Племена катакомбної культури

Реферат

На початку II тисячоліття до н. е. на значних просторах Лівобережної України, зайнятих раніше племенами ямної культури, з'явилися нові племена. Матеріальна культура цього населення мала свої характерні риси. Зокрема, своєрідним був поховальний обряд: померлих ховали у підземних печероподібних камерах, глибоких підбоях, що дало підставу для умовної назви цих племен — племена катакомбної культури.

Племена катакомбної культури розселилися на великій території степів від Волги до Південного Бугу.

У першій половині II тисячоліття до н. е. в Східній Європі відбувався складний процес міграції племен, в який були втягнуті всі групи племен катакомбної культури. Так, у Степове Подніпров'я, зайняте племенами ямної культури, просунулися катакомбні племена з Сіверського Дінця. Просування їх зафіксовано появою поховальних споруд у вигляді катакомб та знахідками посуду, властивого лише племенам басейну Сіверського Дінця. Складний процес взаємодії між ямними і прийшлими катакомбними племенами завершився асиміляцією в одних випадках ямних племен, а в інших — катакомбних, або змішанням обох культур.

Катакомбні племена з Сіверського Дінця просунулися на Середній Дон та в Приазов'я. Вони досягли Північного Кавказу, справивши помітний вплив на культуру північнокавказьких племен. На Нижній Дон проникали племена з Степового Подніпров'я. Майже одночасно відбувався рух племен з волго-маницьких і прикубанських степів на північ та на захід. Окремі групи катакомбних племен проникли також у Крим та Північно-Західне Причорномор'я, в межиріччя Інгулу та Південного Бугу. В результаті цих міграцій відбувалося зближення різних племен катакомбної культури.

На всій території розселення племен катакомбної культури досі не виявлено довготривалих поселень. Знайдено лише короткочасні поселення пастухів-скотарів, які здебільшого розташовувалися на краю надзаплавних терас або в заплавах рік, на високих піщаних пагорбах. Сліди таких поселень відомі поблизу сел. Піски Ясинуватського району Донецької області, с. Студенок Ізюмського району Харківської області та ін. Найбільш повно досліджене поселення біля с. Лівенцівки під Ростовом-на-Дону. Отже, відомості про племена катакомбної культури базуються переважно на матеріалах численних могильників.

Розселення племен катакомбної культури у степовій смузі, відсутність довгочасних поселень та порівняно велика кількість знахідок у похованнях возів, кибиток наводять на думку про кочовий спосіб їх життя. Основною причиною і рушійною силою кочування була потреба забезпечити зросле стадо пасовиськами. Очевидно, влітку худобу переганяли далеко на північ, а взимку — на південь, де в долинах степових рік в умовах малосніжних зим її відносно легко було прогодувати.

При такій формі скотарства тільки незначна частина населення вела осілий спосіб життя, займаючись приселищним скотарством, землеробством та різними галузями общинного виробництва. Основна частина населення вела напівкочове і навіть кочове господарство і більшу частину року разом з худобою пересувалась на значні відстані з пасовища на пасовище.

Історичні та етнографічні матеріали підтверджують можливість одночасного існування на одній і тій же території осілих і кочових племен.

У скотарстві катакомбних племен помітний новий напрям — спеціалізація на вівчарстві. З розвитком скотарства збільшувались кількісно і розвивалися різноманітні домашні ремесла. Зокрема, племена катакомбної культури здобули значний досвід в обробці шкіри та хутра. Так, у катакомбному похованні поблизу с. Черевківського на Донеччині виявлено залишки одягу, зшитого з дрібних клаптиків хутра.

У катакомбних племен було розвинуте ткацтво. Залишки тканини полотняної системи ткання, пофарбованої чорною та червоною фарбами (смугами), знайдено у похованні поблизу радгоспу «Аккермень» на Мепітопольщині, а в одному з курганів поблизу с. Старогороженого катакомбу було застелено рядниною, на якій світлі смуги чергуються з темно-брунатними. Ці деталі дають уявлення про одну із сторін виробничої діяльності катакомбних племен.

Значне місце в общинному виробництві займало виготовлення посуду. Багатство орнаментації, виконаної з справжнім художнім смаком, вражає не менш, ніж поліхромний розпис посуду у трипільців. Катакомбні племена виготовляли плоскодонні горшки із звуженою шийкою, роздутими боками, плоским денцем, які прикрашали орнаментом у вигляді відбитків шнура і тасьми, рідше — гребінцевого штампа. Ці відбитки утворювали то ялинку, то концентричні кола й фестони, то трикутники. Візерунок настільки складний, що його розшифровка потребує спеціального дослідження. У катакомбних племен Правобережжя на посуді зустрічається і схематичне зображення людських постатей та розпис червоною фарбою, що, певно, слід розглядати як глухий відгомін давніх традицій.

