Античні міста-держави у VI—II ст. до н. е. Херсонес

Реферат

Другим великим осередком античної цивілізації в Північному Причорномор'ї було західне узбережжя Криму. Найбільше місто тут — Херсонес Таврійський (в перекладі — півострів таврів) — засноване у 422—421 рр. до н. е. вихідцями з дорійського міста Гераклеї Понтійської. Знаходилося воно у південно-західній частині Криму на західній околиці сучасного Севастополя, на березі Карантинної гавані. Місцеположення Херсонеса на скелястому мисі, оточеному бухтами, зручними для мореплавства, з точки зору його оборони було дуже вигідним. Знахідки уламків іонійської кераміки, які датуються VI ст. до н. е., дають підставу вважати, що, можливо, на місці Херсонеса до його заснування було невелике іонійське поселення.

З часу свого виникнення Херсонес, на відміну від інших античних міст Північного Причорномор'я, перебував у ворожому оточенні: в горах жили племена таврів-скотарів, а степи Криму були зайняті кочовими скіфами, які пізніше ввійшли до складу Скіфського царства в Криму. Становище було настільки небезпечним, що херсонесити мусили укріплювати не тільки місто, а й його сільськогосподарську округу. Існує припущення, що оборонні стіни мала, зокрема, найдавніша сільська територія Херсонеса на Маячному півострові (так званий Страбонівський Херсонес). Напружена обстановка стримувала встановлення економічних зв'язків Херсонеса з місцевим населенням Криму. Тому господарською основою Херсонеса стало власне розвинуте багатогалузеве сільське господарство, а згодом і ремесла.

Приблизно наприкінці IV ст. до н. е. почався бурхливий економічний і політичний розвиток Херсонеса, що особливо яскраво виявився у III ст. до н. е. Збільшилася основна землеробська територія поліса. Крім сільськогосподарських ділянок — клерів, що виникли на початку IV ст. до н. е. на Маячному півострові і займали площу близько 360 га, на рубежі IV—III — на початку III ст. до н. е. державою була додатково розмежована територія Гераклейського півострова, площею близько 12 тис. га. Загальна кількість клер зросла з 80—90 до 450—470. На відміну від клерів Маячного півострова, площа кожного з яких становила 4,5 га, клери Гераклейського півострова мали в середньому розміри близько 26,4га кожний. На ділянках до 50% площі займали виноградники; зернових культур вирощували порівняно мало — тільки для внутрішніх потреб. Кожний клер мав садибу. Ділянки надавалися вільним херсонеситам в особисту власність, в оренду, на відкуп тощо. Для обробітку угідь великих клерів використовувалися раби. Крім великих землевласників та рабів, хору населяли різні групи залежного і напівзалежного різноетнічного населення, а також вільні общинники.

До складу поліса після розпаду у 339 р. до н. е. Скіфської держави Атея ввійшли землі Північно-Західного Криму, в тому числі Керкінітіда — античне місто, засноване наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. Виникли нове місто Калос Лімен та цілий ряд поселень різних типів: укріплення, поселення, розташовані поряд з невеликими фортецями, комплекси вілл та неукріплені садиби. Ці райони постачали Херсонес головним чином хлібом. Слід зазначити, що питання про забезпечення міста хлібом стояло досить гостро. Так, у Херсонеській присязі була окрема стаття, яка забороняла вивозити хліб з рівнини у будь-які інші пункти, крім Херсонеса.

Поряд з сільським господарством, розвивалися ремесла, зокрема керамічне, металообробне, ткацьке. Значне місце посідало гончарство. Під час розкопок у Херсонесі відкрито кілька керамічних майстерень, де виготовлялися амфори, столовий та кухонний посуд, художня кераміка тощо. Розвивалося також морське рибальство, рибозасолювальне виробництво, соляний промисел. Вино, риба, сіль та деякі інші продукти були основними товарами, що йшли на експорт у внутрішні райони Північного Причорномор'я.

Певну роль в економіці міста відігравала торгівля. Наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. встановилися досить жваві зв'язки Херсонеса з Гераклеєю Понтійською, Фасосом та Сінопою. Розвивалася також торгівля з Ольвією, Боспором та середземноморськими містами. Гераклея Понтійська, яка активно підтримувала Феодосію в її боротьбі з Боспором за незалежність, не могла не бачити реальної загрози і Херсонесу з боку останнього. Гераклея як метрополія була кровно заінтересована у збереженні незалежності Херсонеса від Боспору. Цим, зокрема, значною мірою пояснюються подальші тісні зв'язки Херсонеса з Гераклеєю. У ряді офіційних документів навіть перших століть нашої ери херсонесити називають Гераклею своєю матір'ю. Значення для економіки Гераклеї торговельних відносин з Херсонесом, зокрема після встановлення між ними прямого зв'язку Чорним морем, особливо посилилося з втратою впливу Гераклеї на Феодосію після приєднання останньої до Боспору. На початку IV ст. до н. е. Херсонес почав карбувати власну дрібну срібну монету. Загалом торгівля, особливо посередницька, в економіці Херсонеса відігравала, очевидно, меншу роль, ніж в інших державах Північного Причорномор'я. Усе це сприяло тому, що Херсонес менше, порівняно з іншими містами, зазнав впливу місцевих племен і продовжував лишатися грецьким містом.

Економічне зміцнення держави сприяло розвиткові міста. Зросла його територія. В місті, що мало регулярну прямокутну систему планування, були збудовані храми, театр і ряд інших монументальних споруд. Місто оточувала система міцних оборонних стін з фортечними брамами та вежами. Особливо надійні укріплення мав порт.

