Племена бронзового віку

Реферат

На території Східної Європи, і зокрема України, бронзовий вік займає проміжок часу від другої половини III до початку І тисячоліття до н. е. У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, який почався ще у мідному віці, що сприяло завершенню тут процесу виділення скотарських племен з маси інших. «...Це був перший великий суспільний поділ праці», — писав Ф. Енгельс. У бронзовому віці вдосконалювалися форми скотарського господарства. Остаточний перехід до нових форм господарства був важливим етапом у розвитку продуктивних сил. Це відкривало великі можливості щодо збільшення виробництва їжі, що в свою чергу сприяло зростанню населення.

Внаслідок збільшення кількості населення посилився процес поділу племен, прискорилося їх розселення на ще незайманих землях.

Поділ епохи раннього металу на два періоди — мідний та бронзовий — якоюсь мірою умовний, оскільки вони органічно пов'язані між собою й іноді на різних територіях збігаються в часі.

Підставою для виділення бронзового віку послужило значне поширення виробів з бронзи (сплаву міді з оловом та іншими металами, зокрема свинцем, цинком, а також з миш'яком). Бронза — перший штучно створений людиною сплав. Вона була не тільки новим, а й високоякісним матеріалом. Бронза твердіша за мідь, для її виплавки потрібна нижча температура (700—900°), що значно полегшувало лиття. Це дало можливість виплавляти її в примітивних печах і навіть на відкритих вогнищах. Тому виготовлення виробів з бронзи стало доступним для багатьох племен. Винайдення способів лиття бронзи та поширення виробів з неї в окремих країнах Старого Світу відбувалося в різних умовах і неодночасно.

Вперше бронза стала відома в країнах Стародавнього Сходу, в Передній Азії, Середземномор'ї та в Єгипті. В епоху бронзи високого рівня досягла цивілізація Індії та Китаю. У III тисячолітті до н. е. у землеробських та скотарських племен Стародавнього Сходу розвивалася культура рабовласницького суспільного ладу. Під впливом цих стародавніх центрів у другій половині III тисячоліття до н. е. бронза увійшла в ужиток також у Європі.

Порівняно з попередньою добою міді асортимент виробів у бронзовому віці значно розширився, знаряддя праці й зброя вдосконалились. Витіснивши знаряддя з міді, бронза все ж не змогла повністю замінити кам'яних виробів: ними продовжували користуватися протягом усього бронзового віку. Більше того, в цей час техніка виготовлення кам'яних знарядь досягає найвищого рівня розвитку.

«...Бронза давала придатні знаряддя і зброю, — писав Ф. Енгельс, — але не могла витіснити кам'яні знаряддя; це було під силу тільки залізу, а добувати залізо ще не вміли».

Найширше застосування виробів з бронзи на території колишнього СРСР припадає на II тисячоліття до н. е. Їх виготовляли у Закавказзі, на Північному Кавказі, в Закарпатті, на Алтаї, Уралі, в Середній Азії, Казахстані, Північному Причорномор'ї — саме тут існували великі металургійні центри. В бронзовому віці збільшення попиту на металеві вироби зумовило розвиток гірничої справи, добування руди у відкритих кар'єрах і копальнях. Частина бронзових виробів, знайдених на сучасній території України, — місцевого походження.

На сучасну територію України перші металеві вироби, а згодом і сировина надходили з Кавказу. В пізню пору бронзового віку розвинувся Карпато-Дунайський металообробний центр. У степових районах протягом усього бронзового віку відчувався помітний вплив кавказької металургії, а в лісостепових — карпато-дунайської. В сучасних межах України сліди вичерпаних і покинутих ще в давнину копалень, окислених кварцитових руд виявлено в Донецькому басейні, переважно в західній частині Слов'янсько-Бахмутської котловини. Проте задовольнити потреби в металі місцеве виробництво не могло.

