Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання
світового досвіду антимонопольного регулювання
у вітчизняній економіці

Реферат

Антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій його суб'єктів, сприяє формуванню ринкового середовища.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспільство вже давно зрозуміло, що монополію як один із основних факторів зростання прибутку не можна «приборкати». Тому основне завдання — поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) перешкоджання використанню монопольної влади.

У законодавстві країн Заходу використовується в основному перша форма. Причина полягає в тому, що, на думку провідних спеціалістів у цій сфері, значно легше не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі, тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі й послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань було заборонено утворення холдингових компаній [17].

У світовій економічній практиці розрізняють три основні типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне й диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання виникає загроза монополізації галузі, що може мати негативні економічні наслідки. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законом. Інші два контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Разом із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, вживаються також такі, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти таких фірм застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва, переведення у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і нині є досить дієвим інструментом. За допомогою нього вдалося значно стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування в порядку закону примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкуренцію.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у 1992 p. [1], змінами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультаційної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції.

Захист конкуренції передбачено статтею 42 Конституції України.

Світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополізації, зберегти й посилити конкуренцію.

Для того, щоб нейтралізувати ці негативні тенденції, властиві монополістичній організації ринку, держава повинна знаходити й практикувати адміністративні, юридичні й економічні заходи, спрямовані на обмеження й контроль надмірної концентрації економічної влади в руках монополій. Найчастіше для цього використовується антимонопольне законодавство, заходи державного стимулювання дрібного й середнього бізнесу, який може скласти конкуренцію монополіям, часто — заходи дискретного, разового характеру, спрямовані проти конкретних монополій, які загрожують нормальному функціонуванню окремих секторів національної економіки.

Література

1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий 18.02.1992 р.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України", прийнятий 26.11.1993 р.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання // Економіка України. — 2006. — № 6. — С. 12—19.

4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополій? // Економіка України. — 2006. — № 11. — С. 62—69.

5. В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. — 2007. — № 4. — С. 55—61.

6. В. П.Супрун. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 7. — С. 14—21.

7. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В. А. — К.: Кондор. — 2002. — 621 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. — К.: ЦНЛ, 2005. — 528 с.

9. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Атіка, 2001. — 344 с.

10. А. Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2008. — 438 с.

11. Кулішов В. В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. — Львів: "Магнолія Плюс", 2006. — 331 с.

12. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. — 221 с.

13. Базілінська О. Я., Мініна О. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 352 с.

14. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навч посіб. — К.: ЦНЛ, 2004. — 416 с.

15. Основи економічної теорії. / За ред. С. В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2002. — 472 с.

16. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. — К.: Альтернативи, 2005. — 608 с.

17. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 400 с.

18. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

19. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 288 с.

20. Лісовий А. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2003. — 208 с.

21. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2002. — 236 с.

22. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. — К.: Вид-во "Основи", 2001. — 517 с.

23. Піндайк Р. Мікроекономіка. — К.: Основи, 1996. — 646 с.