Епоха мезоліту

Реферат

Наприкінці валдайського (вюрмського) зледеніння відбувалися істотні зміни в природі. Останній льодовик, повільно відступаючи до північних меж Європи і далі в арктичні широти, зник 8—10 тис. років тому. Він залишив по собі пустельний ландшафт дюнних пагорбів, морени з острівцями хвойного дрібнолісся, нагромадження валунів, численні озера. Цей період змінився голоценовим.

З настанням голоцену людина зайняла величезні простори Східної півкулі. Люди мезолітичної епохи проникли у степи Східної Азії, Південний Сибір і Казахстан, аж до пустель і напівпустель Середньої Азії, досить густо заселили північно-східну частину Африки, субконтинент Південно-Східної Азії. Мезолітичні угруповання освоїли майже всю територію Східної Європи, Кавказ, а також Урал.

Пом'якшення клімату в голоцені змінило всю фізико-географічну обстановку на півдні Східної Європи, де склалися геоландшафтні зони, близькі до сучасних. Іншим став тваринний світ. Південні степи Причорномор'я заселили великі копитні тварини, насамперед тури. На початку голоцену подекуди збереглися стада сайгаків та коней. У долинах, лісах і степах з різнотрав'ям, а також у передгір'ях і гірських районах Криму з'явилися косулі й олені. На півдні, де росли густі ліси й діброви, водилися дикі кабани — тварини, не пристосовані до тривалих і суворих зим. Помірний та вологий клімат сприяв значному поширенню по всій Європі звичайних слимаків Helix. В річках Південно-Східної Європи, зокрема Криму, водилися лосось, судак, сом, а також форель і головень. Порівняно швидка трансформація природних умов глибоко позначилася на матеріальній і духовній культурі мезолітичної людини.

За даними археологічного обстеження великих районів Східної Європи, можна виділити три значні ареали розселення мезолітичних племен: південний (степи Північного Причорномор'я, Приазов'я та Крим), лісостеповий (Середнє Подніпров'я і басейн Сіверського Дінця) та лісовий (Північна Україна, Білорусія, південно-східна частина Прибалтики, а також значна частина сучасної території Польщі).

Незважаючи на помітну різницю в матеріальній культурі мезолітичного населення різних ареалів, воно мало більше спільних рис, ніж відмінностей. При цьому спільність ознак у матеріальній культурі мезолітичного населення не обмежується лише вказаними ареалами. Доречно зіставити культуру мезоліту південного поясу Старого Світу і північної його частини. Йдеться не про культурно-історичну тотожність таких віддалених історичних спільностей, а про наявність у них деяких стадіально схожих процесів розвитку культур. Маються на увазі також схожі природні умови й пов'язані з ними соціально-економічні фактори, що породжували подібність у матеріальній культурі.

Проте не можна недооцінювати і безпосередніх контактів між населенням різних ареалів, що зумовлювали деяке нівелювання рівнів розвитку (особливо матеріальної культури) мезолітичної людини. Саме з мезолітом віддавна пов'язуються великі міграції людських колективів та швидке поширення культурних надбань у різні райони розселення мезолітичної людини, що посилилось з появою лука і стріл. Конкретні археологічні дослідження вказують на зв'язки мезолітичних племен Північно-Східної Європи й Прибалтики з Кримом через сучасну територію України, а також із Західною Європою. Відбувалися також взаємні контакти населення Криму й Кавказу, Північно-Західного Причорномор'я і Західної, Середньої та Південної Європи. Разом з тим загальна схожість мезолітичних культур не означає відсутності характерних рис у кожній з них та етнографічної строкатості. Але ці ознаки є скоріше рецесивними, ніж домінуючими.

На території України відкрито сотні пам'яток мезолітичної людини. Проте, оскільки вони здебільшого залягають неглибоко у грунті чи підґрунті, на видувах або у шарах, перевідкладених зсувами, ступінь їхнього збереження часто буває незадовільним. Виняток становлять скельні сховища Криму, де умови залягання культурних залишків у сухих печерних відкладах забезпечили добре збереження не тільки мінеральних, а й органічних залишків — кісток тварин, вуглин з вогнищ тощо. Це дає змогу простежити кількість і розміщення вогнищ у печерних поселеннях, виявити виробничі ділянки, місця обробки знарядь і зберігання запасів кременю як сировини для виробів.

