Племена мар'янівсько-бондарихинської культури

Реферат

Своєрідна група племен ранньої пори бронзового віку, що проживала в лівобережній частині Полісся та Лісостепу, ввійшла в науку під назвою мар'янівської (від колишнього сел. Мар'янівки на р. Сеймі, тепер с. Бунякине Путивльського району Сумської області). Самобутня культура цих племен зберегла риси, успадковані від неолітичних племен. Свої поселення мар'янівці засновували серед боліт, в заплавах річок, на великих островах. В їх господарстві велике значення відігравали мисливство та рибальство. Мар'янівські гончарі виготовляли посуд, зберігаючи традиції місцевих неолітичних племен ямково-гребінцевої кераміки. Прикрашали його різноманітними ямками та відбитками, що імітують шнур. Мар'янівські племена продовжували існувати і в пізній період бронзового віку. В Лівобережному Лісостепу, в басейні середньої і верхньої течії Сули, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця вони відомі під назвою бондарихинських племен (від уроч. Бондариха на Сіверському Дінці, поблизу Ізюма). Це були давні жителі краю, послідовні етапи розвитку культури яких простежуються в період бронзи — протягом II тисячоліття до н. е. Густота населення була порівняно невелика. Оточення, в якому проживало бондарихинське населення, було досить мирним. Невеликі поселення з кількох господарств розміщалися на краю борових терас та останцях поблизу озер і стариць.

Основу господарської діяльності бондарихинських племен становило землеробство та скотарство. На поселеннях знайдено кам'яні зернотерки, крем'яні вкладиші до серпів. У складі побутового інвентаря багато кістяних знарядь для обробки хутра, шкіри, вовни; є знаряддя, пов'язані з ткацтвом, виготовленням взуття й одягу. Існувало і бронзоливарне виробництво. У кам'яних ливарних формах відливалися бронзові кельти й інші знаряддя праці. На бондарихинських поселеннях знайдено також залізні знаряддя праці: шило і ніж, що датуються початком І тисячоліття до н. е. Ці знахідки свідчать про дуже ранню появу тут залізоробного і ковальського ремесел.

Своєрідними рисами відзначалися вироби місцевих гончарів. В орнаментації посуду вони широко застосовували відбитки дерев'яних штампів різної форми.

Приблизно у VIII ст. до н. е. бондарихинські племена були витіснені з Лівобережного Лісостепу на північ — у Подесення, де вони взяли участь у формуванні культури юхнівських племен раннього залізного віку. Таким чином, припинилося самостійне існування бондарихинських племен. А юхнівські племена, як ві домо, вчені пов'язують з історичними будинами, балто-слов'янська етнічна належність яких найбільш правдоподібна. Деякі дослідники вбачають у мар'янівських та бондарихинських племенах населення давньої фінно-угорської групи, на відміну від іраномовних жителів Степу.

Найзнаменнішим явищем бронзового віку, який відігравав надзвичайну роль в історії стародавнього населення, що проживало в сучасних межах України, є формування найдавніших етнічних масивів. У племенах зрубної культури сучасне мовознавство вбачає іраномовне населення. На заході, за Дністром, жили племена північних фракійців, до яких відносять племена культур станівської та Ноа. Багато вчених пов'язують із тшинецькими та їх нащадками — білогрудівськими племенами праслов'ян. Виходячи з археологічних та лінгвістичних досліджень (даних порівняльного мовознавства та ономастики), прабатьківщиною слов'ян вони називають територію між Віслою на заході і Дніпром на сході.

Наприкінці бронзового віку в Північному Причорномор'ї почали складатися великі племінні союзи. Одне з таких об'єднань становили кіммерійці, які вже згадуються у писемних джерелах, зокрема у працях Геродота, клинописах Ассірії, а також в «Одіссеї» Гомера. До складу об'єднань входили численні племена. У зв'язку з цим прискорюється зближення окремих племінних діалектів, виникає гостра потреба запровадження спільної мови.

Пізній період бронзового віку на сучасній території України ознаменувався важливими зрушеннями в усіх галузях життя. Це був час дальшого розвитку продуктивних сил, пов'язаний не тільки з великими успіхами орного землеробства та пастушого скотарства, а й з бурхливим розвитком місцевої металургії бронзи. На території України виникло кілька металообробних центрів, зокрема один з найвідоміших у Східній Європі — в Степовому Подніпров'ї. В складі общин виділилися особливі категорії населення — фахівці-ливарники, ковалі; створювалися передумови для відокремлення ремесла від землеробства.

Розвиток скотарства, землеробства та бронзоливарної справи зумовив певні зміни в суспільстві. Виникла майнова і соціальна диференціація, зросли роль і влада племінних вождів та воєначальників. Прагнення до нагромадження багатства спричинилося до нових війн. «Війна, яку раніше вели тільки для того, щоб помститися за напади, — писав Ф. Енгельс, — або для того, щоб розширити територію, яка стала недостатньою, тепер ведеться тільки заради грабежу, стає постійним промислом».

Формування впливової племінної верхівки, з одного боку, та розвиток патріархального рабства — з другого, — це ті нові суспільні явища, які зруйнували первіснообщинний лад.

У степових кіммерійських племен, певно, значно раніше, ніж у населення Лісостепу, виділилась і сформувалася панівна верхівка, в руках якої зосереджувалися влада і багатство. Це підтверджується археологічними даними. Насамперед йдеться про появу багатих поховань представників знатних родів у великих курганах (таких, як Широкий поблизу Каховки). У цих курганах слід вбачати усипальні степових володарів, свого роду «царів», які зустрічаються порівняно рідко. Поряд з ними більш поширеними були поховання простих общинників, що свідчить про поглиблення соціальної і майнової нерівності, зародження класового суспільства, встановлення нерівноправних відносин між знаттю і масами експлуатованого рядового населення.

В епоху бронзи на сучасній території України відбувався перехід до нової епохи — епохи рабовласницького ладу.