Господарство кочових скіфів

Реферат

Скотарство становило основну галузь господарства кочових скіфів. Худоба була водночас засобом виробництва, знаряддям праці й продуктом праці та обміну. Головна турбота кочовиків полягала в організації пастушого господарства, збільшенні й збереженні поголів'я.

Найбільше уваги в Степу приділялося конярству. До складу стада входили також велика рогата худоба, вівці, невелика кількість кіз. Свиней, як тварин, не пристосованих до умов кочового господарства, скіфи (як і інші кочові народи) не розводили. Велика рогата худоба була низькоросла, комола або короткорога. Скіфські коні також були невеликими, але відзначалися жвавістю і витривалістю. «Їх спочатку важко розігнати, — пише Арріан (II ст. н. е.), — так що можна поставитися до них з повним презирством, якщо побачиш, як їх порівнюють з конем фессалійським, сіцілійським чи пелопонесським, зате вони витримують які завгодно труднощі; і тоді можна побачити, як той прудкий, рослий і гарячий кінь вибивається з сил, а ця малоросла і шолудива коняка спочатку обганяє його, а потім і залишає далеко позад себе».

Скіфи кочували великими групами, що відповідали певним підрозділам родоплемінної структури. Їхні зимівники знаходились у приморській смузі Степу. Худоба цілий рік утримувалася на підніжному кормі. В найтяжчі місяці зимівлі коні своїми міцними копитами розбивали сніг і лід, добуваючи з-під них траву, за ними рухалися стада великої й дрібної рогатої худоби. З настанням весни скіфи залишали зимовища, щоб за літо тут відновився травостій. Отже, випасання велося лише меридіально, в напрямі з півдня на північ, що найкраще забезпечувало нормальний річний цикл господарства. На одному місці скіфи лишалися стільки часу, наскільки вистачало трави для худоби, а потім переходили на нові пасовища.

Земля, пасовиська, угіддя перебували в общинній власності, і, оскільки первинної необмеженості пасовиськ у скіфський час вже не існувало, можна гадати, що кожна родоплемінна група мала чітко визначені зони і маршрути своїх щорічних переміщень. Мабуть, у ході літніх кочувань скіфи зі степів проникали в глиб Лісостепу. Лукіан повідомляє про те, що скіфам постійно доводилося відбивати напади й вступати в сутички «заради пасовиськ і здобичі». Випасання стад і догляд за худобою становили обов'язок чоловіків.

За житла для скіфів правили повстяні кибитки (на чотирьох або шістьох колесах). Глиняні моделі цих кочівницьких жител знайдено під час розкопок на Керченському півострові. Залишки дерев'яних возів часто зустрічаються при розкопках скіфських курганів. Кибитки, що захищали від вітру, дощу й снігу, призначалися для жінок і дітей, у них також зберігалося майно. Життя чоловіків з дитинства було пов'язане з верховим конем.

Одяг та екіпіровка скіфів були добре пристосовані до умов кочового життя. В їхньому побуті велике місце займали різні вироби з шкіри, повсті, вовни. З цієї сировини робили покриття для кибиток, бурдюки, одяг, взуття та багато інших речей домашнього вжитку. Виготовленням їх займалися жінки.

У курганах скіфського часу на Алтаї, в умовах вічної мерзлоти, збереглися речі з шкіри, повсті, вовняних тканин, зроблені з великою майстерністю й художньо оформлені аплікацією, гаптуванням тощо. Рукоділля мало загальне поширення в кочовому середовищі. Дуже зручним був одяг скіфів — короткі, туго перетягнуті в поясі шкіряні, хутром всередину, каптани, щільно облягаючі шкіряні штани або широкі вовняні шаровари, м'які, перев'язані біля кісточки чобітки, гостроконечні башлики, що закривали вуха й потилицю. Одяг оздоблювався вишивкою, а парадне вбрання багатих скіфів розшивалося великою кількістю золотих бляшок.

У могилах скіф'янок (навіть цариць з курганів Чортомлик, Куль-Оба) зустрічаються веретена — символи жіночого рукодільного мистецтва. У багатих жінок веретена були грецького типу з кістяним набором, виконані з великою майстерністю. У простих скіф'янок — дерев'яні, з глиняним або свинцевим пряслом-важком. Такими ж незмінними жіночими знаряддями є шила, проколки, голки. У похованнях знатних скіф'янок з Мелітопольського кургану і Гайманової Могили виявлено цілий робочий «несесер» — близько ста шил.

Посуд, що використовувався у кочовому скіфському побуті, був переважно дерев'яний і металевий: бронзові казани на високій ніжці для варіння м'яса, бронзові миски, дерев'яні підноси і чаші, які інколи прикрашалися золотим окуттям. Місцевого глиняного посуду небагато, в основному дуже прості за формою горшки невисокої якості.

Скіфи у великій кількості купували грецьку маслинову олію і вино в амфорній тарі, а також посудини для вина: канфари, кіліки тощо. Багаті скіфи охоче купували також бронзовий посуд грецького виробництва.

Немає сумніву в тому, що при групах кочових скіфів існували майстерні: збройові, ливарні, ковальські, деревообробні. Вироби їх широко представлені в різноманітному асортименті предметів скіфської матеріальної культури. Однак більшість галузей господарства мала ще характер натуральної, домашньої промисловості, що обслуговувала потреби своєї общини і не набула значення товарного ремесла, яке б спеціалізувалося на виробництві продукції для обміну.

Обособлення ремесла ще перебувало в початковій стадії і торкнулося тільки однієї, найважливішої його галузі — обробки заліза. Таким центром з виразно виявленим спеціальним ухилом було Кам'янське городище на Дніпрі, що виникло наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. Розкопки городища показали, що багато його жителів займалося виготовленням заліза кричним способом, а також ковальськими і бронзоливарними роботами. Мабуть, виготовлена тут зброя, деталі кінської вузди, знаряддя праці тощо знаходили збут серед кочового населення.

Металургійні майстерні були нерозривно пов'язані з житловими приміщеннями і господарством ремісників; вони не виділялись у спеціалізовані підприємства. Жителі Кам'янського городища належали до числа особисто вільного населення і вели самостійне господарство, торгівлю, володіли зброєю. Вони лишалися повноправними членами скіфської общини, їхнє осіле життя та ремісничий побут зумовлювалися безпосередніми потребами суспільства у виробах ремесла. Кам'янське городище в цьому розумінні є прообразом міста як центру ремесла, торгівлі, адміністративного та культурного життя.

Важливо зазначити, що жителі Кам'янського городища займалися не тільки звичним для них скотарством, а й землеробством, про що свідчать знахідки знарядь землеробської праці: залізних серпів, мотик, кам'яних зернотерок, а також відбитки зерен злакових рослин на ліпному глиняному посуді, який виготовлявся на самому городищі. Кам'янське городище свідчить про початок процесу поступового переходу частини степового скіфського населення до осілості, що в свою чергу є показником глибоких соціальних змін, які відбувались у скіфському суспільстві.