Кримські печерні мезолітичні поселення стали своєрідним культурно-стратиграфічним еталоном для хронологізації або періодизації мезоліту Північного Причорномор'я.

Поки що небагато відомо про поселення і типи жител мезолітичного періоду. Під час розкопок мезолітичних поселень поблизу с. Білолісся на р. Сараті (Одеська область) дослідники звернули увагу на залягання в одному ряду трьох скупчень кременю й кісток тварин. У центрі одного скупчення було виявлено вогнище. Вважають, що це сліди трьох наземних мезолітичних жител. В іншому пункті, неподалік від с. Осокорівки Вільнянського району Запорізької області, знайдено залишки п'яти жител, очевидно мезолітичних, що мали прямокутну форму й розміщувалися колом. У центрі одного з жител площею близько 30 м² виявлено вогнище. Зовні також були вогнища, захищені глиняними заслонами. Такі житла мали опорні дерев'яні стовпи. Їхні стіни були обплетені лозою й обмазані глиною. Легкий дах житла перекривався матеріалом рослинного походження або шкурами тварин. Сліди мезолітичних жител, трохи заглиблених у землю, прямокутних або близьких формою до квадрата, виявлено і в Середньому Поволжі (прикамській його частині). У Деуковському поселенні відкрито три житла, поряд з якими містилися вогнища. Залишки мезолітичних жител досліджено й під час розкопок поселень у Ражичах і Ташовичах (Чехословаччина). Житла тут були дещо заглиблені у грунт; до їхньої конструкції, очевидно, також входило дерево.

Білолісся, Гіржове, Мирне на Одещині та інші подібні до них мезолітичні місцезнаходження належали, судячи з масовості культурних залишків, відносно осілому населенню, що займалося мисливством і збиральництвом. Так само можна оцінити й печерні мезолітичні поселення Криму з досить потужними шарами культурних відкладів, що утворилися внаслідок тривалого проживання там людини.

Поряд з такими великими поселеннями епохи мезоліту відкрито значну кількість малих стоянок мисливців-збирачів. Отже, і в мезоліті існували поселення двох типів. Перші, переважно зимові, складалися з кількох (трьох — п'яти) утеплених жител або зручних для мешкання сухих скельних сховищ з майданчиками біля них. Нерідко в таких сховищах споруджували для захисту від вітру штучні заслони з гілок, укріплених біля основи камінням (навіси Шан-Коба і Фатьма-Коба в Криму). Другий тип поселень — це тимчасові мисливські стійбища з нашвидкуруч поставленими наметами з гілля. Сліди великої кількості таких стійбищ виявлено в Криму на плато яйл, а також у північній його частині — степовій частині Керченського півострова. Немало їх було і в степах Причорномор'я та Приазов'я.

Цінний матеріал для з'ясування екологічних умов існування мезолітичної людини дають кримські скельні сховища. Кількість довгочасних поселень з великими вогнищами й значним скупченням культурних залишків загалом незначна — не більш як 12—15, тобто приблизно така сама, як у сприятливий, порівняно теплий період середнього палеоліту (мустьєрську епоху). Кількість дрібних стійбищ у Криму, включаючи й стоянки у скельних сховищах (Киїк-Коба, Сюрень І та ін.), наближається до 200. Наведені дані не свідчать, однак, про загальну рухливість мисливських колективів або кочовий спосіб життя общин. Найімовірніше, це — результат сезонного, часткового поділу общин на дрібні виробничі групи, поділу, тим більше необхідного при полюванні на дрібних тварин. Кількісне зменшення дичини змушувало людей полювати у важкодоступних місцях.

Як показують палеоекономічні підрахунки, чисельність населення в епоху мезоліту в Криму навряд чи перевищувала одночасно 300—350 чоловік. Кількість населення, як і раніше, регулювалася площею мисливських угідь і насиченістю їх промисловими тваринами.

У мезолітичну епоху відбулися важливі зміни в економічному і соціальному житті суспільства, зумовлені насамперед винайденням лука і стріли — найскладнішого, як на той час, механічного пристрою. Появу лука Ф. Енгельс оцінив як видатне досягнення, що забезпечило постійне надходження у мисливські колективи м'ясної їжі. Застосування цього знаряддя спричинилося до змін в організації полювання, а також у соціальній структурі общин. Ускладнення умов полювання в мезоліті вимагало поліпшення мисливських знарядь, з чим було пов'язане вдосконалення всієї техніки виробництва знарядь праці з кременю й кістки. Технічні засоби одержання заготовок для знарядь, виготовлення деталей і самих крем'яних знарядь дещо стандартизувалися. Ця стандартизація склалася на міцній основі багатовікового досвіду обробки кременю й умілого використання всіх якостей цього мінералу.