У катакомбних племен важливе місце посідало також виготовлення кам'яних знарядь. Серед них найхарактерніші просвердлені шліфовані сокири-молоти, бойові сокири, колуни, кулясті та грушовидні булави. У похованнях виявлено багато металевих виробів — знарядь праці, зброї та прикрас. Останні являють собою вироби з низькопробного срібла та міді, різноманітне намисто. Племена, що жили на Сіверському Дінці, мали значно більше металевих виробів, ніж сусіднє населення Подоння чи Приазов'я. Це пояснюється тісними зв'язками цих племен з північнокавказькими металургійними центрами, а також наявністю у них власної металообробки, що підтверджується знахідкою в кургані поблизу Краматорська на Донеччині поховання металурга. Це поховання має важливе значення не тільки для з'ясування техніки виготовлення бронзових знарядь. Воно свідчить про виділення в цей час майстрів-фахівців.

Виникненню металообробки у племен катакомбної культури, що жили на Сіверському Дінці, сприяла наявність сировини. У Донецькому басейні є поклади мідних руд, розробка яких розпочалася досить рано, і не виключено, що й племена катакомбної культури використовували їх.

Проте, незважаючи на розвиток місцевої металообробки, залежність племен катакомбної культури від кавказького металургійного центру, безперечно, все ще була значною; більше того, в цей час зв'язки катакомбних племен з племенами Північного Кавказу особливо активізувались. Саме з Північного Кавказу катакомбні племена одержували в обмін на худобу та продукти тваринництва металеві вироби, а згодом і сировину; звідси запозичено й досвід металообробки.

Племена катакомбної культури відіграли надзвичайно важливу роль в історії причорноморських степів. Вони були тісно зв'язані з племенами Північного Кавказу, які стояли тоді на вищому рівні розвитку культури і спілкувалися з більш розвинутими культурами Передньої Азії та Сходу. Саме завдяки зв'язкам з населенням Північного Кавказу у катакомбних племен з'явилися деякі передньоазіатські вироби й прикраси з ляпіс-лазурі, бірюзи та іранського сердоліку. Племена катакомбної культури виступали своєрідними поширювачами культурних надбань північнокавказьких племен.

Основне багатство катакомбних племен становила худоба, яка в той час уже була власністю окремих патріархальних сімей. Стада та отари необхідно було охороняти. Цим поясиюсться інтенсивне озброєння чоловічого населення, що знайшло яскраве відображення в поховальному інвентарі.

Зрозуміти суспільну організацію племен катакомбної культури допомагають одночасні поховання чоловіка й жінки. Черепи жінок іноді мають чіткі сліди ударів металевою зброєю. Певно, вони були вбиті після смерті своїх володарів — чоловіків. Такі поховання свідчать про ускладнення патріархальних відносин у катакомбних племен. Зросла роль чоловіка в господарстві зумовила його єдиновладдя у сім'ї.

Племена катакомбної культури ховали померлих здебільшого у вже існуючих курганах, де основними були поховання племен ямної культури. Поховальна споруда, як правило, складалася з вхідної ями та підбою, куди клали небіжчика. В одній із стінок вхідної ями викопували катакомбу-підбій, що мала вигляд високого склепіння. Померлого клали на правому боці, у скорченому положенні і посипали вохрою.

Ідеологічні уявлення і вірування племен катакомбної культури, як і всього первісного суспільства, зумовлювалися насамперед їх способом життя та господарською діяльністю. Турбота про померлого, яка виявлялася в тому, що в могилу ставили горщик, клали зброю, знаряддя праці, їжу та прикраси, свідчить про існування культу анімізму. Певно, з цим же культом пов'язано й будівництво складних поховальних споруд.

У катакомбних племен існував звичай класти в поховання частини туш свійських тварин, що слід розглядати як запаси їжі, залишені померлому, або голови овець чи биків, ноги, відрубані в колінному зчленуванні, шкури тварин з головами і ногами, що, мабуть, символізувало тварину. Досить часті знахідки у похованнях кісток тварин, зокрема вівці, певною мірою проливають світло на характер господарства цих племен, особливо, якщо врахувати знахідки в катакомбних могилах залишків возів та кибиток.

Питання про те, звідки з'явилися племена катакомбної культури на сучасній території України, поки що остаточно не вирішене. Одні дослідники вважають, що катакомбна культура є продовженням ямної культури; на думку інших — племена катакомбної культури переселилися з Середземномор'я; частина дослідників вважає, що культура цих племен сформувалась у прикаспійських степах.

У цьому плані становить інтерес висновок антропологів про те, що племена катакомбної культури за своїм фізичним типом далекі від ямних племен і, отже, не пов'язані з ними.

Найімовірніше, що саме степи Прикаспію були районом формування культури катакомбних племен, звідки вони розселилися на Подоння і на сучасну територію України.