівнюватиме площі фігур (d + e).

Виходячи з наведеного співвідношення виграшів та втрат, можна зробити висновок, що країна А від міграції більше виграла, ніж програла, оскільки (а + b) > а. Інше співвідношення виграшів та втрат буде у країні В: збитки бізнесу перевищуватимуть виграш працівників (с + d) > с. Відповідно ця країна в цілому програє від вільної міграції робочої сили.

Світова спільнота загалом виграє від вільного переміщення робочої сили між країнами, оскільки відбувається перерозподіл робочої сили на ринку досконалої конкуренції: під впливом попиту і пропозиції робоча сила мігрує туди, де вона здатна зробити більший внесок у світове виробництво.

На державні фінанси міграція робочої сили впливає за такими напрямами:

1) мігранти перестають сплачувати податки на батьківщині, проте вимушені платити їх у країні, що приймає;

2) емігранти вивільняють державний бюджет батьківщини від відповідної частки витрат на суспільні блага та трансфертні платежі (наприклад, національна оборона, освіта, охорона здоров'я, допомоги з безробіття, стипендії тощо);

3) іммігранти у країні, що приймає, "підключаються" до нового набору суспільних благ та набувають нових прав у частині трансфертних платежів;

4) емігранти, як правило, переводять частину грошових засобів родинам і друзям на батьківщині, що часто утворює суттєве джерело валютних надходжень для країни еміграції.

Прийнято вважати, що в країні еміграції втрати від недоотримання податків перевищують економію, що виникає в результаті скорочення витрат на суспільні блага і трансферти у зв'язку з від'їздом мігрантів (це пов'язано з тим, що витрати держави на чисті суспільні блага не залежать від чисельності населення, яке користується цими благами, тоді як сума податкових надходжень суворо корелюється з кількістю платників податку).

Для деяких країн, однак, вигідно відпускати своїх громадян для роботи за кордоном, причиною чого є потік переказів, що надходять від мігрантів на батьківщину. Так, працюючі за кордоном громадяни Пакистану приносять у 5 разів більше валюти, ніж країна отримує від експорту товарів і послуг; у Ємені в деякі роки валютні перекази емігрантів були в 30 разів більші за надходження від зовнішньої торгівлі; у Єгипті перекази емігрантів оцінюються приблизно в 3 млрд. дол. США, тоді як доходи від туризму — лише 600 млн. дол. США.

Загалом, баланс співвідношення виграшу та втрат на практиці найчастіше складається на користь країни, що приймає, часто спростовуючи суспільну думку про збитковість прийому іммігрантів (фінансові засоби, освіта та кваліфікація іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає).

Література

1. Національна економіка: Підручник. / За ред. П. В. Круша. — К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. — 416 с.

2. Базилевич В. Д. Макроекономіка. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2002. — 368 с.

3. Савченко А. Г. Макроекономіка: Навч.-метод. посіб. К.: КНЕУ, 2001. — 132 с.

4. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник і ін. — К.: Знання, 2008. — 699 с.

5. Савченко А. Г. і ін. Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.

6. Мельникова В. І., Клімова Н. І. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2004. — 394 с.

7. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001. — 616 с.

8. Круш П. В. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.

9. Єщенко П. С. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2005. — 325 с.

10. Базілінська.О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 442 с.