Бюджетна політика

Реферат

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх є не чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перший принцип бюджетної політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед з тими, що засновані на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної політики було б великою помилкою.

Іншим важливим напрямом бюджетної політики держави є мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при розв'язанні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх не спроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державного і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій та інших видів загальних потреб громадян.

Третій напрям бюджетної політики — вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від підприємницьких структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з другого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, бюджетна політика держави має спрямовуватися на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах і планової, і ринкової економіки.

Напрями бюджетної політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання щодо конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

У кінцевому підсумку бюджетна політика повинна мати головну мету — підвищення добробуту народу. Цього можна досягги шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними і місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції.

Необхідно виходити з того, що бюджет — це форма обслуговування громадян за їх власним вибором. Тому підвищення бюджетними методами добробуту одних людей має здійснюватися без погіршення добробуту інших. У цьому зв'язку всі заходи у сфері бюджету, які не супроводжуються поліпшенням умов життя населення, є безперспективними й економічно недоцільними. Всякі спроби окремих політичних сил ігнорувати спрямованість бюджетної політики на зростання матеріального добробуту рівнозначні їх політичному самогубству.

Воднораз особисті трудові зусилля кожного громадянина України є запорукою добробуту населення всієї держави, а тому бюджетна політика сьогодні — це мистецтво вибору і реалізації через демократичні інститути бюджетних пріоритетів відповідно до наявних фінансових можливостей. В умовах перехідної економіки урядові структури контролюють значні обсяги фінансових ресурсів, використання яких зачіпає інтереси і потреби всього населення, всіх секторів і галузей економіки.

Тому в чинних умовах уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які самі не спроможні забезпечити належного рівня власного існування. Зрозуміло, що сьогодні уряд безсилий повністю контролювати економіку, але без компетентної участі держави, її владних структур успішний економічний розвиток і високий добробут неможливий. Для цього необхідно подолати економічну неефективність державного сектору економіки, ліквідувати фінансове марнотратство, призупинити зростання чисельності державного апарату, посилення бюрократичних тенденцій. Не можна миритися з тим, що одним із основних чинників фінансової нестабільності є свавілля і некомпетентність урядових структур.

Необхідно наголосити на майбутнє, що демократія коштує дорого, а тому державу з високим рівнем матеріального становища громадян характеризують такі ознаки:

— значні масштаби перерозподілу валового національного продукту через бюджетну систему;

— соціальний характер видаткової частини бюджетів;

— фінансування інвестицій у людський капітал, тобто в освіту, охорону здоров'я, соціальні компенсації;

— формування бюджетних доходів переважно за рахунок прогресивного прибуткового оподаткування фізичних осіб;

— стримування соціального розшарування на рівні, що забезпечує соціальну стабільність;

— збільшення доходів бюджету шляхом постійного зниження ставок оподаткування;

— бюджетне дотування окремих галузей економіки;

— постійне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі.