Пантеон Володимира Великого

Реферат

У 980 р. київський князь Володимир вирішив створити загальнодержавний пантеон. Поза князівським двором були поставлені ідоли Перуна (громовержець, бог військової дружини), Хорса, Дажбога (обидва пов'язані з сонцем), Стрибога (можливо, пов'язаний з вітрами), Семаргла, Мокоші (пов'язана з жіночими справами, найчастіше — з прядінням). Русичам також було притаманне вірування у міфологічних персонажів, пов'язаних з сімейно-родовим культом (Род), сезонними обрядами (Ярило, Купала, Кострома) тощо.

Східнослов'янська міфосистема, на думку М. Поповича, зазнала іранських впливів: іранського походження слова «віра», «світ», «чара», «віщати», «жрець», «писати», «каятися», «боятися», «хоронити», «слово», «діло», «вина», «могила», «зло» тощо. До часів слов'янської єдності належать слова «бог», «див». Іранське походження має Стрибог, якого інтерпретують як частину культу верховного божества Неба. Стійку асоціацію з родючою силою землі має образ жіночого божества — «Мати сира земля», або Мокош. Жінку-богиню зображували подібною до дерева, адже вона мала виконувати функції упорядкування Всесвіту. Грозовому богу-громовержцю Перуну приписують визволення сонячного начала від Змія (казки про Коваля, Микиту Кожум'яку та Змія — відлуння міфів про Перуна, який є покровителем ковалів). Із ним пов'язані священний дуб, грозові повір'я, знак «громовик» — круг, перехрещений трьома лініями через центр.

Супротивник Перуна — Велес (Волос) — хазяїн Нижнього світу, водних і земних сил пов'язаний з померлими, плодючістю худоби. Літопис називає його ще й «скотій бог». Вважалося, що Велес (стояв на Подолі), опікувався пастухами, торгівлею. Для землеробсько-скотарської спільноти він — захисник, а Перун — суддя і грізний каратель. Божество Нижнього світу — культурна і некультурна сили водночас. У першій якості вона представлена вареною їжею, вогнищем, грошима, у другій — лісом, неприборканими силами природи, «чужими» покійниками, темрявою. Велес може поставати і в образі Змія, він — кульгавий, сліпий, «лівий», а небесний Бог — «правий», прямий. Певною мірою Велес подібний до франко-еллінського Гермеса, який протистоїть Аполлону-змієборцю, як володар Нижнього світу, що викрадає худобу.

У «Слові про Ігорів похід» Боян названий «Велесовим внуком»: Велес опікується цілительством та іншими мистецтвами, магією, репрезентуючи в пантеоні жрецький стан. Пов'язаний він і з ідеєю договору, суспільного зв'язку, що засвідчує слово «волость» як ланка суспільної організації, власність. У східнослов'янському середовищі святий Микола після хрещення перейняв більшість функцій Велеса, в осетинському світі — Хорс втілився в «Миколу доброго». Можливо, Хорс — давній сармато-аланський бог, який мав епітет «добрий». Очевидно, тому князь Володимир включив не Велеса, а Хорса у свій пантеон. Імовірно, Хорс є аналогом Мітри — сонячного божества миру та суспільної злагоди, заступника перед Богом. Примітивними двійниками Велеса, що втілюють його силу, були лісовики і домовики.

Із культом предків, родючістю пов'язаний культ Рода і рожаниць, які відповідають за людські долі. Під час приурочених їм свят ворожили. Вони не представлені у Володимировому пантеоні, але їх культ був поширений серед селян. Загальнослов'янською була богиня Лада — покровителька шлюбу, кохання. Рідко згадується Сварог, частіше — його син (втілення) Сварожич, який опікувався вогнем. Сонце називали Дажбогом, якого інколи вважали сином Сварога. Фольклорний Рарог — «низький» дублер Сварога.

Доказом язичницького розуміння моделі світу є Збруцький ідол, знайдений у 1848 р. поблизу м. Гусятин (Тернопільська обл.). Три його вертикальні частини — три світи. Під однією шапкою розташовано чотири боги Верхнього світу, середня частина — людський світ у вигляді ритуального хороводу, нижня частина — Велес, що стоїть навколішки, тримаючи всю споруду. Переднє зображення — жіночий персонаж з рогом достатку, можливо, це Матір-Мокош; лівий бік — кінний, озброєний Перун; правий бік — жіноче божество з обручкою, очевидно, Лада; персонаж на задньому боці ідола не ідентифікований.

Слов'янський календар був пов'язаний з аграрно-виробничим циклом: час, як вважалося, рухається по колу, а минуле (світ предків) — еталонний, золотий вік, «острівний час», що не змінюється. Рік складався з трьох частин — весни-літа, осені та зими. Міфологічний час співвідносили з чотирма сонячними позиціями — сонцестояння і рівнодення. Відповідно, виокремлювали святкові цикли — весняний (Масляна), літні (Купала, Перуна), осінні (Рода, рожаниць), зимові (близькі до зимового сонцестояння, сімейні трапези, зібрання на колядування, пов'язані з культом Велеса).

Родинна обрядовість, культові дії супроводжували найголовніші події людського життя. Їх відлунням є родильні, хрестильні, весільні та поховальні обряди. В архаїчних культурах важливу роль відігравали обряди ініціації (обряд, що знаменує перехід на новий ступінь розвитку в межах соціальної групи чи певного суспільства). Загалом, як стверджує М. Попович, життя тогочасних людей було «регламентоване до дрібниць, і кожен їх крок був пов'язаний з космогонічними, міфологічними чи морально-етичними уявленнями. Існувало і закрите, езотеричне вчення, доступне лише посвяченим..., нині безповоротно втрачене».