Широко впроваджувалася комбінована техніка виготовлення складних знарядь з дерева, кістки та кременю. Застосування її давало можливість швидко замінити зламану частину знаряддя. Мисливець завжди міг мати при собі необхідний запас деталей до знарядь для метання й різання. Такими деталями до знарядь служили так звані мікроліти. Велика кількість цих, дуже дрібних, майстерно оброблених кремінців у вигляді сегментів, трапецій, рідше — ромбів зустрічається на поселеннях і стійбищах, їх застосовували як вкладиші у дерев'яні та кістяні стержні вістер до стріл або дротиків. Невеличкі видовжені пластинки вставлялися у пази, прорізані в кістяних або дерев'яних стержнях, утворюючи в такий спосіб леза інструментів для різання. Дуже тонкі, прозорі пластиночки у вигляді видовжених трапецій з виїмками для закріплення нитки, що нагадують формою рибку-малька, правили за блешні. Це — найдавніші з відомих принад. Такі блешні зустрічаються часто в кримських мезолітичних поселеннях, розташованих поблизу річок. У цілому крем'яний інвентар епохи мезоліту, зберігаючи основний пізньопалеолітичний комплекс — скребки, різці, ножеподібні пластини тощо, поповнився серією мікролітів геометричних обрисів.

З кістки виготовлялися різноманітні інструменти для проколювання (шила, проколки), з поверхневої твердої частини рогу благородного оленя, вміло розчленованої на пластини-заготовки, — наконечники гарпунів. Інакше кажучи, все вміння і майстерність виготовлення крем'яних і деяких кістяних виробів (гарпуни, вістря до стріл і списів) підпорядковувалися вдосконаленню знарядь полювання.

У мезоліті значного розвитку набуло ускладнене збиральництво — заготівля продуктів про запас. У навісі Шан-Коба, наприклад, було виявлено склад слимаків Helix, які заповнювали природну камеру у скелі. В товщу акуратно складених слимаків були застромлені довгий уламок рогу благородного оленя й стегно дрохви, за допомогою яких діставали слимаків з камери. Аналогічні місця зберігання слимаків виявлено також в інших мезолітичних поселеннях. Був розроблений і спеціальний спосіб приготування слимаків у їжу: їх запікали в невеликих ямках, тобто користувалися звичним у давнину способом приготування м'яса в так званих пекарських ямах. Ускладнене збиральництво могло успішно розвиватися лише за умов існування відносно постійних або довгочасних поселень.

В епоху мезоліту виникло й інше явище, також пов'язане з відносною осілістю, значення якого важко переоцінити. Йдеться про початок приручення тварин. У мезолітичних шарах печерних поселень знайдено кістки свійської собаки, яка ще не втратила деяких ознак свого родича — вовка, а також кістки свині, переважно молодих особин.

Перші спроби приручення тварин, рибальство, розвиток збиральництва й, очевидно, початкових форм рослинництва з метою заготівлі продуктів про запас, нарешті, полювання на тварин за допомогою лука і стріл — все це виникло в мезоліті не випадково, а було підпорядковане суворим вимогам часу, певним закономірностям.

Наприкінці пізнього палеоліту мисливські ресурси помітно скоротилися, зник мамонт. У мезоліті поряд з прогресуючим наростанням біоценозних змін у рослинному й тваринному світі, очевидно, вже була порушена екологічна відповідність між потребами людини у м'ясній їжі й можливістю її одержання в необхідній кількості. Зникнення великих стадних тварин і недосконалість старих мисливських знарядь у нових умовах призвели до економічних ускладнень. У зв'язку з цим людина намагалася якомога більше утилізувати продукти полювання, наприклад, подрібнювала кістки промислових тварин, щоб використати кістковий мозок. Про нестачу м'ясної їжі свідчить також вживання людьми м'яса хижаків, собаки й різних гризунів (щурів тощо). Господарське значення полювання у діяльності мезолітичної людини помітно зменшується.

