Методи та показники діагностування ринкової влади
монополіста та наслідки монополізації

Реферат

Традиційно монополію звинувачують у багатьох гріхах. Найбільший серед них — встановлення завищених цін. Причому вважається, що це може бути зроблено як через монополію, так і шляхом узгодження між виробниками (які не входять до монопольного утворення) цін і квот. Монополістів також звинувачують у придушенні конкуренції, в тому числі за допомогою демпінгу. При цьому наголошується на природних монополіях.

Провідником антимонопольної політики в нашій країні є Антимонопольний комітет України (АМК), який дає дозвіл на злиття, приєднання, придбання акцій, а також на проведення інших видів економічної концентрації. Для боротьби з проявами монополізму у сфері енергетики створено НКРЕ, у сфері зв'язку — НКРЗ [4].

Чи можливе завищення цін через існування монополії? У принципі, так: якщо пропозиція зменшується, то зростає ціна на даний товар. Тому привабливо для даного виробника якимось чином зменшити пропозицію товару іншого виробника (конкурента). Очевидно, це можна зробити, усунувши конкурента. Зокрема, його можна усунути за допомогою як адміністративних, так і кримінальних (шантаж, фізична розправа) заходів, які нами не розглядаються.

На нашу думку, завищення цін можна також досягти шляхом об'єднання конкурентів (природно, в рамках закону), а потім піти на зниження обсягів виробництва та підвищення ціни. Розглядається й зворотний випадок — поділ монополії на кілька конкурентів для зниження цін і підвищення обсягів виробництва.

Насамперед зазначимо, що в умовах ринкової економіки як об'єднані, так і необ'єднані підприємства прагнутимуть обирати свою виробничу програму, з огляду на максимізацію прибутку. Іншими словами, вони прагнутимуть мінімізувати затрати і максимізувати виручку (випуск). А коли це так, то хоч об'єднуй, хоч не об'єднуй підприємства, цілі в них залишаються колишніми, а отже, і обсяги виробництва, і ціни будуть колишніми. Звичайно, за рівних умов роботи підприємств.

Для відповіді на запитання про вплив монополії на ціни та обсяги виробництва доцільно залучити теорію декомпозиції економічних систем. За допомогою декомпозиції можна математично змоделювати вплив монополії та немонополії на ціни і обсяги виробництва.

На практиці така задача вирішується різними способами, одним з яких є розбивка великої задачі на частини (міністерства, об'єднання, підприємства, цехи тощо) з наступним узгодженням окремих рішень. Ці узгодження в ринковій економіці здійснюються за допомогою ринкових механізмів і, насамперед, цін ринкової рівноваги, що балансують поступово попит і пропозицію. Причому ці узгодження можуть здійснюватися за допомогою посередників (міністерств, бірж), на засадах прямих зв'язків між постачальниками і споживачами або безпосередньо на ринку готової продукції.

Оптимальні ціни ринкової рівноваги мають таку особливість: вони одночасно балансують попит і пропозицію та відображають замикаючі затрати. Дані ціни також мають назву подвійних оцінок або замикаючих затрат. Вони одночасно характеризують і граничну корисність продукції, і граничні затрати при її виробництві.

Математичні методи довели поширення цього висновку на всі інші види продукції, якщо ресурси (потужності) кращих підприємств обмежені.

Таким чином, експериментальні розрахунки підтверджують теоретичний висновок: як би ми не розбивали народне господарство на блоки (об'єднання підприємств у складі монополії чи окремі незалежні підприємства), результат буде один, коли як цільова функція підприємством використовується показник прибутку, що максимізується. Звідси виходить, що нормальна (нештучна) монополія не впливає на ціни та обсяги виробництва в рамках постійної технології [4].

А якщо монополія і впливає, то позитивно — через поліпшення технології виробництва, бо монополіст може зібрати кращі сили для розробки і впровадження заходів щодо поліпшення якості продукції та зниження затрат. Цьому також сприяють спеціалізація і концентрація, які стають можливими завдяки безпосередній (без комерційних таємниць) координації пропозиції (виробництва) та попиту (потреб). Монополія також сприяє скороченню збутової і постачальницької системи. Крім того, слід підкреслити, що послаблення в податках просять не монополії, а дрібний бізнес і малі підприємства (МП) як менш ефективні.

