Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е.

Реферат

Друга половина II—І ст. до н. е. були для античних міст-держав Північного Причорномор'я періодом загальної соціально-економічної і політичної кризи. Внутрішня соціально-економічна криза цих держав — різке поглиблення майнової диференціації населення і загострення соціальних суперечностей — збіглася з глибокими змінами в їх зовнішньополітичному становищі, що призвело до занепаду ремесел, сільського господарства, торгівлі. Це пояснюється, з одного боку, зростанням тиску місцевих племен, певними змінами в складі сусідніх племен, зокрема рухом сарматів, а з другого — послабленням і занепадом ряду грецьких міст і експансією Риму.

Північнопричорноморські міста одне за одним втрачали політичну незалежність, потрапляючи під владу Понтійського царства, після розпаду якого в Північному Причорномор'ї почав домінувати вплив Риму. Все це спричинилося до важливих змін політичного й економічного характеру. У містах помітно збільшувалася кількість вихідців з місцевих племен, що особливо сильно позначалося на культурі античних міст; елліністична в своїй основі культура перших століть нашої ери дедалі більше набувала рис, типових для культури навколишніх племен, водночас вона сприймала деякі елементи римської провінціальної культури. Але романізація в античних містах Північного Причорномор'я виявилася набагато слабше, ніж, наприклад, у містах Західного Причорномор'я. Всі ці процеси у перші століття нашої ери найвиразніше спостерігаються в Боспорській державі. Цей час характеризується відносною загальною стабілізацією політичного становища, а також певним піднесенням економіки. Таким чином, період експансії Понтійського царства і загальної кризи античних міст Північного Причорномор'я був відносно нетривалим.

Понтійська держава виникла в IV ст. до н. е. в північно-східній частині Малої Азії, на південно-східному узбережжі Понту Евксінського. У 281 р. до н. е. правитель Понтійського царства Мітрідат III прийняв царський титул. Переважаючою народністю Понтійського царства були каппадокійці, панівний клас представляли в основному перси. В економічному і політичному житті міст, розташованих на узбережжі Чорного моря, провідну роль відігравали грецькі колоністи. За царя Фарнака Понтійське царство завоювало Сінопу й уклало воєнно-політичні союзи з містами Північного і Західного Причорномор'я, а також із сарматами. У І ст. до н. е. Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своею владою всі причорноморські держави, в тому числі Боспор, Ольвію, Тіру, Херсонес, Колхіду.

Природно, що створення такого великого державного об'єднання в районах, що становили значний інтерес для Римської імперії, не могло не зустріти її протидії. Під владою Римської держави в той час перебували Південна Європа, Північна Африка, острови Егейського моря, західні райони Малої Азії. Дальшому просуванню Риму на схід, зокрема в глиб Азії, заважало Понтійське царство. Античні міста Північного Причорномор'я знаходилися в зоні зіткнення інтересів цих двох держав, боротьба між якими стала переломним моментом в історії Східного Середземномор'я.

Перший воєнний конфлікт між ворогуючими силами виник у 89 р. до н. е., після чого війна між ними тривала з невеликими перервами до 63 р. до н. е. (89/88—85/84; 83—82; 74—64/63 pp. до н. е.). На першому етапі боротьби Північне Причорномор'я було для Понтійського царства головним джерелом сировини, продовольства і людських ресурсів. Мітрідат VI залучив до участі у війні не тільки міста Боспору, Херсонес, Ольвію, а й багато племен. Війна, що затяглася на довгі роки, підривала зовнішню торгівлю, ремесла, сільське господарство античних міст Північного Причорномор'я. Все це важким тягарем лягало на трудящі верстви населення. В результаті у містах Північного Причорномор'я поширились антипонтійські настрої, які в Боспорській державі виявилися ще під час повстання Савмака.

Під час першої війни Мітрідата VI з Римом Боспор зробив спробу вийти з-під влади Понтійського царства, але зазнав невдачі. Полководець Мітрідата VI Неоптолем розбив війська Боспору та його союзників. Намісником Мітрідата VI в Боспорському царстві став його син Махар. Проте це призвело до негативних для Мітрідата VI наслідків — Махар зав'язав тісні стосунки з римлянами. Так, велику кількість продовольства, заготовленого Боспором для обложеної римлянами Сінопи, Махар відправив ворогам Мітрідата VI — римлянам.

У ході війни римляни захопили понтійські території в Малій Азії, і після битви біля р. Ліці у 66 р. до н. е. Мітрідату VI довелося відійти через Кавказ до Боспору, у Пантікапей. У той час там перебував Махар. З Пантікапея він утік до Херсонеса Фракійського, де покінчив життя самогубством.

Римляни продовжували переслідувати Мітрідата VI. Їхній полководець Помпей розраховував наздогнати його, пройшовши через Закавказзя, але просування військ Помпея спинили іберійські племена, які не захотіли підкоритися Риму, і він повернув назад. Мітрідат VI, відчуваючи в Боспорі більшу впевненість у своїх силах (він вважав античні держави Північного Причорномор'я своєю економічною та політичною базою, особливо після втрат у Малій Азії), почав готуватися до нової війни з Римом. Він задумав похід в Італію через Північне Причорномор'я, Дунай і Альпи.

