Правове забезпечення функціонування фондового ринку

Реферат

Протягом останніх років український фондовий ринок зробив значні кроки в досягненні головної мети — створенні ефективного механізму акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів для потреб економіки держави.

У процесі розвитку фондового ринку України можна умовно виділити три етапи.

Перший — з 1991 до 1994 року. Незважаючи на те, що саме у 1991 році був даний законодавчий старт, поштовхом до якого стало прийняття двох ключових законів щодо діяльності акціонерних товариств, зокрема випуску та обігу цінних паперів (закони України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу"), цей етап характеризується вкрай низькими темпами розвитку ринку цінних паперів. Це насамперед пов'язано з повільними темпами приватизації, пілковитою відсутністю необхідної інфраструктури, недостатнім правовим забезпеченням. Окрім того, наявність на ринку однієї лише Української фондової біржі принципово не вирішувала питання активізації вторинного обігу цінних паперів. До значних недоліків першого етапу можна також віднести відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. А розпорошеність функцій між різними державними органами щодо регулювання фондового ринку не давала можливості повною мірою забезпечувати процес його гармонійного розвитку, досягнення цілісності та прозорості, поступового інтегрування у світові фондові ринки.

Другий етап — з 1995 до 1999 року — характеризується значним кількісним та якісним зростанням вітчизняного фондового ринку. Його каталізаторами можна вважати насамперед прискорення темпів приватизації і створення державної системи регулювання фондового ринку в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, визначення та розподіл повноважень щодо регулювання фондового ринку серед інших державних органів. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів (Концепція функціонування та розвитку ринку цінних паперів, 1995р.), Закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (1997). Протягом цього етапу за активної участі Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та її територіальних органів вперше була створена дійова система нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, побудовано систему розкриття інформації емітентами цінних паперів та професійними учасниками фондового ринку, яка є запорукою формування привабливого інвестиційного клімату в Україні.

Протягом 1992—1998 років приватизовано понад 62 тис. підприємств. Піком приватизаційних процесів стали 1995—1996 роки, коли змінили форму власності понад 35 тис. державних підприємств. Поступово корпоративна форма власності стає провідною в Україні: нині налічується близько 35,6 тис. акціонерних товариств, третину з яких становлять акціонерні товариства відкритого типу. Майже 80 відсотків від загальної кількості відкритих акціонерних товариств було утворено з колишніх державних підприємств. Протягом другого етапу значно зросли кількісні показники розвитку фондового ринку. Так, загальний обсяг випущених акцій, найпоширенішого інструменту на фондовому ринку України, на 01.10.1999 року становив 28,895 млрд. грн., у тому числі у 1997 році — 9,97 млрд. грн., у 1998 році — 12,24 млрд. грн. та за 1999 рік — понад 6 млрд. грн.

Процес залучення інвестиційних ресурсів за допомогою фондового ринку потребує значної кількості професійних учасників ринку цінних паперів і спеціалізованих інституцій, які забезпечують випуск та обіг цінних паперів. Тому відрадно відзначити факт постійного зростання загальних обсягів операцій на фондовому ринку України. Так, якщо у 1997 році обсяг торгів становив 7,5 млрд. грн., то вже у наступному році він зріс до 10,456 млрд. грн. За 1999 рік обсяги операцій становили понад 12 млрд. грн.

Активізація вторинного ринку цінних паперів створила передумови і для розвитку торговельної інфраструктури — фондових бірж та торговельно-іформаційних систем. На сьогодні в Україні функціонує 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи. Загальний обсяг торгів на організованому ринку постійно збільшується і за 1999 рік склав 1857 млн. грн., що у 3,5 разу більше, ніж, скажімо, у 1998 році (523 млн. грн.).

Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує реєстрацію та перереєстрацію прав власності на цінні папери та обслуговування угод з купівлі-продажу цінних паперів. Тому вагомим досягненням саме другого етапу розвитку (1995—1999 pp.) стало створення системи реєстрації прав власності, що засвідчується цінними паперами. Це стало можливим завдяки спеціалізованим інститутам фондового ринку — реєстраторам, зберігачам, депозитаріям.

Ринок корпоративних цінних паперів зразка 1995—1996 років за своїм змістом був, власне, ринком акцій державних підприємств, що приватизуються шляхом перетворення на відкриті акціонерні товариства. Тому основним завданням комісії було якнайшвидше створення територіально розгалуженої мережі реєстраторів іменних пінних паперів. Протягом 1996—1998 років відбулося стрімке зростання кількості реєстраторів. Так, у 1996 році було видано 222 дозволи, у 1997-му — 156 дозволів, у 1998-му — 45 дозволів. Станом на 1 січня 2000 року понад 15 тисяч емітентів передали свої реєстри незалежним реєстраторам. Реєстратори обслуговують 15156 випусків цінних паперів, у реєстрах налічується 19,3 млн. власників іменних цінних паперів.

Прийняття Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підвищило роль зберігачів у процесі перереєстрації прав власності на бездокументарні та знерухомлені цінні папери, що обумовило зростання кількості виданих дозволів. На сьогодні в Україні маємо 75 зберігачів — юридичних осіб. Заснування у 1999 році Національного депозитарію України завершило побудову в державі цілісної системи обліку прав власності на цінні папери українських емітентів.

Таким чином, аналіз другого етапу розвитку фондового ринку в Україні дає можливість констатувати, що основними його результатами є створення системи контролю та нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, створення системи реєстрації прав власності на цінні папери, системи розкриття інформації про емітентів і професійних учасників ринку цінних паперів. Але, об'єктивно оцінюючи стан розвитку ринку цінних паперів, слід також констатувати, що механізми фондового ринку не повною мірою використовувалися для подолання загальноекономічних проблем, таких, як створення інвестиційно привабливого клімату в державі, подолання кризи платежів, структурної перебудови економіки, збільшення доходів населення.

Умовно третій етап розвитку ринку цінних паперів слід визначити, починаючи з 2000 року. Із зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв'язку із закінченням періоду масової приватизації має відбутися перехід до нового етапу розвитку фондового ринку. Необхідність прискорення економічних реформ в Україні, активізації залучення та раціонального розміщення інвестиційних ресурсів на конкурентних засадах, вдосконалення обігу цінних паперів та забезпечення захисту прав інвесторів на фондовому ринку вимагає зосередження уваги на таких напрямах розвитку вітчизняного ринку цінних паперів:

— вдосконалення системи захисту прав інвесторів;

— підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів, розширення нормативно-правової бази;

— розбудова інфраструктури фондового ринку.

На сьогодні потенціал фондового ринку використовується далеко не повною мірою через недостатнє його законодавче забезпечення. Вдосконалення законодавчої бази на фондовому ринку потребує прийняття таких Законів України, як "Про похідні цінні папери", "Про особливості обігу векселів в Україні", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", а також комплексного врегулювання питань залучення іноземних інвестицій в Україну.