Нестача м'яса у кількісно зростаючого населення викликала потребу вдосконалювати прийоми полювання, підвищувати ефективність мисливських знарядь. Але вдосконалення засобів полювання призводило до подальшого зменшення природних ресурсів. Цей процес у своєму розвитку ускладнювався розосередженням і значною мобільністю мисливських груп з можливими міжобщинними сутичками за володіння угіддями. Зрештою він призвів до кризисного стану мисливського виробництва як основного джерела існування мезолітичної людини. Жодне з інших господарських занять, у тому числі збиральництво й рибальство (останнє особливо непродуктивне у південних степових та гірських районах), не могло забезпечити потреб людини в м'ясній їжі за умов привласнюючого господарства. Це викликало необхідність переходу до відтворюючих форм економіки — приручення тварин, початкових форм землеробства, а у лісостеповій і лісовій зонах, де були ріки й озера, — до рибальства за допомогою сіток. Таким був загальний напрям економіки в епоху мезоліту, що підготував докорінний економічний перелом в історії людства.

Поки що точно не встановлено час появи на південному сході Європи глиняного посуду в його первинному вигляді. Можна гадати, що в мезоліті виготовлялися попередники глиняного посуду, який у ранньому неоліті змінюють керамічні вироби з відносно складною технологією виробництва.

У мезоліті, можливо, вже застосовувалися глиняні вмістилища, виготовлені на сітчастій основі з гілля; можливо, люди користувалися також глиняними посудинами, примітивно виліпленими й слабо випаленими. Чітких слідів таких посудин не лишилося, хоч уламки їх знайдено, наприклад, на кримських яйлах, у комплексах, які визнаються деякими дослідниками як мезолітичні.

Поява посуду з глини була необхідністю, викликаною станом розвитку економіки в цілому й головним чином зміною складу їжі людини. Криза мисливського господарства спонукала мезолітичні общини звертатися до нових джерел харчування, а також удосконалювати вже відомі. Широкий господарський розвиток збиральництва в мезоліті зумовив потребу в розведенні злакових культур: вони поживніші й добре зберігалися. Зерно злакових людина могла вживати лише у вареному вигляді (каш), для чого потрібний був жаро- та вологостійкий посуд. Нестача м'ясної їжі вимагала повної утилізації мисливської здобичі, зокрема виварювання кісток. Для цього потрібні були місткості, що не пропускали вологи. Ці нові потреби людини стали тим стимулюючим фактором, що сприяв винаходу глиняного посуду вже в мезоліті. Розвиток рибальства (особливо у лісостеповій і лісовій зонах) і пов'язане з ним удосконалення способів приготування риби в їжу також могли деякою мірою вплинути на прискорення винаходу глиняного посуду. Винайдення посуду було найважливішим технічним досягненням, що сприятливо позначилося на загальному прогресі людства.

Про соціальне життя мезолітичної людини відомо небагато, але, судячи з наявності постійних поселень, або зимників, можна дійти висновку, що саме в них відбувалися сезонні зустрічі общин, підготовлялися облавні полювання на дичину, яка мігрувала з півночі; можливо, влаштовувалися свята, укладалися шлюбні союзи. З такими постійними місцями проживання, очевидно, були пов'язані перші успіхи в прирученні тварин — собаки і дикої свині.

В угрупованнях, де відбувалася певна індивідуалізація полювання, розосередження мисливських колективів (найімовірніше — родинами), основним соціально-економічним осередком лишалася парна родина. Парні родини або об'єднання двох-трьох парних родин у малі роди вели самостійне господарство, добували їжу та розпоряджалися нею на власний розсуд. Це, звичайно, не означає, що такі родини або об'єднання були ізольованими соціальними одиницями. Закон екзогамії надавав економічно замкнутим родинним осередкам вихід на відносно широку соціальну арену. Перехресні шлюби з іншими малими колективами забезпечували підтримання суспільних зв'язків всередині досить великих соціальних об'єднань, побудованих на племінних відносинах. Там, де розвивалося рибальство й приморське збиральництво (наприклад, в лісостеповій зоні Подніпров'я або на південному узбережжі Криму), принципи колективізму в самому виробництві й розподілі продукту проявлялися більше, ніж в угрупованнях, які жили тільки за рахунок полювання.

