Сутність і критерії економічного
зростання і прогресу

Реферат

Представники різних напрямів, шкіл і течій економічної науки намагалися визначити рушійні сили розвитку економіки. Причини розвитку суспільства, зокрема економіки, вони вбачали у зростанні населення, географічному середовищі, прогресі техніки, психобіологічних, соціально-правових факторах тощо. З'ясування цих причин має велике теоретико-пізнавальне та практичне значення, допомагає виробити науково-практичні рекомендації для стабільного розвитку економіки.

Сутність економічного прогресу і економічного зростання. Поняття «прогрес» походить від латинського слова «progressive», що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм.

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента і підсистеми, на основі якого відбувається соціальний прогрес.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що базується на машинній праці, а від нього — до технологічного способу виробництва, основою якого є автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин концентровано виявляється у еволюції типів і форм економічної власності: від індивідуальної до колективної (в різних її видах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності. Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управління підприємством, маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого (крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний, культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, за сучасних умов якісно новими факторами суспільного, зокрема економічного, прогресу в багатьох країнах є НТР, інформаційна революція, дух народу, енергія й активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Порівняно з економічним прогресом поняття «економічне зростаня» є менш ємним.

Економічне зростаня — процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту.

Економічне зростання належить до техніко-економічних категорій, а тому безпосередньо не торкається інших елементів економічної системи, зокрема суспільної форми відносин економічної власності. Проте, внаслідок тісної взаємодії з такими елементами, воно опосередковано впливає на них, зумовлює еволюцію типів і форм економічної власності, господарського механізму, надбудовних відносин. Водночас економічне зростання набуває суспільної форми, коли йдеться про економічне зростання при капіталізмі (капіталістичне економічне зростання).

Якщо порівняти фактори суспільного виробництва з факторами економічного зростання, то останні охоплюють більше чинників, що випливає із зіставлення категорій «суспільне виробництво» і «економічна система». Зокрема, до факторів економічного зростання додатково відносять окремі чинники із підсистеми організаційно-економічних відносин (удосконалення менеджменту і маркетингу та ін.), техніко-економічних відносин (досягнення оптимального розміру підприємств, поглиблення спеціалізації тощо) і господарського механізму (поліпшення якості державного регулювання, корпоративного регулювання та ін.).

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, за незмінного рівня його технічної бази. Основними факторами цього типу економічного зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження наявного рівня технології;

2) збільшення кількості працівників;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять у два рази більше машин, верстатів, устаткування такої самої якості, застосовують удвічі більше робочої сили такої самої кваліфікації та рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировину тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а натепер радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними факторами такого типу економічного зростання слугують:

1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва;

2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівнів працівників;

3) поліпшення використання основних і оборотних фондів;

4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці;

5) розвиток підприємницьких здібностей;

6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності. Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні виходу продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення інтенсивні і екстенсивні фактори економічного зростання поєднуються. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний типи такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) украй обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності виробництва.

Основними формами інтенсивного типу розвитку, або інтенсифікації виробництва, є:

— заощаджуюча, за якої внаслідок впровадження нової техніки і технології зменшується потреба в робочій силі за одноразового зростання складної праці;

— працезаощаджуюча, за якої виконання такого самого обсягу робіт здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації;

— матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші предмети праці, наприклад композитні матеріали, або раціональніше використовуються старі предмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо);

— всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше зростає ефективність суспільного виробництва.

Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучасного етапу НТР пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлінням, комп'ютерних систем і мікропроцесорів, гнучких виробничих систем тощо.

Основними показниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внутрішнього продукту або національного доходу; темпи зростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін.; конкретнішими показниками — коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнту зростання, помноженому на 100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100).

Основні критерії економічного прогресу. Результатом економічного прогресу є реальні досягнення в процесі економічного зростання, які слугують визначальними критеріями соціально-економічного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознаки, показники, на основі яких обґрунтовується оцінка сутності, у тому числі якості, поступального розвитку економічної системи і головної продуктивної сили — людини.

Суспільний спосіб виробництва формується зі структурних елементів, тому економічний прогрес має різні критерії виміру.

Продуктивні сили є змістом суспільного способу виробництва, відносини економічної власності — суспільною формою, а визначальним у співвідношенні цих категорій є зміст, тому найзагальніший критерій економічного прогресу — розвиток продуктивних сил. Це зумовлено тим, що змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи в процесі праці. Від рівня їх розвитку залежить обсяг створюваних матеріальних і духовних благ, а отже, життєвий рівень населення.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень розвитку людини, зокрема робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Оскільки головна продуктивна сила — людина — водночас є і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин економічної власності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону.

Сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин (економічні, юридичні та ін.) у поєднанні з природною складовою, тому розвиток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому К. Маркс називав першим економічним законом закон зростання продуктивності праці, який є вираженням економії часу, що відображає найзагальнішу основу й внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Змістом закону економії часу є економія живої та уречевленої праці, оскільки цей закон загальний (діє в усіх суспільних способах виробництва). Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробництва, передусім системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи). Щодо основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм економічної власності до нових, прогресивніших форм. Так, перехід багатьох підприємств у власність трудових колективів у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та уречевленої праці на одиницю створюваного товару або послуги.

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистісних факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому важливим критерієм економічного прогресу, який конкретизує його попередні критерії, є зростання додаткового продукту, збільшення багатства суспільства.

До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин економічної власності; ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію, національні відносини; користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм. Зокрема, техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею національному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їх розвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її сутнісних сил. Тому ООН запровадила такий узагальнюючий показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя. За цим індексом Україна у 2003 р. займала 96-те місце у світі.