Населення пізнього неоліту

Реферат

У пізньому неоліті, що охоплює майже все III тисячоліття до н. е., роль дніпро-донецьких племен в історії первісного населення сучасної території України різко зменшується. Значно скоротилася й територія їх поширення. Весь південь і середні широти, в тому числі й Подніпров'я, аж до Києва включно, густо заселили трипільські та середньостогівські племена мідного віку південно-західного і південно-східного походження. Місцеве дніпро-донецьке населення частково було асимільоване, а частково витіснене в північніші райони Середнього Подніпров'я та в басейн Прип'яті, де дніпро-донецька культура продовжувала розвиватися до середини III тисячоліття до н. е.

Таким чином, якщо середній період неоліту, особливо його перша половина, в історії стародавнього населення на сучасній території України був часом значного переважання північних кроманьйонців, то в кінці середнього і в пізньому періоді неоліту, тобто наприкінці IV—III тисячолітті до н. е., домінуюче становище займали південні племена. Хвиля проникнення останніх по Дніпру на північ, що зупинилася десь поблизу сучасного Києва, не досягла, однак, північно-східних районів України, де в той час набула поширення культура лісових мисливців і рибалок ямково-гребінцевої кераміки.

Племена культури ямково-гребінцевої кераміки, що з'явилися в межах сучасної України приблизно у другій половині IV тисячоліття до н. е., заселювали долини рік північно-східних районів. Їх численні більш-менш тривалі поселення, а також тимчасові, певно, сезонні стоянки розташовувалися вздовж середньої течії Сіверського Дінця, Ворскли, Псла, Сули, Десни і Сейму. Досліджених поселень тут, однак, ще дуже мало, а могильників чи навіть окремих поховань не виявлено зовсім. Серед найповніше вивчених поселень цих племен можна назвати Гришівку, Погорілівку, уроч. Мис Очкинський на Середній Десні, Комсомольське на Сіверському Дінці, Скуносове і Волинцеве на Сеймі.

Надійною ознакою належності всіх цих пам'яток населенню однієї культури є кераміка. Вона представлена лише широко відкритими гостродонними горшками, поверхня яких вкрита густим прямолінійно-геометричним орнаментом. Складається він з глибоких, здебільшого округлих ямок і відбитків гребінця, звідки й походить назва як самої кераміки, так і культури взагалі.

Район поширення лісових племен на сучасній території України на півночі й північному сході сягав Волго-Окського басейну, який займало населення спорідненої культури. Основним заняттям цих племен було мисливство й рибальство.

Деякий час племена культури ямково-гребінцевої кераміки на північному сході України межували з дніпро-донецькими племенами. Можливо, якийсь час вони жили на одній території, взаємозбагачуючись досвідом у галузі виробництва знарядь праці та кераміки. Так, дніпро-донецькі гончарі нерідко запозичували у північно-східних сусідів мотиви ямкового орнаменту, а останні в свою чергу використовували прийом прикрашання посуду візерунками, створеними так званими відступаючими наколами.

З послабленням ролі дніпро-донецьких племен носії лісових культур почали проникати на південь, у Лісостеп, витісняючи або, можливо, частково асимілюючи аборигенів. Розселяючись, племена культури ямково-гребінцевої кераміки в межах України вийшли приблизно на лінію сучасних міст Ізюм — Полтава — Чернігів. А трохи далі на південь, зокрема на р. Орелі, розселилося, очевидно, змішане населення носіїв обох культур.

Лісові племена ямково-гребінцевої кераміки, як і пізні дніпро-донецькі племена, проіснували до кінця неоліту, завершивши собою розвиток неолітичних культур на сучасній території України взагалі.