Розвиток металургії протягом бронзового віку в основному базувався на довізній сировині. Розквіт бронзоливарної справи наприкінці бронзового віку (середина II — початок І тисячоліття до н. е.) визначався інтенсивним розвитком скотарства і землеробства. Це викликало певні зміни у суспільному виробництві. Лиття бронзи вимагало відповідних технічних навиків, зумовило появу у складі общин спеціальних майстрів. Виділення великих металообробних центрів прискорило процес суспільного поділу праці, вплинуло на розвиток міжплемінного обміну.

Металообробка стала ремісничим виробництвом, що забезпечувало не тільки внутрішні потреби. Частину виробів виготовляли для обміну, який набув систематичного характеру. Розвиткові обміну сприяла також можливість швидкого пересування при наявності возів і мобільних кінних загонів, що могли здійснювати далекі переходи.

Бронзовий вік пройшли всі тодішні племена, що населяли сучасну територію України. Але в цей час особливо помітною стає нерівномірність економічного розвитку племен окремих її районів, передусім лісостепової та степової смуг, що визначалося природними та історичними факторами.

У степовій смузі України, де природні умови були менш сприятливі для землеробства, провідного значення набуло скотарство. До початку бронзового віку воно пройшло вже тривалий шлях розвитку. А в добу ранньої бронзи скотарство набрало нових форм, виявило нові свої можливості. В межах степової зони виділилися племена, в яких переважали рухливі форми скотарства.

У бронзовому віці скотарські племена почали освоювати далекі від водоймищ та великих рік степові простори. Колективи рухливих скотарів швидко зростали, збільшувались їх стада, що вимагало постійного розширення пасовиськ. Тому пошуки нових земель стали життєвою необхідністю для степових племен. Взаємовідносини степових скотарських племен з сусідніми землеробськими часом втрачали мирний характер. Степові племена розширювали пасовища і територію свого розселення шляхом воєнних сутичок.

На початку бронзового віку, на рубежі III і II тисячоліття до н. е., скотарські племена почали тіснити своїх сусідів, проникаючи не тільки на північ, у лісостепову зону та Полісся, а й далеко на захід, в глиб території, зайнятої землеробськими племенами, — у райони Подунав'я та Балкан.

На цей час припадає поява і розвиток у скотарів колісного транспорту. Про це красномовно свідчать залишки дерев'яних возів і, особливо, кибиток, виявлених у похованнях кінця III — початку II тисячоліття до н. е. у Степовому Подніпров'ї, Приазов'ї, Поінгуллі та Дністро-Дунайському межиріччі.

У господарстві степових племен бронзового віку певну роль відігравало і землеробство. Його розвиток став можливим лише завдяки успіхам скотарства, потребам якого воно і було підпорядковане.

Зображення рала на стінах печери Таш-Аїр у Криму, а також наскельні зображення волів у ярмі та плуга на плитах Кам'яної Могили й особливо знахідка рала в похованні поблизу с. Балки Запорізької області свідчать про існування орного землеробства з використанням тяглової сили. Наприкінці бронзового віку у зв'язку з розвитком металургії навіть у степовій смузі значно збільшилась інтенсивність землеробства. У вжиток увійшли досконалі знаряддя з бронзи — сокири, мотики і особливо серпи.

У лісостеповій смузі та на Поліссі, де розвиток господарства базувався на гармонійному поєднанні землеробства і скотарства, яке мало тут давні традиції ще з часів трипільських племен, використання тяглової сили для обробітку землі сприяло освоєнню нових посівних площ. Цілком ймовірно, що вже в пізньому бронзовому віці застосовувалася перелогова система землеробства.

Крім скотарства та землеробства, племена епохи бронзи на сучасній території України займалися мисливством та рибальством, які мали допоміжне значення. Зміни, що відбулися в житті населення бронзового віку, коли з перемогою виробничих форм господарства, різким збільшенням чисельності населення, нагромадженням суспільного багатства виникла необхідність у розширенні пасовиськ, зумовили загострення міжплемінних відносин та посилення збройних сутичок. Для захисту худоби і майна почали споруджувати укріплення.

Найдавніші укріплені поселення відомі з VI—V тисячоліття до н. е. в країнах Стародавнього Сходу. Досить рано оборонні споруди з'явилися на Балканах, а в середині III тисячоліття до н. е. — і на Кавказі. Зміна топографії поселень, розташування їх у вигідних для оборони місцях, а також поява оборонних споруд — характерне явище в житті багатьох стародавніх племен Європи середини III — початку II тисячоліття до н. е.

