Банки і банківська система

Реферат

Важливою ланкою народного господарства є кредитна система (а отже, кредитні відносини), яка разом із фінансовою системою виконує роль своєрідної кровоносної системи. Складова кредитної системи — банківська система. Завдяки ефективному виконанню банками (насамперед, центральним) та кредитом своїх функцій відбувається процес розширеного відтворення, підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється кредитно-грошова політика тощо.

Структура банківської системи та її еволюція. Найважливішим елементом банківської системи є банки. Банки виконують такі базові операції: акумулювання коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й діють у кількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм).

Банк (італ. banco — конторка) — фінансове підприємство, яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності, надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції) з метою привласнення прибутку.

У контексті економічної теорії банк слід розглядати як систему відносин, що виникають між різними суб'єктами з приводу формування і привласнення різноманітних активів банку, виконання пасивних і активних операцій банку.

Уперше банки виникають за феодалізму, але зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних металів виконували певні корпорації та храми. У XIV ст. банківські операції розвинулися в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів і феодалів.

За капіталізму в XVII—XVIII ст. уперше банки поширилися в Англії — наймогутнішій на той час країні. Так, перший акціонерний банк був організований у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним було закріплено роль центрального банку. Першими банкірами Англії були переважно золотарі, які приймали на зберігання золото під розписку, яка ставала при цьому депозитною квитанцією, що згодом набула форми векселя банкіра — банківського білета. Перший комерційний банк США був утворений у 1781 р. У Росії два державні банки (Дворянський і Купецький) були створені в 1754 р.

Акумулювання грошових коштів у банках та їх надання в позичку здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавали передусім торговельними розписками, з яких згодом утворилися банкноти.

У XVII—XIX ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з відокремлених форм промислового капіталу із властивими йому законами розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному банку. Акумулюючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників, торговельних установ та заощадження населення, банки значно збільшують базу нагромадження грошового капіталу. Ця функція набула найбільшого розвитку з поширенням акціонерних банків у XIX ст.

Позички банки надають не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й через зарахування позичок на рахунки клієнтів. Виконання та постійне розширення таких функцій банків зумовлює посилення концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших операцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків за вкладами.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. із посиленням концентрації банківського капіталу утворюються банківські монополії у формі картелів, синдикатів (консорціумів), трестів і концернів. Це спричинило зменшення кількості банків. Так, у США в 1921 р. було майже 30 тис. комерційних банків, а на початку XXI ст. — приблизно 8 тис. Активи 8,8 тис. банків, які надали інформацію, становили у 2000 р. майже 8 трлн. дол., понад 70 з них володіли активами понад 10 млрд. кожний. У 1998 р. в США внаслідок злиття утворився банк з активами понад 500 млрд. дол., у 2000 p. — понад 1 трлн. дол. Таких могутніх банків в Японії кілька. Зростає кількість відділень банків, різновиди послуг, які вони надають, що зумовлює збільшення акумульованих ними капіталів. У США кількість відділень банків за 1921—2000 pp. зросла з 1,5 тис. до майже 80 тис., а канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 700 млрд. дол.

Одночасно з концентрацією банків відбувається їх централізація. Особливо стрімко зросла кількість злиттів у банківській сфері у 80-ті роки XX ст. (лише в першій їх половині було поглинуто понад 2000 банків). В Україні наприкінці 2003 р. функціонувало 183 банки та 2284 філії комерційних банків. За 1992—2003 pp. було ліквідовано 86 комерційних банків. Загальна сума власного капіталу в банківській системі України у 1999 р. становила 4,6 млрд. грн. (у 2003 р. — 13 млрд. грн.) На 5 наймогутніших банків України в 2003 р. припадало понад 80% сукупних активів.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація спричинили як якісні зміни у виконуваних банками функціях, так і появу нових. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому вони переорієнтовуються з короткотермінових позичок на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому банки здобувають контроль за окремими підприємствами, певною мірою деякими галузями, прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою частиною власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-установчі операції банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках.

Свідченням зростаючого контролювання банками (насамперед, гігантськими) промисловості є концентрація в їх власності великих пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (зокрема, банків) у загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 р. до понад 40% в середині 90-х років. Крім того, збільшується частка позичкових коштів в авуарах нефінансових корпорацій. Це свідчить про посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, зростаючу роль банків у цьому процесі, з одного боку, і їх домінуючу роль — з іншого.

Останніми роками окреслилася тенденція до зниження частки банківських кредитів у залучених промисловими компаніями і урядами фінансових коштах. Так, у 1999 р. їх частка у розвинутих країнах становила 25%.

Значно зросли масштаби кредитування банками держави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.

Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає частка державної власності у банківській сфері. Центральний банк, як правило, є власністю держави. Крім того, у деяких країнах (Франція, Італія) державі належать найбільші комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва тощо.

Важливою функцією сучасних банків є посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання дедалі більшої кількості міжнародних кредитів. Для цього створюють філіали іноземних банків у розвинутих країнах.

Значно посилюється універсалізація банків. Крім перелічених функцій, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг — фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки, проектне фінансування.