Херсонес, який за державним ладом на ранніх етапах історичного розвитку являв собою типовий рабовласницький демократичний поліс, згодом набув деяких рис централізованої, елліністичної держави, хоча й зберіг ряд інститутів, характерних для полісної системи. Влада перебувала в руках багатих греків-рабовласників. Один з написів називає їх «природними громадянами». Верховні органи — народні збори і рада — вирішували питання зовнішньої політики і внутрішнього життя. Ряд державних установ наслідував форми, типові для Мегар (метрополії Гераклеї Понтійської). Зокрема, члени ради або однієї з її комісій, як і в Мегарах, називались ейсимнетами (розсудливими). У перші століття нашої ери ця назва зникає, замість неї в епіграфічних пам'ятках згадуються проедри. Локальною особливістю Херсонеса, що виділяла його серед держав Північного Причорномор'я, була також наявність службової особи, яку називали царем (басилевсом). Назва «цар» мала досить умовний характер. Цар був епонімом — особою, ім'ям якої при датуванні державних документів називався рік. Цим, а також релігійними справами, обмежувалися функції царя. Пізніше титул царя взагалі втратив будь-який практичний сенс і був символічно перенесений на богиню Діву, яка звалася «царюючою».

Виконавчу владу здійснювали різні колегії: номофілаків — «стражів закону», які контролювали виконання державних декретів і постанов; симнамонів, які виконували обов'язки глашатаїв і стежили за вирізьбленням відповідних текстів на кам'яних плитах. Головною магістратурою була колегія деміургів або архонтів (питання щодо назви цієї колегії остаточно не з'ясоване).

Економічний розквіт Херсонеса супроводжувався посиленням майнової та соціальної диференціації населення, загостренням внутрішньої кризи Херсонеської держави. Тут неодноразово виникали серйозні соціальні конфлікти, постійно точилася боротьба за владу між прихильниками демократичної та олігархічної форм правління. Про це свідчить, зокрема, одна з найцікавіших пам'яток — Херсонеська присяга, вирізьблена на мармуровій плиті, що її повинен був давати кожен херсонесит. Поява такої присяги наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. була, очевидно, зумовлена спробою повалити демократичний лад, можливо, існуванням короткочасрюї тиранії. Присяга яскраво змальовує картину життя Херсонеса у той час. В ній, зокрема, йдеться про вірність демократичному устрою Херсонеса, служіння народові, боротьбу проти спроб відторгнення будь-яких частин держави, до складу якої, за текстом, входили Керкінітіда, Калос Лімен та інші міста. Особливу увагу приділено необхідності протидії змовам.

За умов існування приватної власності на землю, можливості її продажу і купівлі, продажу навіть громадських ділянок, мало місце зростання концентрації земельних угідь у руках небагатьох власників, що досить чітко простежується вже на рубежі III і II ст. до н. е. Це призводило до дальшого розшарування населення, загострення соціальних суперечностей.

Значні зміни спостерігаються і в зовнішньополітичному становищі Херсонеса, зокрема в його стосунках з навколишніми племенами. Так, у III—II ст. до н. е. у сусідів Херсонеса — скіфів Криму — виникла держава на чолі з Скілуром, яка невдовзі стала досить сильною. Свої зусилля скіфи спрямували на завоювання грецьких морських портів, щоб налагодити безпосередню морську торгівлю з грецькими державами Чорноморського і Середземноморського басейнів.

Певно, вже з другої половини — кінця III ст. до н. е. розпочалися перші сутички Херсонеса з Скіфською державою. Агресія скіфів у той час була спрямована головним чином на херсонеські володіння у Північно-Західному Криму. На рубежі III і II ст. до н. е. скіфи напали на Херсонес. За таких несприятливих умов Херсонес намагався скористатися з ворожих відносин між скіфами і сарматами. Останні на той час становили вже досить значну силу. В 179 р. до н. е. Херсонес, уклавши договір «про дружбу» з царем Понтійської держави Фарнаком І, подібно до сарматського царя Гатала, ввійшов до коаліції припонтійських держав. Можливо, що союзницькі відносини з сарматами, а також з Боспорською державою існували і раніше. За договором Фарнак І зобов'язався бути «другом херсонеситів», а в разі, «якщо сусідні варвари виступлять походом на Херсонес чи підвладну херсонеситам країну або кривдитимуть херсонеситів», виступити на його захист. Проте вже приблизно в середині II ст. до н. е. Північно-Західний Крим опинився під владою скіфів, яким у їхній боротьбі проти Херсонеса, можливо, допомагали таври. Наприкінці II ст. до н. е. Херсонес, потрапивши у скрутне становище, змушений був звернутися за допомогою до Мітрідата VI Євпатора. Не виключено, що підставою для цього могла бути згадана угода, укладена з понтійським царем Фарнаком І. Втручання у боротьбу між Херсонесом і скіфами було вигідне Мітрідату, який мав намір закріпитися на узбережжі Північного Причорномор'я. У 110 р. до н. е. він відправив на допомогу Херсонесу військо на чолі з полководцем Діофантом. Почесний декрет Херсонеської держави на честь Діофанта розповідав саме про ці події. Під час походу військо Діофанта підкорило таврів, примусило скіфів відступити на свою територію, оволоділо Неаполем Скіфським і фортецею Хабеями.

Через рік скіфи вийшли з-під влади царя Мітрідата VI Євпатора, у зв'язку з чим він знову послав у Крим Діофанта. Під час другої експедиційної кампанії Діофант до свого війська залучив «найсильніших з громадян» Херсонеса. Він знищив майже все скіфське військо і знову рушив на Хабеї та Неаполь Скіфський. Очевидно, під час цього походу скіфи зазнали остаточної поразки. Проте допомога Понтійської держави не пройшла даром і для Херсонеса: він потрапив у залежність від Боспору, верховним правителем якого став Мітрідат VI Євпатор.