Причини виникнення і сутність монополій

Реферат

Економічні системи розвинутих країн оптимально поєднують ринкові важелі саморегулювання господарства з державним регулюванням, однак їх економіка періодично зазнає криз. Ще глибші кризові потрясіння у 90-ті роки XX ст. переживає економіка пострадянських держав. Однією з вагомих причин того, що не працює механізм поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки, є діяльність монополій у різних сферах господарства.

Причини виникнення і діяльності монополій. Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва їх появу пов'язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого вважалося панівне становище монополій на ринку.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з IV тис. до н. е. до останньої третини XIX ст.), монополістичні тенденцїї в економіці стали панівними лише наприкінці XIX ст. Тому логічно постає питання про причини виникнення монополій.

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази. Попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни виражалися в концентрації виробництва.

Концентрація виробництва — зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Так, у Парижі в середині 50-х років на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робітників, хоча вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, на кожному з яких працювали лише 2—4 робітники. Паралельно відбувається процес концентрації капіталу.

Концентрація капіталу — зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває ознак закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.

Цей закон з різною інтенсивністю діє на всіх етапах розвитку капіталізму, починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших. Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших ознак монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкової економіки, дії законів конкуренції, концентрації виробництва.

Закон монополізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією великих підприємств однієї або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва, а й на основі його централізації.

Централізація виробництва — збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання кількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

Одночасно відбувається і централізація капіталу.

Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовим прикладом такого об'єднання є утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної (приватної) капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які не здатний збудувати самостійно жоден капіталіст. Одночасно починається широке будівництво залізниць, інших гігантських об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання кількох капіталістів. Тому масово акціонерні товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованим діям держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

Акціонерна форма власності за понад сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. Зокрема, на підприємствах акціонерного (колективного) типу в США на початку XXI ст. вироблялося до 90% ВВП, в Україні — 70%. Натепер кожне велике і навіть середнє та частина малих підприємств в усіх розвинутих країнах існує у формі акціонерного. Щоправда, акції більшості малих компаній не продають на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Вони є акціонерними компаніями закритого типу. Винятком є акції перспективних малих компаній, торгівля якими здійснюється на паралельному біржовому Новому ринку, який виник у 1997 р. і об'єднує ринки кількох країн.

Форми монополій і наслідки монополізації економіки. В усіх розвинутих країнах існують різні за розміром підприємства: великі, середні, малі.

Великі підприємства не слід ототожнювати з монополіями, оскільки не кожне таке підприємство виробляє переважну кількість певної продукції, монополізує передові речові та особистісні фактори виробництва, диктує свої ціни на ринку, вступає у змову з іншими гігантськими підприємствами, привласнює монопольно високі прибутки.

Монополія (італ. mono — один і роlео — продаю) — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обміну. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель (італ. carta — папір, документ) — об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

На сучасному етапі картелі діють у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат (франц. syndicat — захисник) — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості — вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі тощо. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест (англ. trast — довіра) — об'єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію — процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн.

Багатогалузевий концерн (англ. concern — об'єднання) — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% здійснюють свою діяльність у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогутніші монополії — до 30—50 галузей. Могутність концернів (як й інших форм монополістичних об'єднань) зростає внаслідок мультиплікативного ефекту.

У 60-ті роки в США та деяких інших розвинутих країнах з'явилися й почали поширюватися конгломерати.

Конгломерат (лат. congeomeratus — нагромадження) — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

Так, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Японська компанія «Тойота», крім автомобілів, випускає ткацькі верстати, текстиль, надає будівельні послуги та ін. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Відмінність між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає в тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види. Розрізняють три основні типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як змова;

3) монополія, що базується на диференціації продукту (цей тип монополії уперше розкрив англійський економіст Е. Чемберлін, стверджуючи, зокрема, що він означає певний ступінь влади над ціною).

На думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип, названий «абсолютною монополією» є монополією окремого підприємства або монополією продавця і трапляється рідко. За даними американських економістів, у США приблизно 6% всієї економічної діяльності (6% ВВП) здійснюється за умов, близьких до абсолютної монополії. Водночас при характеристиці монополії не слід виходити лише із семантичного значення слова. Така характеристика не відповідає практиці, оскільки:

— ігнорується досвід монополістичних угод (таємних і явних) між кількома компаніями;

— до складу монополій не потрапляють групові монополії (олігополії);

— економіка багатьох країн перестає бути монополізованою, чому суперечить наявність антимонопольного законодавства та антимонопольної діяльності, спеціально створених органів;

— виникають парадоксальні ситуації, коли монополістом стає мала бакалійна крамниця у сільській місцевості (єдиний продавець), але перестає бути ним гігантська автомобільна корпорація «Дженерал моторс» з оборотом понад 100 млрд. дол.

Поширеніша змова чи угода (гласна або негласна) кількох великих фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві й на ринку називають «олігополією» (грец. олігос — мало, небагато) або «груповою монополією». В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 великих фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить до 100%, у Великобританії — майже 96%, у Франції — 99,8%. Олігополія може перерости в монополію, оскільки їй властиві деякі ознаки монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики). Віднесення олігополій до монополій обумовлено також тим, що вони використовують свою владу для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності, застосовують методи недосконалої конкуренції та ін.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то таку ситуацію характеризують, як монопсонію («моно» — один і «опсонія» — закупівля продовольства). Поширенішою у цій сфері діяльності є олігопсонія — наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства, але вона не є другорядною щодо інших форм монополій.

Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах значних масштабів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 2000 р. із понад 25 млн. підприємств на 0,003 їх загальної кількості припадало більше половини всього виробництва США. До гігантських у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії малих. Мінімальний розмір обороту від продажу промислових корпорацій, які в 1995 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у низці галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х років — 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.

