Основні напрями вдосконалення планування витрат бюджетних установ

Реферат

Величина витрат на утримання установ та організацій невиробничої сфери визначається кошторисом. У зв'язку з цим порядок фінансування витрат, за яким фінансуються всі види шкіл, середні спеціальні та вищі навчальні заклади, дошкільні установи, установи охорони здоров'я і соціального забезпечення, органи державної влади, управління та витрати на оборону держави, значна частина науково-дослідних інститутів та деякі інші організації, називається кошторисним.

Планування витрат за кошторисами — складова частина бюджетного планування. Воно відбиває певні економічні відносини між державою і відповідними організаціями та установами з визначення обсягу фінансових ресурсів, що виділяються для виконання покладених на них функцій.

Розробка методології та організація робіт з планування покладені на Міністерство фінансів України. Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи та організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах — кількість учнів, по вузах — кількість студентів, по лікарнях — кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.

При визначенні обсягу витрат за кошторисами використовують середньорічні показники. Їх розраховують самі установи, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту (зниження). Показники на початок планового року визначають за даними на останню звітну дату з урахуванням їхніх змін у період, що залишився до кінця року. Середньорічний приріст (зниження) розраховують за формулою:

де K_nK_k — мережа чи контингент на початок і кінець року;

M₁M₂ — кількість місяців функціонування цих контингентів.

Для навчальних закладів і установ, у яких господарський рік не збігається з бюджетним, розрахунок середньорічного контингенту здійснюється так:

Наприклад, якщо кількість учнів у сільській школі на 1 січня планового року становить 800, а на 1 вересня 840, то середньорічний контингент учнів дорівнює:

Крім планових, установи та організації розраховують ряд показників, не передбачених планом. Це кількість педагогічних ставок, ліжко-днів, дитино-днів тощо.

Важливою складовою частиною є нормування витрат. За економічним змістом нормування є методом планового впливу на склад і структуру витрат бюджетної установи. Воно має забезпечити однаковий рівень задоволення однотипних потреб установ.

У практиці бюджетного планування використовують матеріальні, фінансові та бюджетні норми. Норма витрат — це величина витрат на розрахункову одиницю. Матеріальні норми грунтуються на кількості матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру, наприклад, кількість палива для опалення 1 м³ приміщення, електроенергії на 1 м² площі, набір продуктів харчування на день на одного хворого чи дитину в дитячому садку тощо.

Матеріальна норма, переведена за діючими цінами у вартісну, є фінансовою нормою, наприклад, вартість харчування одного хворого на день.

Якщо бюджет є єдиним джерелом фінансування, то фінансова норма є одночасно і бюджетною. За наявності, крім бюджету, інших джерел фінансування фінансову норму поділяють на дві частини — бюджетну і позабюджетну.

За методами побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні, комбіновані та укрупнені. Індивідуальні норми встановлюють на окремі види витрат: опалення, освітлення, водопостачання. Їх використовують при складанні індивідуальних кошторисів бюджетних установ. Комбінована норма об'єднує різні види витрат: канцелярських, навчальних тощо. Укрупнені норми відображають вартість утримання однієї установи: бібліотеки, клубу, здоровпункту. Комбіновані та укрупнені норми застосовують при зведеному плануванні.

За способом застосування норми поділяють на обов'язкові та розрахункові. До обов'язкових належать норми забезпечення інвентарем, норми харчування, ставки заробітної плати тощо. Розрахункові норми визначає сама установа, виходячи зі звітних даних за минулі періоди.

Практика засвідчує, що кошторисний порядок планування і фінансування установ та організацій невиробничої сфери потребує вдосконалення. Це зумовлено насамперед тим, що розширилися джерела фінансування і частка бюджету в ньому знижується.

На нашу думку, всі установи соціальної сфери на всіх рівнях управління мають складати фінансовий баланс за формою балансу доходів і витрат. Основою для його складання мають бути показники економічного та соціального розвитку установ та системи в цілому.

У методичному плані за основу має бути взято підхід, за яким усі види діяльності установ і міністерств слід розглядати при плануванні в тісному зв'язку з метою повного обліку всіх джерел фінансування та збалансованого забезпечення фінансовими ресурсами всіх видів діяльності.

Це сприятиме підвищенню ефективності та якості їхньої роботи, концентрації зусиль на вирішенні ключових проблем розвитку, підвищенню науково-практичного рівня їхньої діяльності. У зв'язку з цим доцільно у складі показників розвитку організацій та установ соціальної сфери розробляти фінансовий план, що складається з п'яти розділів:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів установи, організації.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати за категоріями видатків.

5. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Фінансові плани соціальної сфери мають стати важливою ланкою фінансового планування в державі, сприяти повному задоволенню потреб соціального розвитку у фінансових ресурсах.