Цінні матеріали для відтворення зовнішнього вигляду мезолітичної людини, її світогляду, характеристики соціального ладу, стану суспільних відносин дають поховання. Антропологічні дослідження дали можливість зробити важливі історичні висновки, зокрема про те, що в мезоліті у Східній Європі проживало в основному населення, генетично пов'язане із пізньопалеолітичним кроманьйонським типом. Останній був основним біологічним субстратом у формуванні мезолітичної людини, що являла собою дещо модифікований тип середньо- і західноєвропейського кроманьйонця. Важливим є й те, що південно-східноєвропейські мезолітичні кроманьйонці мали також середземноморські антропологічні риси. Тому можна дійти висновку щодо можливих контактів пізньопалеолітичного населення сучасної території України (ці контакти підтримувалися і в мезоліті) з населенням суміжних районів Середземномор'я.

У Криму, в скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній, знайдено парне поховання чоловіка і жінки. У навісі Фатьма-Коба, розташованому в балці поблизу Байдарської долини, виявлено жіноче поховання. Вони різняться одне від одного положенням кістяків. Померлі з Мурзак-Коби були покладені на спину. Кістяк жінки з Фатьма-Коби лежав у скорченому положенні, на боці. Складається враження, що тіло небіжчиці, перед тим як покласти у могилу, зв'язали.

Такі не схожі поховальні ритуали свідчать про відмінність заупокійних культів у колективах, що жили водночас і поруч. Загальним у ритуалі для обох поховань було завалювання небіжчиків камінням. Робилося це для того, щоб, відповідно до уявлень давньої людини, не допустити повернення душ небіжчиків у середовище живих і тим самим знешкодити їхню можливу згубну дію. Цією самою ідеєю керувалися люди, які ховали жінку зв'язаною.

Розміщення поховань у житлі продовжує дуже давню традицію, що мала в мезоліті символічне значення зв'язку померлих з їхніми родичами, вогнищем їхньої родини, роду. Одночасність поховання чоловіка і жінки, в якої був пошкоджений череп, викликає припущення про насильну смерть жінки, яка, за давніми повір'ями, мала піти за своїм чоловіком у потойбічний світ. На місці поховання спочатку було покладено тіло чоловіка, а потім, поряд з ним, тіло жінки. Лікоть лівої руки жінки лежав на лікті правої руки чоловіка.

Під час вивчення кістяка жінки з Мурзак-Коби зроблено ще одне важливе й цікаве спостереження, пов'язане з найдавнішими формами релігійного культу. Кістяк був підданий судовомедичній експертизі, яка встановила, що жінка померла у віці близько 25 років. Обидві кінцеві фаланги на мізинцях рук були вміло відтяті за рік або за кілька років до її смерті. У цій драматичній історії вартий уваги факт навмисної ампутації фаланг на мізинцях рук жінки, здійсненої за її життя.

Релігійна церемонія ампутації частин пальців на руках ще порівняно недавно побутувала у багатьох відсталих племен. Цей обряд існував в окремих племен Індії, Африки, Австралії, Північної Америки. Його виконували з різною метою — на ознаку жалоби по померлій дитині, під час ініціацій (посвячення у повноліття) тощо. Цікаво, що на стінах печер у Франції та Іспанії зустрічаються відбитки рук палеолітичної людини, на яких нерідко відсутні кінцеві фаланги пальців. З цього приводу висловлювалися різні припущення. Знахідка у Мурзак-Кобі жіночого кістяка з відтятими фалангами пальців вперше реально стверджує наявність цього жорстокого обряду в кам'яному віці. Що ж до причини смерті жінки з Мурзак-Коби, незважаючи на відсутність цілковитої впевненості у походженні вм'ятини на черепі (наслідок удару тупим знаряддям), правдоподібно припустити, що удар по голові вкоротив їй життя. Це вбивство підпорядковувалось якимсь законам звичаєвого права, що, можливо, відбивало початок складання патріархально-родових відносин. Той факт, що чоловік і жінка лежали поруч, можливо, свідчить про їхню соціальну рівність, однаковий стан у мезолітичному суспільстві.

Інша картина, яка підтверджує ймовірність поширення патріархально-родових стосунків у мезоліті, спостерігається при вивченні мезолітичних могильників у Надпоріжжі. Один з них виявлено поблизу с. Волоського, два інші — біля м. Василівки Дніпропетровської області. У могильниках знайдено близько 90 поховань. Даючи історичну інтерпретацію спостереженням, зробленим під час вивчення цих могильників, слід зазначити, що вони являють собою групові поховання, зосереджені на невеликій площі. Така зосередженість поховань у кожному з могильників може свідчити про їх належність до єдиної соціальної організації — роду або племені. Більшість похованих — чоловіки. Деякі з них загинули в результаті якихось воєнних сутичок. В одного з похованих у шийному хребці стирчав наконечник метального знаряддя. Уламки крем'яних знарядь дистанційної дії знайдено в кістках інших небіжчиків. Не виключено, що ці чоловіки — захисники родових цінностей — стали жертвами воєнних сутичок за володіння мисливськими та рибальськими угіддями. Можливо, могильники були колись помічені якимись позначками, наземними спорудами, насипами або стовпами, знищеними часом.