Важливою ознакою процесу монополізації капіталістичної економіки є створення великих промислових груп на основі майнових і контрактних відносин з малими і середніми підприємствами-виробниками і постачальниками окремих деталей, частин складного товару (автомобіля, літака тощо). Така монополізація прихована, оскільки контракти укладають формально незалежні фірми і компанії. Однак малі й середні підприємства потрапляють при цьому у сферу залежності й контролю.

Іншими особливостями монополізації економіки на сучасному етапі є її міжнаціональний характер (так, в Європі лише за перший квартал 1999 р. було укладено 2700 угод на суму 345 млрд. дол.), зокрема посилення ролі ТНК, залучення до сфери залежності від великих монополій значної кількості малих і середніх підприємств (через контрактну систему тощо), посилення монополізації у формі зростаючої централізації капіталу та ін.

Крім перелічених типів і форм монополій, виокремлюють ще економічно доцільну природну монополію, яка утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту тощо. Ці галузі переважно зосереджує у своїй власності держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією промисловості, насамперед промислового капіталу, аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. Основою концентрації та централізації банківського капіталу процеси, що відбуваються в межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваного ними обсягу додаткової вартості у них вивільняється дедалі більше грошових капіталів, які зосереджуються у великих банках. Зростає також потреба великих підприємств у більших масштабах банківських операцій щодо надання позичок. Так поступово на зміну невеликим банкам прийшли банківські монополії. Лише великі банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового капіталу, оскільки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах.

На сучасному етапі монополія в банківській системі посилюється внаслідок НТР у цій сфері. Впровадження дорогих комп'ютерних систем, перехід до системи електронних рахунків вимагає укрупнення банків. Зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик тощо. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США налічувалося понад 25 млн. підприємств, то кількість банків становила 8 тис, а активи наймогутнішого з них перевищували 1 трлн. дол. В Україні активи банків на початку 2000 р. становили майже 36 млрд. грн., а капітал банківської системи — 6,4 млрд. грн.; у 2003 p., відповідно, — 106 і 13 млрд. грн.

Банківські монополії — об'єднання великих банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки.

Вони розвиваються у таких формах:

— банківські картелі — угоди між великими банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;

— банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між кількома великими банками для спільного здійснення значних прибуткових фінансових операцій, передусім для випуску цінних паперів;

— банківські трести — угоди між кількома великими банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;

— банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них, що встановлюється за допомогою скуповування контрольного пакета акцій. Їх різновидом є банківські групи (холдинги), тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій.

Особливістю монополізації банківського капіталу є зростання кількості філій банків. Важлива ознака цього процесу — тісне переплетіння банківських монополій з іншими фінансовими інститутами — інституційними інвесторами, пенсійними фондами, страховими компаніями тощо та посилення їх могутності. Так, активи інституційних інвесторів (організацій, які акумулюють вільні кошти фізичних та юридичних осіб і розміщують їх на фондових ринках) у 2001 р. становили 35 трлн. дол. Загальна сума світових пенсійних фондів у цьому році досягла 13,5 трлн. дол. При цьому посилюється універсалізація виконуваних банками функцій.

У 80—90-ті роки зросла централізація, в тому числі міжнародна, банківського капіталу внаслідок поглинань у банківській сфері. Так, в Європі у 90-ті роки відбулося 49 великих об'єднань банків, а вартість угод перевищила 1 млрд. дол. Особливістю розвитку банківських монополій є також їх транснаціоналізація, тобто розширення діяльності за межами країни. Так, 100 наймогутніших банків США мають філіали більше ніж у 100 країнах світу.

На вищій стадії капіталізму відбувається зрощування промислового монополістичного і банківського монополістичного капіталів і виникнення фінансового капіталу, організаційною формою існування якого є фінансово-промислові групи. Поява фінансового капіталу посилює процес диференціації всередині класу капіталістів, верхівкою якого стає фінансова олігархія.

Процес монополізації має позитивні й негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення цих міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

Останнім часом одним із напрямів вертикальної інтеграції та диверсифікації (тобто збільшення кількості галузей, в які здійснює експансію певна монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція великих промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 90-ті роки XX ст. така вертикальна інтеграція охопила сферу зовнішньої торгівлі.

Виникнення й розвиток великих господарських одиниць, координація їх діяльності розширюють масштаби планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи. Це дало підставу американському економісту Дж. Гелбрейту виділити в економіці США планову систему, що формується з гігантських корпорацій, і ринкову, представлену малим і середнім бізнесом. У першій із них 100 наймогутніших компаній спрямовують до 80% загальних витрат на наукові дослідження, а 600 корпорацій — майже 99% всіх витрат на науку.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Позитивними наслідками діяльності монополій, на думку Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта, є те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у великих компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін), а тривалий період їх діяльність й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.

Негативним наслідком монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує понад 70 млрд. дол. за завищені груповими монополіями ціни.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополія на інтелектуальну власність, виробництво і збут дає змогу компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи ефективне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва й відповідне зростання його ефективності. Так, патентна монополія у США в автомобільній промисловості захищає від конкуренції протягом 17 років.

У гонитві за прибутками гігантські компанії вкладають кошти у проекти, які дають віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші, з погляду широких верств населення, виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт США. Майже аналогічного висновку дійшли П.-Е. Самуельсон та В. Нордхауз.

Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій, влади (через використання гіпертрофованої реклами, підкуп державних чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоди для отримання від них малими і середніми фірмами дозволу на певний вид діяльності, різні бар'єри — ліцензійні, патентні тощо).

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон називає монополію «економічним злом». У поєднанні позитивних і негативних властивостей монополії полягає одна з найважливіших сутнісних її ознак як економічної категорії.