Племена культур шнурової кераміки

Реферат

Для правильного розуміння суті історичного процесу на сучасній території України в епоху бронзи важливо передусім визначити різні напрями історичних зв'язків населення двох основних частин — лісостепової та степової зон. В той час як степові племена за формами господарської діяльності, характером побуту та рівнем культури тяжіли до населення східних областей — Поволжя, Кавказу, Південного Сибіру, племена Правобережного і частково Лівобережного Лісостепу стояли близько до населення басейну Подунав'я та Середньої Європи. В епоху бронзи (в другій половині III — першій половині II тисячоліття до н. е.) значна частина Середнього та Верхнього Подніпров'я, Верхнього Подунав'я, Дністра, Верхнього та Середнього Поволжя, Південно-Східної Прибалтики, басейни Ельби, Одеру, Вісли, а також територія південно-західної частини сучасних Фінляндії, Швеції та Данії були заселені землеробсько-скотарськими племенами, які в науці дістали загальну назву племен культур шнурової кераміки (або культур бойових сокир).

Питання походження та історичного розвитку племен культур шнурової кераміки лишаються однією з гострих проблем історії стародавньої Європи, оскільки йдеться про етнічні корені багатьох європейських народів.

На думку багатьох лінгвістів та археологів, ці племена належали до однієї з груп стародавніх індоєвропейців — предків слов'ян, балтів та германців.

Дослідники вважають, що формування культур шнурової кераміки являло собою складний діалектичний процес, у якому, поряд з місцевими племенами, не останнє місце належало степовим племенам Східної Європи. Риси спільності племен культур шнурової кераміки з степовим світом особливо помітні на ранньому етапі їх існування. Ці риси проявилися, зокрема, в підвищенні питомої ваги скотарства, виникненні й оформленні шнурової орнаментації на глиняному посуді, тобто в тому, що об'єднувало всі культури Східної Європи ще у мідному віці. Спільний у них був також курганний обряд поховань.

У різних районах розселення племена культур шнурової кераміки мали свої виразні відмінності, які свідчили про їхню етнічну своєрідність. Так, одне з об'єднань цих племен проживало в Північному і Північно-Східному Прикарпатті та сусідніх з ним районах Поділля. До його складу входили верхньодністровська, любачівська та подільська групи племен, що дістали назву підкарпатської культури.

Основні відомості про ці племена дають поховальні пам'ятки. Досі відкрито лише сліди короткочасного поселення поблизу с. Кавського на Львівщині. У племен верхньодністровської та любачівської груп існував звичай ховати померлих під курганними насипами. Вони дотримувалися двох обрядів поховань — трупопокладення й трупоспалення. Племена подільської групи ховали померлих у курганах і ґрунтових могильниках (у кам'яних гробницях), які, певно, були сімейними усипальницями.

Інвентар усіх поховань складався з посуду, зброї (переважно списів) і знарядь праці (клиноподібних сокир та дугоподібних серпів).

Племена підкарпатської культури шнурової кераміки мали зв'язки як з близькими, так і віддаленими племенами, що підтверджується знайденими в похованнях металевими сокирами кавказького типу, скроневими підвісками у вигляді вербового листа, що були поширені у племен межановицької культури на сучасній території Польщі, а також єгипетським фаянсовим намистом.

Північну Волинь, верхів'я і середню течію Західного Бугу населяли племена городоцько-здовбицької культури шнурової кераміки. Їх поселення розташовувалися на високих берегах рік та озер, а на Поліссі — на підвищеннях у заплавах.

Поселення, відкриті поблизу сіл Городка Ровенського і Кам'янки Березнівського районів на Ровенщині та інші, мали наземні житла, збудовані з дерева і глини, які поділялися перегородками навпіл. Зустрічається і більш складний тип жител, збудованих з двох частин — наземної та заглибленої. На деяких поселеннях виявлені залишки майстерень крем'яних знарядь. Відомі й шахти-копальні, де добувався кремінь. Одна з них містилася на Городоцькому поселенні.

Племена городоцько-здовбицької культури ховали померлих під курганними насипами, у ґрунтових ямах та кам'яних домовинах. Курганні могильники свідчать про зв'язки з населенням Степу, а кам'яні домовини — про генетичні зв'язки з попередніми місцевими племенами культури кулястих амфор. Загальною ознакою племен городоцько-здовбицької культури слід вважати посуд — амфори з ручками і кубки, прикрашені відбитками шнура.

Група племен так званої стжижовської культури займала північно-західну частину Волині та східну частину Люблінської височини, де розселялася на схилах берегів рік, мисах та на підвищеннях серед боліт. Ці племена будували напівземлянкові житла. Для них, як і для описаних вище племен культур шнурової кераміки, був характерний активний обмін.