Про анімістичні, вотивні уявлення мезолітичної людини свідчать й інші факти. На кримських яйлах, наприклад, були знайдені гальки з надряпаними на них геометричними візерунками. Одна з них вкрита врізним зигзагоподібним орнаментом. Аналогічні гальки з візерунком, виконаним червоною фарбою, часто зустрічалися на мезолітичних поселеннях, особливо у Франції. Дослідники вважають, що це так звані чуринги, які, за повір'ями аборигенів Австралії, являли собою вмістилища душ покійних.

На підставі вивчення усієї сукупності фактів можна дійти висновку, що в мезоліті розрізнені анімістичні уявлення вже оформились у систему вірувань, в примітивний релігійний світогляд, який відповідав ще відносно низькому рівню суспільного прогресу.

В епоху мезоліту сталися помітні зміни в галузі образотворчого мистецтва. Майже зникли гравюра і скульптура. Якщо можна пов'язувати з мистецтвом пофарбовані або вкриті врізним орнаментом гальки, а також просвердлені зуби тварин, з яких робили намисто, то саме вони і репрезентують основну колекцію виробів мистецтва епохи мезоліту. На розмальованих гальках іноді дешифруються дуже схематичні зображення людини у різних позах, водна стихія, солярні (сонячні) та лунарні (місячні) знаки. Вони свідчать про крайню стилізацію мистецтва, його умовність, прояви абстрактних форм мислення, складних космогонічних та інших уявлень.

Більшість дослідників вважає, що в мезоліті культура помітно занепала. Цей висновок є неправильним за своєю суттю і легко спростовується наявністю значних зрушень в економічному та соціальному рівні суспільного прогресу. В мистецтві простежується занепад реалістичних канонів, характерних для пізнього палеоліту, відхід від передачі натури. Майже загальноєвропейським шаблоном стала найпростіша гравюра, яка з'явилася ще у пізньопалеолітичному мистецтві. Йдеться про ритмічно повторювані подвійні, потрійні (й більше за кількістю) короткі насічки або нарізки, що часто наносилися на метальні знаряддя та різні побутові кістяні предмети. Нелегко зрозуміти, яке значення мали ці насічки: орнаментальне чи смислове. В усякому разі не можна відкинути припущення, що деякі з них могли бути знаками особистої належності предмета, виражали рахунок або позначали якісь події. Досі не з'ясовані причини зникнення в мезоліті реалістичної стилістики і заміни її сюжетно збідненим і технічно недбалим розписом, який вкривав невеликі площини камінців та кістяних виробів. Однак смислова умовність малюнків на гальках, очевидно, повинна була більш відповідати їхньому магічному змісту, ніж естетичним запитам.

Мезоліт був важливою в історії людства епохою, пов'язаною з початковими ступенями відтворюючого господарства, яке виникло внаслідок кризи мисливського виробництва, зумовленої всім ходом соціально-економічного розвитку племен починаючи з другої половини пізнього палеоліту. Цей процес, що поглибився наприкінці мезоліту, відбувався не скрізь однаково й одночасно. Навіть у межах Східної Європи перехід від пізнього палеоліту до мезоліту й розвиток мезолітичних культур відбувалися нерівномірно. Природно-ландшафтні зони й джерела харчування мезолітичної людини на півночі й півдні Східної Європи мали свої відмінності. У лісостеповій і лісовій зонах поряд з полюванням порівняно рано виникло рибальство. На півдні полювання домінувало досить довго, незважаючи на недостатню його продуктивність. Ці виробничі відмінності у мезоліті північної і південної частин Східної Європи надали дещо різного характеру виявам матеріальної культури мезолітичних людських колективів, які, проте, в цілому мали багато спільних або схожих культурно-історичних рис.

Головними ознаками мезоліту є кризисний стан мисливського виробництва, зародження відтворюючої економіки, складання нових форм у соціальному укладі тогочасних племен.