Дослідження Д. Чижевським філософії Гегеля

Реферат

Філософія Гегеля належить до провідних тем в історико-філософських дослідженнях Чижевського. Йому він присвятив дисертацію, підготовлену у Празі, уявлення про яку дає стаття «Гегель і французька революція», опублікована українською мовою 1928 р. На час її написання друга стаття — «Гегель і Ніцше» — вже була віддана в друк (французькою мовою). Крім того, немало досліджень Чижевського присвячено поширенню філософії Гегеля серед слов'янських народів {«Гегель у Росії», «Гегель у словаків» тощо).

На початку XX ст. у Європі відбулося «відродження» філософії Гегеля, після її зневаження у другій половині XIX ст. під гаслом «назад до Канта». Однак Чижевський досить скептично оцінював новітнє гегельянство (рецензія на книгу Р. Кронера «Від Канта до Гегеля»). У статті «Гегель і французька революція» він запропонував оригінальне осмислення еволюції поглядів Гегеля. Стрижнем статті є тема розуму і революції, а також тема розуму в його просвітницькому розумінні. Чижевський не вважав Просвітництво цілком однозначним, вказуючи на його позитивну модифікацію у протестантських країнах. Однак панівну ідею Просвітництва він тлумачив як «розсудковість, що проголошена "розумністю"», абстрактне думання, що руйнує все "живе" й "конкретне". На його погляд, основою цієї всепорівняльності є «корисність».

З'ясовуючи ставлення Гегеля до просвітницького раціоналізму, Чижевський розглядав перипетії того розуму, який став основою просвітницького варіанта соціальної інженерії та, відповідно, «формування» (Bildung). За ним стоїть настанова на перетворення людей на пасивний матеріал, оформлення якого робить їх атомами, позбавленими будь-якого духовного зв'язку. Наслідком цього є те, що «правне оформлення звичаїв» зумовило «самоізоляцію, самоусамітнення самосвідомости», перетворення людей на самотніх осіб, «атомів», «пунктів», зрештою, «спустошення» особи, що стає тільки пустим «помисленим» об'єктом оцінки в загальній, зрівняльній формі, за зовнішніми ознаками.

Отже, руйнування феодальної авторитарної ієрархічності, яке відбувається під гаслами рівності і прав людини, хоч і має свою виправданість, загрожує розпадом соціальних і моральних зв'язків. Замість суспільства з'являється «маса» як особливе утворення, що опиняється в центрі уваги філософів та соціологів у XX ст. (X. Ортега-і-Гасет «Бунт мас» та ін.). Наслідком цього є взаємне відчуження людей, криза колективної і особистої ідентичності, почуття безпідставності власного існування, а отже — схильність до тоталітаризму як ілюзорного порятунку від того «усамітнення», що разом із втратою суспільного зв'язку підважувало особисту ідентичність. Продовженням цього розчинення особи у масі можна вважати також поширення споживацької ідеології у високорозвинутих західних суспільствах, де у формуванні уподобань і поцінувань провідну роль відіграють мас-медіа.

Майже в усіх дослідженнях, присвячених філософії Гегеля, Д. Чижевський захищав її від спрощених інтерпретацій. У зв'язку з цим він критикував акцентування на системності гегелівської філософії, коли її розглядають з погляду розумових конструкцій (панлогізм) чи розумово сконструйованих схем, таких як «тріада». У кінці статті «Гегель і французька революція» він зауважив, що діалектика Гегеля є вільною системою, в якій жоден елемент не займає чітко визначеного, закріпленого місця. Адже конкретність істини у розумінні Гегеля означає «многогранність і многовидність». Однак Чижевський визнавав, що в пізній період свого мислення Гегель привніс у свою філософію елементи «раціоналістичної сухості» і педантично визначеного місця певних елементів своєї системи. Проте, на думку Чижевського, важливо бачити, як «система» виростає з діалектичного способу мислення Гегеля.

Про намагання Д. Чижевського висвітлити маловідомі факти з життя Гегеля і залишені поза увагою деякі підтексти його філософії свідчить і стаття «Гегель і Ніцше». На початку він наголошував на незвичності такого зіставлення через несумірність способів мислення цих двох філософів. Важлива у статті не спроба додати щось нове в обговоренні теми «Гегель — Ніцше», а зосередження на проблемі релятивізму. У ній згадується Геракліт як прообраз, що споріднює релятивізм Ніцше з релятивізмом діалектики Гегеля: «Кожній епосі властиві своя істина, своя логіка, своя філософія». Д. Чижевський, визнаючи, що ніцшеанський релятивізм «нагадує історичний релятивізм Гегеля», зауважив, що між ними є велика відмінність, оскільки «для Гегеля історія ідей — це "Пантеон духу", для Ніцше — вона є низкою помилок і безумств».

Чижевський розумів, що філософія Гегеля поєднує в собі суперечливі тенденції: з одного боку, універсалізм і панлогізм, з іншого — акцентування на людській діяльності, зокрема духовній, яка «об'єктивізується» в культурних витворах. Тому філософія Гегеля стала джерелом історизму і герменевтики, а також марксизму та діалектичного матеріалізму з його абсолютизацією «історичної необхідності», з якою суперечливо поєднується наголос на пріоритетності практики (активності) щодо теорії. Основний обсяг історико-філософських досліджень Чижевського стосується поширення філософії Гегеля серед слов'янських народів. Ці дослідження здебільшого пов'язані з історією філософії слов'янських народів (філософська славістика); вони дають змогу уточнити окремі моменти у ставленні Чижевського до філософії Гегеля.