На сучасній території України скотарські й особливо осілі землеробські племена, які постійно перебували під загрозою нападу з боку більш мобільних і войовничих племен ямної культури, споруджували укріплені поселення. Поширення будівництва оборонних споруд у Балкано-Дунайському районі, а також в Анатолії пов'язане саме з активізацією наступу скотарських племен з півночі.

Однак міжплемінні взаємовідносини визначалися не тільки воєнними сутичками. В бронзовому віці племена, що населяли сучасну територію України, підтримували тісні зв'язки з племенами Північного Кавказу, Середньої Європи та Середземномор'я.

Деякі вироби засвідчують зв'язки племен пізньої пори бронзового віку на території України з егейським світом. Так, більшість предметів відомого Бородінського скарбу (Одеська область) своїм походженням, мабуть, пов'язана з Мікенами. В складі Щитківського та Козорізівського скарбів також є егейські вироби. Однак вплив егейської культури був значно ширший і не обмежувався проникненням окремих речей-імпортів. Про це свідчить хоча б той факт, що Лівенцівська фортеця в пониззі Дону збудована під впливом мікенської фортифікаційної архітектури. В степовій смузі України знайдено багато металевих виробів, прикрас, а також посуду, близьких до кавказьких, які в свою чергу аналогічні відповідним речам Близького Сходу. Кавказ протягом всього бронзового віку відігравав важливу роль у стародавній історії Півдня нашої країни — він служив зв'язуючою ланкою між населенням цієї території з передовими центрами Стародавнього Сходу.

Одним з показників розвитку обміну та спеціалізації всередині общини в галузі металургійного виробництва є скарби. Особливо велика кількість їх належить до кінця бронзового віку. Вони нерідко складаються з кількох десятків однотипних виробів, відлитих в одній і тій же ливарній формі. Їх здебільшого знаходять поблизу водних шляхів, біля невеликих річок або перевалів, тобто на тогочасних торговельних шляхах.

Розвиток скотарства й орного землеробства, а також обміну сприяв розвитку у племен бронзового віку патріархальних відносин, що було зумовлено провідною роллю чоловіків в усіх галузях господарства — скотарстві, землеробстві, металургії, обміні, а також у суспільному житті. З утвердженням патріархальної організації суспільства стада стали власністю окремих сімей та патріархів, які очолювали ці сім'ї. Сім'я перетворилася на відособлену виробничу одиницю; це спричинилося до поступового розкладу первісного колективного господарства. Розвиток сімейної власності породив майнову нерівність серед сімей. У зв'язку з характером взаємин між племенами, які склалися на той час (з одного боку, боротьба за території, з другого — розвиток обміну), сформувалися великі племінні союзи, що підвищило роль племінних вождів. Внаслідок нагромадження багатств у руках окремих сімей родової та племінної знаті виділилася племінна верхівка. Це знайшло відображення в появі багатих поховань та великої кількості скарбів зі зброєю. Виділення багатих патріархальних сімей значно похитнуло підвалини первіснообщинного ладу.

Самобутнє мистецтво бронзового віку відображало зростання ролі людини в процесі розвитку відтворюючих форм господарства. Ідея звеличення людини втілюється в антропоморфних стелах — перших схематичних скульптурних зображеннях людини, які з'явилися у племен степової смуги України в середині III тисячоліття до н. е.

Жоден попередній етап первісної історії Східної Європи не відзначався такою великою кількістю археологічних культур, що належали різним групам племен, як епоха бронзи. Така строкатість зумовлена зростанням господарської спеціалізації та культурним і етнічним розвитком окремих груп первісного населення. Історична доля, господарське життя і культура племен Степу і Лісостепу були різними.

Етнічний розвиток степового населення пов'язується з давніми іранськими племенами, а лісостепового — переважно з формуванням первісного ядра слов'ян. Водночас у бронзовому віці визначалася територія тих етнічних груп, які згодом стали відомі античним історикам і географам.