Принцип гуманізму започаткували італійські поети і мислителі. Першим з них проголосив людину найвеличнішим дивом з усіх виявів божественної мудрості Данте Аліг'єрі (1265—1321). Суттєво розвинув і збагатив цей принцип Франческо Петрарка (1304—1374), який, відмовившись від схоластики, прагнув утвердитися на позиціях наукової методології, основи якої шукав у працях античних мислителів. Його теоретичні роздуми, поетичні візії (марення, видива) були зосереджені на людині, пізнання якої, за його переконаннями, відкриває шлях до пізнання природи. Зокрема, один з його висновків полягав у тому, що людина має право на щастя в земному житті. Володіючи глибокими релігійними переконаннями, Ф. Петрарка вважав за необхідне брати до уваги водночас з догмами церкви і набутки античної філософії. Етику він трактував як практичну науку про мистецтво жити, головною проблемою якої, на його погляд, є пізнання смислу життя. Розмірковуючи над цим, Петрарка намагався збагнути, за яких умов людина може досягти незалежності, самовладання і душевного спокою в чужому для неї світі. Він мріяв про ідеал держави, яка буде ґрунтуватися на високій моралі її громадян. |