Торгівля у племен Скіфії

Реферат

На ранніх етапах свого розвитку, в VII—VI ст. до н. е., племена Скіфії вступили в жваві мінові відносини між собою, а також багатьма іншими народами за її межами. Розвитку внутрішньої торгівлі сприяв поділ Скіфії за типами господарства на дві великі групи — кочових і землеробських племен, які гостро потребували взаємного обміну основними продуктами свого виробництва. Такий обмін полегшувався тим, що землеробство і скотарство на тому етапі їх розвитку вже давали певний надлишок продукції зверх того, що потрібно було для задоволення власних потреб. Особливо значну кількість надлишків мала розбагатіла верхівка скіфського суспільства. Взаємна заінтересованість у мінових зв'язках значною мірою сприяла зміцненню внутрішньої консолідації і складанню спільних економічних інтересів у різних племен Скіфії. Розвиток обміну зумовив поширення однакових форм матеріальної культури; господарські вдосконалення і нововведення ставали загальним надбанням.

Велике значення для скіфів мали торговельні зв'язки з населенням Кавказу, через який проходив шлях кіммерійців і скіфів у Передню Азію. До числа предметів кавказького виробництва, що мали попит у Північному Причорномор'ї, належать окремі види оздоб кінської вуздечки, бронзові сокири, металевий посуд, деякі типи прикрас (наприклад, бронзовий кавказький пояс з с. Підгірців, на південь від Києва).

У VII ст. до н. е. встановилися торговельні зв'язки з грецьким світом. У курганах і на поселеннях різних частин Скіфії (у Степу, Криму, на Тамані, в Лісостепу) знайдено грецькі посудини (цілі й уламки) родосько-мілетського походження, імпортовані ще у доколоніальний період. Заснування грецьких колоній на північному узбережжі Чорного моря сприяло дальшому розширенню зв'язків з грецьким світом. У другій половині VI—V ст. до н. е. головну роль у товарному обміні з місцевим населенням відігравала мілетська колонія — Ольвія. Дещо пізніше, з кінця V і особливо у IV ст. до н. е., торговельна ініціатива перейшла до грецьких міст Боспору.

Із Скіфії вивозилися худоба, хліб, мед, віск, риба, шкіра, а також «величезна кількість безумовно відмінних рабів» (Полібій), захоплених скіфами у походах. Головним невільницьким ринком у Північному Причорномор'ї був Танаїс, місто, розташоване в гирлі Дону.

Скіфи довозили вино та маслинову олію в амфорах, тканини, різні вироби грецького ремесла, зокрема посуд, предмети туалету, прикраси тощо. У майстернях грецьких колоній, особливо в Ольвії і на Боспорі, досить рано заповзятливі майстри почали виготовляти предмети скіфського вжитку, призначені для збуту в місцевому середовищі. Вони робили з бронзи посуд, зокрема казани, дзеркала, деталі вуздечок тощо. Великого поширення набуло виготовлення різних прикрас та виробів золотарства: золотих бляшок на одяг, намиста, браслетів, каблучок, золотих і срібних чаш, а також оздоблення зброї.

Скіфи підтримували мінову торгівлю з Ахеменідським Іраном. В одному із Семибратніх курганів на Тамані знайдено прекрасний срібний ритон (посуд для вина у вигляді рога) давньоіранської роботи. Протягом всього скіфського часу розвивалися торговельні зв'язки з фракійськими племенами Карпато-Дунайського басейну, що особливо посилились у IV—III ст. до н. е.

Про існування торговельного шляху з Скіфії на Схід, аж до Уральських гір, яким ходили скіфи та грецькі купці, повідомляє Геродот. Це підтверджується й археологічними знахідками, які свідчать про торговельні зв'язки скіфів з племенами Прикам'я, савроматами Поволжя та Приуралля. Речі скіфського типу, одержані в результаті обміну, зустрічаються у племен скіфської периферії: у сіндо-меотів Кубані, таврів Гірського Криму, фракійських народів, населення милоградської та юхнівської культур Полісся. З країн Малої Азії у Скіфію надходила велика кількість намиста з фінікійського скла і пасти. З Прибалтики довозився янтар. Можливо, такі речі одержували через посередників. Торгівля у скіфів лишалася міновою. За еквівалент обміну у мінових операціях, як і в багатьох інших стародавніх народів, правила худоба.

Розвиток обміну породив прагнення до збільшення його обсягу як шляхом розширення господарської діяльності, так і насильним привласненням чужого майна в результаті походів та одержання данини. Все це не могло не сприяти нагромадженню багатства в руках представників військово-родової верхівки та поглибленню соціально-майнової диференціації. Це явище не лишилося непоміченим сучасниками скіфів. Ось що пише з цього приводу Страбон: «Треба сказати, що наш спосіб життя майже в усіх привів до зміни на гірше, вносячи розкіш, пристрасть до втіх і для задоволення цих пристрастей багато аморальних засобів для збагачення. Така зіпсованість нравів значною мірою проникла і до варварів, між іншим, і до номадів. Останні з часу знайомства з морем відразу зробилися гіршими: стали чинити розбої, вбивати іноземців і, вступаючи у відносини з багатьма народами, переймати у них розкіш і гендлярство».

Широке проникнення в Скіфію виробів грецького ремесла зумовило занепад окремих видів місцевих ремесел, таких як гончарне, різьбярське по кістці та якоюсь мірою бронзоливарне і ювелірне.