Землеробські племена західних територій
України IX—VII ст. до н. е.

Реферат

Ріка Дністер була своєрідним кордоном, на захід від якого жили племена, пов'язані з фракійським, карпато-дунайським світом. Основні центри розселення цих племен знаходилися на захід від сучасної території України, у сучасних межах Молдавії, Болгарії, Румунії, Угорщини. В археологічній науці це населення відоме під назвою племен культури фракійського гальштату. Ця назва вказує на етнічну належність народу, а також на певну близькість його до культур іллірійського населення південної частини Центральної Європи (гальштатська культура на сучасній території Австрії та Югославії).

Район Подністров'я відіграв роль контактної зони між степовим скіфським і лісостеповим чорноліським світом зі сходу і фракійськими племенами Карпато-Дунайського басейну — з півдня і заходу. Внаслідок тісних культурних зв'язків і мінливих політичних ситуацій вплив скіфської культури поширювався далеко на захід, у межі Дністро-Дунайського межиріччя. В свою чергу фракійські елементи помітно впливали на культуру населення Північного Причорномор'я.

На території України на початку залізного віку племена фракійського гальштату проживали в межах сучасних Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Вони жили в невеликих неукріплених поселеннях, розташованих найчастіше на берегових підвищеннях, у наземних будівлях з каркасними стінами або землянках. Небіжчиків ховали за обрядом трупоспалення, прах зсипали в глиняні урни.

Столовий посуд цих племен відзначався високими якостями. Великі корчаги, чаші та миски зовні піддавалися лощенню і прикрашалися рельєфним орнаментом у вигляді шишок, виступів тощо. Металеві прикраси й побутові речі представлені в основному виробами карпато-дунайського походження.

Наприкінці минулого століття в с. Михалковому (нині Тернопільської області) знайдено великий скарб золотих речей, серед яких були золоті чаші, діадеми, фібули, бляхи, браслети тощо. Більшість з них прикрашено спіралями, концентричними колами, хрестовидними фігурами та іншими емблемами, пов'язаними з культом сонця. Цей скарб, безсумнівно, належав фракійському вождеві або жерцю.

У північно-західних районах України, на території сучасної Львівської області та Західної Волині, жили племена, що мали багато спільного з населенням кінця епохи бронзи і раннього заліза — племенами лужицької культури (територія Польщі). Мабуть, проникаючи на схід, населення лужицької культури досягло крайніх західних меж України, де зіткнулося з західноволинською групою населення чорноліської, а пізніше скіфської культур. В результаті взаємних контактів цих двох народів на кордоні між ними виник своєрідний ареал, що включав елементи обох культур (при домінуючому значенні лужицького) і дістав назву висоцької культури. Район поширення висоцької культури у верхів'ях Західного Бугу мав близько 100 км у поперечнику. Пам'ятками його населення є відкриті поселення і безкурганні могильники з трупопокладенням у супроводі посуду та бронзових прикрас.