Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Реферат

Кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються за науково обгрунтованими нормативами в розрахунку на одного жителя.

За рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною зі станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров'я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно з законодавством.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров'я. Перша — державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров'я, США — до 50 відсотків.

Обидві системи і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров'я, і ефективністю діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Однак в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка — лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. У свою чергу, лікарні, консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім того, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого — створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров'я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої — дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нас удвоє більше лікарів і втроє — ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування в цій країні з Україною порівняти важко. Відсутня в Україні також науково обгрунтована програма розвитку охорони здоров'я в умовах ринку. Якщо за такої організації навіть і вдасться залучити більше грошей на медичну допомогу, вони пропадуть марно.

В більшості країн заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Згідно з чинною бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу. Сюди ж включаються видатки на будівництво лікарень, придбання обладнання, медикаментів і предметів загального призначення.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговуванням певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення, забезпечення медичних амбулаторних послуг, шо надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров'я.

Витрати на медичне обладнання, інструменти, протези, іншу продукцію, що використовується в медичній практиці, включають поставки або фінансування поставок медикаментів, протезів, медичного обладнання, інструментів та іншої медичної техніки.

Прикладні дослідження та експериментальні розробки в галузі охорони здоров'я охоплюють організацію, розвиток, забезпечення діяльності і управління нею в галузі прикладних досліджень і експериментальних розробок, пов'язаних з характером, запобіганням, діагностикою, лікуванням та розповсюдженням різних захворювань.