Щоб здійснити свій намір, Мітрідат VI уклав воєнні угоди з вождями північнопричорноморських племен, зав'язав з ними родинні стосунки. Орієнтація Мітрідата VI на місцеві племена ще більше загострила відносини з населенням грецьких міст, обтяженим поборами, римською блокадою тощо. За Страбоном, населення Боспору сплачувало Мітрідату VI данину зерном — 180 тис. медимнів (близько 7510 т) та сріблом — 200 талантів. До обов'язкових повинностей входили також поставки робочих волів (їхні жили використовували на тятиви бойових луків), будівельного лісу (для спорудження військових машин), рабів. Крім того, війни Мітрідата VI з Римом значно скоротили торговельні операції античних держав Північного Причорномор'я з Грецією та Малою Азією. Все це істотно зачіпало інтереси рабовласницької частини суспільства. В результаті в Боспорській державі знову, як і в період першої війни, почався активний антимітрідатівський рух, який вилився в ряд повстань.

Першою виступила проти Мітрідата VI Фанагорія (63 р. до н. е.). До неї приєдналися Німфей, Феодосія, Херсонес. Спалахнуло повстання і в самому Пантікапеї. Його очолив син Мітрідата VI Фарнак, якого військо оголосило царем. Мітрідат VI сховався в палаці на акрополі Пантікапея, де на його прохання він був убитий одним з воєначальників.

Цими подіями, внаслідок яких Понтійська держава Мітрідата VI була остаточно зломлена, закінчився період вимушеної понтійської політичної орієнтації північнопричорноморських міст. Відтоді ці міста опинилися у воєнно-політичній залежності від Риму. Невдовзі Боспор, Ольвія, Херсонес, Тіра повністю втратили політичну незалежність. Античні міста Північного Причорномор'я в перші століття нашої ери відігравали роль своєрідного бар'єра, за допомогою якого Римська імперія намагалася послабити тиск варварських племен на свої східні кордони.

Глибокі зміни відбувалися на рубежі нашої ери і в перші її століття в суспільному та економічному житті північнопричорноморських міст: йшов процес розкладу основ рабовласницького суспільства, процес натуралізації господарства, посилювалася сарматизація культури.

Водночас у перші століття нашої ери мало місце деяке економічне піднесення. Зокрема, міста продовжували відігравати істотну роль у посередницьких торговельних операціях між античним світом і місцевими племенами. Але вже близько середини III ст. н. е. почалася нова глибока внутрішня економічна криза більшості античних міст Північного Причорномор'я. У цей час міське населення займалося головним чином сільським виробництвом; міста набували рис, властивих сільським поселенням; поглибився процес натуралізації господарства, що в цілому призвело до скорочення ремісничого виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Поступово змінювалися форми експлуатації. Рабство зживало себе, складалися нові форми соціальної залежності, властиві ранньофеодальному суспільству.

У Північному Причорномор'ї процес якісних соціально-економічних змін збігся з крайнім загостренням зовнішньополітичного становища у зв'язку з загарбницькими походами готів, гуннів, порушенням ними торговельних зв'язків, що склалися в попередній час. Усе це спричинилося до зникнення не тільки рабовласницького способу виробництва, а й загибелі більшості античних північнопричорноморських міст. У III ст. н. е. ослаблі політично й економічно античні держави вже не могли протистояти готським полчищам і були змушені піти на поступки та угоди з ними. Навіть Боспор, який у воєнному відношенні являв собою найсильнішу античну державу цього району, був змушений дозволити племенам боранів і герулів проходити через Керченську протоку з Азовського в Чорне море, звідки вони чинили піратські набіги не тільки на причорноморські, а й на середземноморські міста — Афіни, Корінф, Ефес, Кізік, Гераклею та ін. Багато міст зазнало розорення. Все це завдавало великої, часом непоправної шкоди економіці античних міст Північного Причорномор'я — торгівлі, ремеслу і особливо сільському господарству. В більшості міст припинилося карбування монет. З середини III ст. н. е. спостерігається занепад міського життя.

Ще тяжчим для античного світу Північного Причорномор'я було IV ст. н. е., коли на його територію вдерлися кочові орди гуннів. Гунни спільно з племенами, які примкнули до них, нападали на міста і поселення, що уціліли після навали готів, і в останній чверті IV ст. н. е. повністю зруйнували більшість з них. У наступні століття життя тут продовжувалося тільки в небагатьох уцілілих (та й то неповністю) містах. Це, зокрема, стосується Херсонеса, де життя продовжувалося в епоху раннього середньовіччя як одного з периферійних міст Візантійської імперії. Існувало й невелике поселення на місці Пантікапея. Можливо, одне з поселень слов'ян Подністров'я могло в кінці І — на початку II тисячоліття н. е. розташовуватися на залишках Тіри, де в пізніші часи виникло місто Білгород.

Такі загальні риси життя античних міст Північного Причорномор'я у перші століття нашої ери. Слід зазначити, що відмінності в розвитку окремих держав у цей період були значно більші, ніж у попередні часи.