Особливо в законодавстві наголошується на природних монополіях (ПМ). До них належать трубопровідний і залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика, ЖКГ та ін. З огляду на показники цих галузей, мають контролюватися рентабельність і обмежуватися ціни.

Одна з особливостей України проявляється в тому, що по більшості товарів (які не належать до ПМ) монополія в Україні не може проявити себе істотною мірою через значний імпорт.

За умов збільшення імпорту іноземних товарів і відносно низьких мит на їх ввезення (близько 4% від вартості загального імпорту) ми більше маємо говорити про захист вітчизняного споживача, ніж про обмеження монополій. Дійсно, чи можна говорити про якусь монополію на продукцію легкої промисловості і продукцію машинобудування в Україні, і не тільки на продукцію цих галузей? Промислових монополістів (не пов'язаних з ПМ) через значний імпорт у нас практично немає.

Щоб протистояти експансії Заходу та інших країн, нам доводиться не стільки вести антимонопольну діяльність, скільки захищатися. Для цього існують 3 методи: антидемпінгові розслідування, квоти та імпортні мита.

Останнім часом в Україні проводиться ряд антидемпінгових розслідувань. Передбачається, що в результаті демпінгу іноземна фірма (монополія), ввозячи товар по низьким цінам, розорює місцевого виробника, а потім (на другому етапі) підвищує ціни. З наведеного теоретичного аналізу виходить, що підвищувати на другому етапі ціни вище за ціни, що балансують попит і пропозицію, іноземній фірмі-експортеру немає сенсу. Більше того, їй має сенс придбати слабке підприємство-конкурент, якщо останнє може бути прибутковим. Це — по-перше. По-друге, якщо в боротьбі з конкурентом вона на першому етапі навіть знизить ціни, то від цього виграє споживач. Крім того, часто на початкових стадіях освоєння виробів (період освоєння) виробництво буває з різних причин невигідним, тому фірма змушена збувати свої вироби за цінами, нижчими за собівартість. Це — нормальний процес впровадження нової продукції. По-третє, антидемпінгові розслідування потребують перевірки собівартості. А це, з одного боку, є комерційною таємницею, а з іншого — вірогідність собівартості складно перевірити.

Антимонопольне законодавство вимагає, щоб великі виробники не об'єднувалися в монополії з великим обсягом виробництва (понад 35% від загальних продажів), не вступали в змову між собою, тобто щоб не узгоджували обсяги виробництва.

Певною мірою центральні органи управління (зокрема, Мінекономіки України та ін.) суперечать самі собі, вводячи зовнішні та внутрішні квоти на виробництво ряду товарів, і тим самим вони перешкоджають вільній конкуренції, за яку борються.

Таким чином, навряд чи існують серйозні аргументи проти нормальної монополії, тобто монополії, яка виникає природним шляхом — коли перемагає найсильніший.

Все ж таки монополія іноді відіграє й негативну роль, а саме — коли виникає при адміністративному чи кримінальному придушенні конкурента, тобто при монополії, яка штучно створюється (ШМ). У цьому випадку роль АМК в антимонопольній боротьбі може бути позитивною.

Література

1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий 18.02.1992 р.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України", прийнятий 26.11.1993 р.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання // Економіка України. — 2006. — № 6. — С. 12—19.

4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополій? // Економіка України. — 2006. — № 11. — С. 62—69.

5. В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. — 2007. — № 4. — С. 55—61.

6. В. П.Супрун. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 7. — С. 14—21.

7. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В. А. — К.: Кондор. — 2002. — 621 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. — К.: ЦНЛ, 2005. — 528 с.

9. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Атіка, 2001. — 344 с.

10. А. Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2008. — 438 с.

11. Кулішов В. В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. — Львів: "Магнолія Плюс", 2006. — 331 с.

12. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. — 221 с.

13. Базілінська О. Я., Мініна О. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 352 с.

14. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навч посіб. — К.: ЦНЛ, 2004. — 416 с.

15. Основи економічної теорії. / За ред. С. В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. — К.: ВД "Академія", 2002. — 472 с.

16. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. — К.: Альтернативи, 2005. — 608 с.

17. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 400 с.

18. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

19. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 288 с.

20. Лісовий А. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2003. — 208 с.

21. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2002. — 236 с.

22. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. — К.: Вид-во "Основи", 2001. — 517 с.

23. Піндайк Р. Мікроекономіка. — К.: Основи, 1996. — 646 с.