Утворення Причорноморської Скіфії

Реферат

Повідомлення Геродота про те, що все кіммерійське населення нібито залишило Причорномор'я і скіфи зайняли спустілу країну, є явним перебільшенням. Частина кіммерійців, безперечно, лишилася на місці й була асимільована скіфами. Про це переконливо свідчить наступність у ряді форм матеріальної культури, а також дві легенди про походження скіфів, у яких головне місце відводиться місцевому етнічному елементу.

За однією з легенд, скіфи вважали своїм прабатьком «першу людину» Таргітая, батьками якого були Зевс (мабуть, верховне божество) і дочка Борисфена (Дніпра). Від Таргітая народилося троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і Колоксай, що в перекладі з іранської могло означати «Гора-цар», «Вода-цар» і «Сонце-цар», тобто володарі основних сфер — землі, води і неба. При них на землю впали золоті подарунки: плуг, ярмо, сокира і чаша. Коли до золота підходили старші брати, воно загорялося, не даючись у руки; оволодіти священними дарунками вдалося тільки молодшому братові Колоксаю. Визнаний за старшого, він одержав найбільші володіння, в яких зберігалося священне золото. Від Колоксая пішов рід скіфських царів.

За іншою легендою, прабатьками скіфів вважався Геракл і напівдіва-напівзмія, що жила в лісистій місцевості Гілеї — в заплавах Нижнього Дніпра. Із трьох синів від цього шлюбу старшим був визнаний молодший син Скіф, який зумів підперезатися поясом Геракла і натягнути його лук.

В обох випадках походження скіфів з материнського боку пов'язане з Подніпров'ям. У першій легенді найпочесиіше місце займають обожнені знаряддя землеробства: плуг, ярмо, сокира. З місцевим землеробським середовищем пов'язана і священна чаша — особлива ритуальна округла посудина.

Зіставлення легенд та історичних відомостей щодо походження скіфів показує, що, крім кочових скіфських орд, які вторглися зі сходу, з-за Дону, до їх складу влилася значна маса аборигенного населення. Близькість мови та культури цих двох угруповань сприяла природному процесу такого злиття.

Хоча вирішальну перемогу над кіммерійцями скіфи здобули ще в період, який передував їхнім передньоазіатським походам, при поверненні в Причорномор'я вони знову витримали тяжку боротьбу за остаточне утвердження свого панування. Аналіз переданого Геродотом епічного сказання, в якому відображені ці події, дає підставу думати, що супротивниками скіфів було молоде покоління народу, що населяв Керченський півострів (Боспор Кіммерійський). Свого часу жителі усього півострова були підкорені скіфами, і тому скіфи вважали їх своїми рабами. Відновивши сили під час тривалої відсутності основної частини скіфів, цей народ (очевидно, кіммерійці) зробив спробу повернути втрачену незалежність. Намагаючись захистити свою землю, повсталі викопали рів «від Таврських гір до озера Меотіди». Скіфам вдалося знову підкорити цей народ лише після жорстокої битви. На думку дослідників, на срібному налуччі з кургану Солоха зображена сцена битви престарілих скіфів, які повернулися з походу, з молодими супротивниками.

Наведеним переказом, а також згадкою Діодора про те, що скіфи, просуваючись на захід до Дунаю, підкорили багато місцевих племен, обмежуються відомості античних авторів про події, пов'язані з утворенням Причорноморської Скіфії.