Знахідки в селах Стеблівці та Липі на Волині скарбів металевих виробів, аналогічних виробам племен Центральної Європи, що займали сучасну територію Чехословаччини і Польщі, свідчать про міжплемінний обмін значного територіального масштабу. Це підтверджується і знахідками в похованнях поблизу сіл Раціборовіца та Малих Скоморох (Польща) єгипетського пастового намиста, що датується XVIII династією, тобто близько 1567—1320 pp. до н. е.

Розселення племен культур шнурової кераміки в райони з різними природно-географічними умовами та історичними традиціями зумовило деяку специфіку їх господарства й побуту, хоч вони й стояли на однаковому рівні економічного та суспільного розвитку. В основі їх господарства лежало мотичне землеробство при підсічно-вогневій системі та приселищне скотарство. Землю обробляли кам'яними мотиками. Ці знаряддя знайдено, зокрема, в похованнях поблизу с. Долинки на Черкащині. Для розширення посівної площі викорчовували ліс за допомогою численних масивних доліт та сокир. Сіяли пшеницю, відбитки зерен якої виявлено на горшках у похованнях біля с. Долинки, а також ячмінь, просо, горох та боби. Збирали врожай за допомогою крем'яних серпів.

Племена середньодніпровської культури займали лісові райони Верхнього й Середнього Подніпров'я і межували зі Степом, заселеним скотарськими племенами. Ця група племен засновувала свої поселення переважно на високих пагорбах дніпровських берегів, рідше — на підвищеннях у заплаві, а також на борових терасах. Житла будували наземні, прямокутної форми, розташовували їх двома рядами. Деякі з них поділено перегородками на дві частини. Двосхилий дах тримався на стовпах. Для обігрівання викладалися вогнища з каменю. В житлах і поза ними відкрито господарські ями. Поселення цих племен відомі і на сучасній території Білорусії (Ксьондзова гора біля м. Бихова Могильовської області та ін.). Для цих племен властиві плоскодонні горщики та дзвоникоподібні посудини, келихи, миски, прикрашені заглибленим геометричним орнаментом та відбитками шнура.

Поховальний обряд середньодніпровських племен (трупопокладення і трупоспалення) свідчить про їхню етнічну неоднорідність. Він має спільні риси з поховальним обрядом інших груп племен культур шнурової кераміки.

Середньодніпровські племена вели обмін з сусідніми та віддаленими племенами. Шляхом обміну вони одержували бронзові вироби, виготовлені з кавказького й прикарпатського металу. Це переважно знаряддя праці (шила, ножі, сокири), зброя (листоподібні вістря до списів) та прикраси. У Києві знайдено набір металевих прикрас, що свідчить про існування зв'язків між середньодніпровськими племенами Подніпров'я та племенами культур шнурової кераміки Волині й Західного Поділля. Середньодніпровські племена підтримували тісні зв'язки з степовими племенами катакомбної культури Північного Причорномор'я, від яких одержували металеві вироби, а також з населенням фатьянівської культури Волго-Окського басейну.

Характер господарської діяльності вимагав постійного виготовлення значної кількості різноманітних знарядь праці. У цих племен значного рівня досягла обробка каменю й кременю. Подібно до того як у степових племен металообробка, розвинувшись у ремісничу галузь, вимагала оволодіння досить складною технікою, у племен культур шнурової кераміки обробка каменю потребувала спеціальних навиків і вміння, і в цьому вони досягли високої майстерності. Залишки майстерень та місця добування кременю виявлено поблизу м. Рівне. Особливо старанно оброблялися кам'яні клиноподібні шліфовані сокири, молоти, тесла. З кременю виготовляли серпи, скребачки, ножі, свердла, вістря до стріл та списів. Їх виробництво не тільки забезпечувало власні потреби, а й давало надлишки для обміну з іншими племенами, зокрема високоякісні вироби з волинського кременю відомі на Поділлі, в Прикарпатті та на території сучасної Польщі.

Допоміжну роль у господарстві відігравало рибальство, мисливство та збиральництво. Племена культур шнурової кераміки жили в умовах розквіту патріархально-родових відносин. Поховальний ритуал засвідчує особливе становище чоловіків. Деякі поховання виділяються багатством інвентаря, що підтверджує існування майнової диференціації.

Ідеологічні уявлення племен культур шнурової кераміки пов'язані з вірою в потойбічне життя як продовження земного. У них існували культи, пов'язані зі скотарством, землеробством і мисливством. Вони поклонялися сонцю і вірили в очисну силу вогню.