Діють різні види банків. Залежно від форм власності — державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Відповідно до функцій та характеру виконуваних операцій — емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки. Залежно від видів господарської діяльності — промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні банки. Усі вони формують банківську систему.

Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії, цілісність якої забезпечує регулювання центрального банку.

Головним елементом банківської системи є центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система (ФРС), в Німеччині — Бундесбанк, в Україні — Національний банк України (НБУ).

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах такими функціями є здійснення єдиної грошової, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини підтримує основні напрями економічної політики уряду, повинен забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання. Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння добробуту населення. У США Рада керуючих ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Як емісійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів. Центральні банки розвинутих країн також зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для нього розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки.

В Україні зі створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, а з іншого — мережею комерційних банків і банківських інститутів. Ці інститути, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та національної економіки у банківських послугах, створити умови для стабілізації економіки України. Тому банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний рух капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін.

Проте у перші роки існування комерційні банки (в яких майже 4/5 статутних фондів було сформовано на кошти держпідприємств) та банківські установи держави переслідували власні цілі, іноді навіть користуючись протизаконними методами, не були зацікавлені у послабленні гіперінфляційних процесів та ін. Хоча НБУ зобов'язаний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, домагатися інших макроекономічних цілей, його зусилля були спрямовані переважно на досягнення фінансової стабілізації, яка за погіршення інших агрегатних показників виявилася ілюзорною. Формуванню ефективної банківської системи України заважають тривала й глибока економічна криза, незначні обсяги власного капіталу, недосконалість законодавчої бази, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів тощо.

Банківські операції. Існують такі види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги (а також власні операції банків), основними з них є пасивні та активні.

Пасивні операції — операції, змістом яких є отримання позички, що здійснюються з метою акумуляції коштів для наступного фінансування активних операцій.

Базою цих операцій є залучені кошти. Співвідношення між власним і залученим капіталом повинно бути не меншим 1:10 (для 29 країн ОЕСР, згідно з Базельською угодою, — 9,2%), хоча в деяких розвинутих країнах воно сягає 1:100.

Найважливішим видом пасивних операцій є депозитні операції, тобто всі термінові й безтермінові вклади (депозити) клієнтів — тимчасово вільні кошти підприємств, установ та ін. Депозити, у свою чергу, поділяють на вклади до запитання (можуть бути забрані клієнтом у будь-який час, тому на них виплачують низький відсоток, а мета їх залучення є здійснення поточних рахунків) і термінові (зможуть бути вилучені клієнтом лише у заздалегідь встановлений час, на них виплачують вищі відсотки, розмір яких зростає із збільшенням терміну вкладу).

Інші види пасивних операцій: ощадні вклади (повільно зростають і можуть використовуватися переважно через декілька років), залучення коштів (отримані від інших банків кредити) й емісія банківських та іпотечних облігацій.

У розвинутих країнах за допомогою пасивних операцій, одержання банком грошових ресурсів у кредит формуються власні, залучені та емітовані кошти, або створюються гроші (за формулюванням західних економістів). Цей процес відбувається через надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає обсяг активів комерційних банків, а отриманий приріст відображається в пасиві сумою грошей, яка кредитована на банківських рахунках клієнтів. Важливо, щоб цей процес відбувався відповідно до законів грошового обігу. Зокрема, створена комерційними банками грошова маса повинна бути меншою за величину резервних норм.

Активні операції — операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал з метою отримання прибутку.

До цих операцій належать: кредитні, операції з цінними паперами, касові, акцептні, угоди з іноземною валютою, угоди з нерухомістю. Найважливіші з-поміж них — перші дві (на них припадає 75% балансу), провідна роль належить кредитним операціям.

Кредитні операції залежно від забезпечення поділяють на бланкові (не мають забезпечення) і забезпечені. До забезпечених належать вексельні (надаються у формі купівлі векселя), під цінні папери, під товари.

Залежно від термінів погашення кредити поділяють на онкольні (погашаються на вимогу банку або позичальника), короткотермінові, середньотермінові та довготермінові. Залежно від категорії позичальників розрізняють комерційні кредити (надаються підприємствам), сільськогосподарські, споживчі кредити, кредити посередникам фондової біржі та ін.

Основними видами банківських послуг є:

— інкасові послуги — за дорученням клієнта отримання банком грошей на такі види документів та цінностей, як чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта тощо;

— акредитивні послуги — виплата певної суми фізичній або юридичній особі за умов виконання зазначених в акредитивному листі умов;

— переказні послуги — перерахування грошей іншій особі;

— довірчі послуги — пов'язані з цінними паперами: їх зберіганням, розміщенням, обслуговуванням облігаційних позик, оплатою купонів тощо, з управлінням майном неповнолітніх в інтересах спадкоємців, збереженням цінностей, управлінням капіталом, тобто прибуткове вкладення коштів у цінні папери, управлінням пенсійними фондами підприємства тощо;

— лізингові послуги — пошуки орендодавця чи орендаря, розробка умов лізингової операції тощо, в тому числі фінансовий лізинг (придбання дорогого устаткування, машин та надання їх в оренду тощо).

Загалом сучасні могутні банки надають понад 300 різноманітних послуг.