Загальні принципи управління фінансами

Реферат

Управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління фінансами грунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту між державою та суб'єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Воно здійснюється через фінансовий механізм, котрий є системою взаємопов'язаних елементів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив у цілому на господарську і зокрема фінансову діяльність на всіх рівнях економічної системи.

Управління фінансами включає об'єкт і суб'єкт. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.

Суб'єкт управління — це фінансовий апарат, що зосереджується у фінансових службах міністерств, відомств, об'єднань, підприємств і організацій, апараті Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органах, Державній податковій адміністрації України, Державному казначействі України, Державній контрольно-ревізійній службі України, інших фінансових інститутах. Усі зазначені підрозділи фінансового апарату мають свої функції і сферу впливу на фінансові відносини в державі.

Суб'єкт управління фінансами впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції тощо.

Центральне місце в управлінні фінансами посідає фінансове планування й прогнозування. У процесі планування й прогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницьких структурах, в установі чи організації, виявляються можливості щодо збільшення фінансових ресурсів, їхнього ефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат. При прогнозуванні використовується великий обсяг інформації, що дає змогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обгрунтовані рішення.

В умовах становлення ринкової економіки фінансове прогнозування передбачає застосування більшого переліку прийомів і методів. Це насамперед вільні ціни, попит і пропозиція, ринок капіталів, конкуренція тощо. Отже, слід ураховувати особливості ринку — швидку зміну кон'юнктури, можливості додаткового перерозподілу ресурсів через комерційні банки, фондові біржі, акціонерні товариства й компанії.

Фінансове регулювання як елемент управління фінансами застосовується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно полягає у використанні різноманітних інструментів впливу. Це податки, дотації, різні виплати, за допомогою яких держава досягає поставлених цілей і усуває ті проблеми функціонування фінансів, котрі не можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових механізмів.

Стимулювання в системі управління фінансами покликане забезпечити розвиток тих явищ і процесів, які мають на цьому етапі пріоритетне значення, або тих, які за інших однакових умов мають недостатньо сприятливі умови для саморозвитку. Використовуючи фінансові методи, держава передусім за допомогою податкових пільг та пільгового кредитування створює сприятливі умови для розвитку таких явищ і процесів.

Облік і контроль як елементи управління здійснюються в процесі прогнозування, регулювання і стимулювання. Вони дають змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від передбачуваного програмами, бюджетом, іншими фінансовими планами, виявити резерви щодо зростання фінансових ресурсів, спрямувати їхнє використання в найраціональнішому напрямі.

Усі елементи управління фінансами тісно взаємопов'язані і складають одне ціле. В сучасних умовах об'єктивно виникає потреба посилення наукового обгрунтування управлінських рішень щодо фінансів, розширення і вдосконалення форм і методів управління фінансами.

Управління державними фінансами базується на таких основних принципах, як планомірність, системність, цілеспрямованість, стратегічна спрямованість.

Принцип планомірності реалізується через систему фінансових планів і прогнозів як за окремими видами фінансової діяльності, так і в цілому по суб'єкту господарювання. При плануванні здійснюється облік усіх видів ресурсів підприємства, забезпечується їх збалансованість.

Планування і прогнозування в управлінні державними фінансами має за мету виявлення джерел фінансових ресурсів, їх використання для збільшення грошових доходів і надходжень держави.

Принцип системності знаходить своє відображення в стратегії і тактиці управління фінансами, в поставленій меті і завданнях, методах і прийомах їх досягнення. Цей принцип орієнтований на розробку таких управлінських рішень в галузі фінансів, які відповідають фінансовій стратегії держави і враховують поточні особливості її реалізації.

Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що управління державними фінансами завжди орієнтується на певні цілі. Вибір цілей і методів їх реалізації залежить від багатьох факторів, у тому числі рівня державного регулювання, існуючої законодавчої бази, виду діяльності. Вирішуючи поточні, тактичні цілі і завдання, управління державними фінансами завжди спрямоване на реалізацію стратегічних установок.

Принцип стратегічної спрямованості певною мірою пов'язаний з принципом цілеспрямованості. Орієнтація на стратегічні цілі завжди повинна бути присутня в управлінні державними фінансами. Держава не може здійснювати свою фінансову діяльність, якщо не сформулює і не буде реалізовувати своєї стратегії. На кожному етапі розвитку можуть бути різні стратегічні орієнтири. При формулюванні стратегічних цілей необхідно чітко уявляти можливість їх досягнення на деякому часовому проміжку.

Крім розглянутих принципів, слід відзначити, що управління державними фінансами як система орієнтується і на такі найважливіші принципи:

— врахування досвіду минулого й екстраполяція його на майбутнє;

— врахування тенденцій розвитку системи і можливих змін внутрішніх і зовнішніх факторів;

— врахування стратегічних цілей і перспектив;

— чітка постановка поточних завдань;

— контроль за виконанням прийнятих рішень.