Етика матеріалізму Давнього Китаю

Реферат

Матеріалістичні тенденції простежувалися ще в ранньому даосизмі, згідно з яким першоосновою світу є не надприродне начало, а дао. Людина, як і весь світ, є закономірним породженням дао, тобто частиною природи. Визнавали даосисти й пізнаванність світу. Проте поняття «дао» багатозначне, його можна тлумачити і з ідеалістичних позицій (це особливо стосується пізнього даосизму). Тому даосизм не був послідовним матеріалізмом.

Матеріалізм (лат. materialis — речовинний) — напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення — вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Цей напрям заперечує існування надприродних сил. Послідовними матеріалістами у сфері етики були Ян Чжу і Ван Чун. Обидва вони спростовували існування потойбічного світу, безсмертної душі, легенду про виникнення світу та людські якості неба.

Етична концепція Ян Чжу. Мислитель-вільнодумець Ян Чжу (440—360 або 414—334 до н. е.) вчив, що шлях людського життя визначається не небом і долею, а природною необхідністю. Людина є частиною природи, тому підкоряється її законам. Він критикував конфуціанство, виступав проти містики, висміював віру людей у силу знахарів і ворожбитів, заперечував безсмертя. А якщо людина смертна, то щасливого життя необхідно домагатися на землі, для людини важливо почуватися щасливою, турбуватися про своє життя, звільнятися від жорстоких деспотів, тобто від будь-яких перешкод, що заважають вільно жити (слухати музику, милуватися красою, вдихати аромати, мислити, говорити, знаходити душевний спокій у прекрасному). Завдяки розуму вона розрізняє добро і зло, приборкує пристрасті, які руйнують і поневолюють її. Будучи найрозумнішою істотою, людина займає особливе місце на землі.

Учення Ян Чжу одні дослідники кваліфікують як егоїстичне, інші, не погоджуючись із такими твердженнями, наводять його висловлювання про необхідність людей допомагати і співчувати одне одному.

Етична концепція Ван Чуна. Прибічником поглядів Ян Чжу був Ван Чун (27—97/104), який присвятив етичним проблемам праці «Трактат про звичайну мораль», «Про виховання характеру людини», «Критичні міркування» (з них збереглася лише остання). Основою всього сущого, зокрема й неба, він вважав ці — першоматерію, субстанцію світу, яка є життєвою силою, властивою всім живим істотам. Вона не містить нічого надчуттєвого й містичного. Світ і людина, за цією теорією, матеріальні. Людина, належачи до тварин, найвища і найцінніша серед них, оскільки здатна пізнавати світ, її поведінка і життя детермінуються (визначаються) природою, однак необхідними є і виховання, освіта. Виховуючи людину, слід спиратися на властиві людській природі розумність і здатність до пізнання. Людина прониклива і розумна, оскільки наділена п'ятьма моральними якостями (гуманністю, почуттям обов'язку, почуттям міри, мудрістю і вірністю), які кореняться в п'яти її внутрішніх органах (серці, печінці, шлунку, легенях, нирках). Якщо ці органи починають хворіти, розум людини затьмарюється.

Поведінка людини може стати моральною чи аморальною, тому що людина за своєю сутністю діяльна (іноді Ван Чун повертався до ідеалу даосизму, який ґрунтувався на принципі недіяння). Основою діяльності, а відповідно, й моральності, є бажання (прагнення, потреби), зумовлені чуттєвою природою людини.

На основі різних точок зору на природу людини (добра за своєю природою; зла від народження, хоча піддається вихованню; зла від природи, і зупинити її спроможна тільки сила) Ван Чун доводив, що більшості людей не властиві від природи ні добро, ні зло, а їх моральні якості формуються поступово завдяки активності в навчанні і вихованні. Дехто з них творить благо, не прагнучи до цього.

Особливості етичних учень Давнього Китаю зумовлені переходом від родоплемінних відносин, де панувала родова аристократія, до утворення держав на чолі з царями (ванами). Соціальні кризи цієї епохи зумовили інтерес давньокитайської думки до проблем політики і моралі.