Видатки на національну оборону

Реферат

Приховані оборонні видатки за своїм характером та значимістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних міністерств і відомств.

Згідно із функціональною класифікацією видатків бюджету склад видатків на оборону такий:

— утримання Збройних сил України;

— закупівля озброєння та військової техніки;

— капітальне будівництво: капітальне будівництво і придбання обладнання в системі Міністерства оборони України; будівництво житла для військовослужбовців;

— фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

— інші видатки в галузі оборони: забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах; утримання науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас; утримання Головної військової інспекції; фінансування заходів щодо ліквідації стратегічних озброєнь; фінансування підготовки призовників для Збройних сил України та інших військових формувань в навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України; забезпечення оборонних видатків за рахунок надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги.

Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно законом України "Про Державний бюджет України".

Дані свідчать про значне скорочення видатків на оборону. Так, якщо в 1992 році їх частка у ВВП становила 2,2 відсотка, а у зведеному бюджеті — 5,7 відсотка, то в 2002 році — відповідно 1,6 та 6,0 відсотка. Видатки на оборону зменшилися до рівня критичної межі, за якою настає різке зниження боєздатності і боєготовності. Все це відбувалося через відсутність системи планування оборонного бюджету, невизначеності державних пріоритетів фінансування оборонних програм та відсутності механізму контролю за витрачанням бюджетних коштів.

У сучасних умовах критерієм ефективності Збройних сил є не кількісні показники, а якісні. Але якщо провести аналіз чисельності Збройних сил на 1000 чоловік населення у порівнянні з постсоціалістичними країнами, враховуючи той фактор, що Україна є позаблоковою державою, можна зробити висновок, що наша армія не надто велика при існуванні реальних зовнішніх загроз. Так, кількість військовослужбовців ЗС на 1000 чол. населення у 1998 році в Україні була 6,8 чол., у Білорусі — 7,9 чол., Росії — 8,4 чол., Азербайджані — 8,6 чол., Румунії — 10 чол., Болгарії — 12,2 чол., Хорватії — 12,3 чол., Вірменії — 15,9 чол.

Думка про те, що оборонні видатки в Україні надто великі, є хибною. Навіть якщо зовсім не передбачати коштів на оборону, то це не перекриє нестачі коштів державного бюджету, не зупинить падіння вітчизняного виробництва і життєвого рівня населення, а навпаки, призведе до погіршення економічного стану та розбалансування держави як системи. Крім того, держава не мала і не має сьогодні ефективних механізмів запобігання спрямуванню асигнувань, передбачених для оборонних витрат на інші цілі. Не можна чітко визначити, як були використані дані ресурси, чи сприяли вони економічному зростанню, чи, навпаки, гальмували його. Отже, причина криється не у великих оборонних видатках, а в інших явищах і процесах. Висновки про величину оборонного бюджету будуть об'єктивними, якшо порівняти частки оборонного бюджету у ВВП України та інших країн світу.

Як свідчать наведені у таблицях дані Стокгольмського міжнародного інституту з вивчення проблем миру, оборонні видатки більшості країн близького та далекого зарубіжжя значно вищі, ніж в Україні. В Україні темпи зниження оборонних видатків з 1992 року випереджали темпи спаду ВВП та чисельності Збройних сил України, що становить загрозу для національної безпеки. Неадекватне скорочення оборонних видатків не дає можливості провести реформування Збройних сил України, забезпечити соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Подальше різке зменшення чисельності Збройних сил України уже неможливе, оскільки тоді для забезпечення виконання завдань, поставлених перед Збройними силами, необхідно буде замінити наявні види озброєння і воєнної техніки новітніми зразками, вирішити низку проблем щодо повного відновлення оперативної і бойової підготовки, заміни засобів зв'язку, системи управління тощо.

Оборона належить до складних систем, тому зменшення оборонного бюджету до критичної межі може призвести не тільки до неконтрольованих процесів в оборонній сфері, а й до розбалансування державної системи в цілому. Насамперед слід визначити частку оборонного бюджету від загальної суми видатків державного бюджету. В Україні у 1999 році ці витрати становили 4,5 відсотка й були найменшими серед сусідніх держав та інших країн світу (у США — близько 18 відсотків федерального бюджету, в більшості європейських держав ця частка перевищувала 10 відсотків, у Росії — 19 відсотків).

З огляду на вищесказане, в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оборону України" від 5.10.2000 р. зазначено, що фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України", які забезпечують належне виконання завдань, що стоять перед національною обороною, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту.

Фінансування видатків на оборону, передбачених Державним бюджетом України, здійснюється через Державне казначейство України. Для цього розпорядником бюджетних коштів у органі Державного казначейства відкриваються особові та реєстраційні рахунки. Розпорядники бюджетних коштів можуть бути трьох ступенів. Наприклад, для установ Міністерства оборони України:

— головним розпорядником коштів є міністр оборони України;

— розпорядниками коштів другого ступеня є командувачі оперативними командуваннями і видами Збройних сил;

— розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Особові рахунки відкриваються головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. На цих рахунках відображаються кошти, надані для використання на утримання своєї установи, на централізовані заходи і для перерахування підвідомчим установам. Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядникам коштів усіх ступенів для обліку витрат, передбачених їхніми кошторисами доходів і видатків.

Кошти на здійснення видатків Міністерства оборони України перераховуються Головним управлінням Державного казначейства на рахунки обласних управлінь Державного казначейства. Розподіл коштів на обласному рівні здійснює розпорядник другого ступеня.

Фінансування органів і установ, які забезпечують національну оборону, проводиться на підставі кошторисів доходів та видатків. Зведені кошториси розглядаються в Міністерстві фінансів України та включаються до проекту Державного бюджету України.