Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Херсонес

Реферат

Після походів полководця Мітрідата VI — Діофанта Херсонес потрапив у залежність від Боспору, звільнитися від якої йому не допомогла й участь у 63 р. до н. е. в повстанні проти Мітрідата VI Євпатора, внаслідок якого Фанагорія здобула незалежність. Перші століття нової ери характеризуються глибокою соціально-економічною кризою Херсонеса, що виникла значною мірою внаслідок греко-скіфських воєн, під час яких було зруйновано полісну систему землеволодіння, зі складу Херсонеської держави вийшли поселення і міста Північно-Західного Криму. Занепала торгівля: зв'язки з античним світом порушилися внаслідок воєн Мітрідата VI Євпатора. Поглибилися соціальні суперечності, посилилась аристократизація управління. Поряд з багатіями, типу ольвійського Протогена, в Херсонесі існувало зовсім неімуще населення, яке в гострій боротьбі намагалося поліпшити своє становище. Зокрема, у І ст. н. е. була зроблена спроба встановити тиранію. При цьому тиран у самому місті спирався, очевидно, на ці найбідніші верстви населення, яке в декреті було названо «черню».

Залежність від Боспорської держави, яка лягла додатковим тягарем на плечі херсонеситів, ще більше погіршила і без того тяжке становище поліса. Ця залежність не була номінальною: Херсонес, очевидно, повинен був допомагати Боспору в критичних ситуаціях під час воєн. Відомо, що Херсонес надсилав воїнів на допомогу цареві Полемону І, можливо, для участі в боротьбі проти Танаїса. В той же час Боспор, незважаючи на поступове піднесення власної економіки, не міг у разі необхідності ефективно захистити Херсонес від місцевих племен.

За цих умов Херсонес систематично робив спроби вийти з-під контролю Боспору.

Єдиною державою, яка б могла реально допомогти Херсонесу позбутися залежності від Боспору, був Рим. Орієнтація саме на нього стала основним зовнішньополітичним курсом Херсонеса. Але Рим підтримував політичні зв'язки з Боспором, оскільки був заінтересований у створенні надійного бар'єра проти об'єднань місцевих племен. Тому допомога Римської імперії Херсонесу в його боротьбі з Боспором носила малоефективний і непослідовний характер.

Херсонес встановив безпосередні зв'язки з Римом, направивши туди у 46 р. до н. е. Гая Юлія Феогена, сина Сатира, з проханням про елевтерію — звільнення Херсонеса від підлеглості Боспору. Юлій Цезар задовольнив це прохання, з приводу чого в Херсонесі були випущені монети з написом «Елевтерас». Але незалежність носила формальний характер, оскільки Херсонес був неспроможний її реалізувати. Після смерті Цезаря Херсонес знову опинився під владою Боспору.

Згодом у Херсонесі вводиться нове літочислення; на монетах замість імені царя-епоніма карбується ім'я богині Діви. Існує припущення, що ця подія, яка відбулася у 25/24 р. до н. е., могла бути пов'язана з підтвердженням Римом незалежності Херсонеса від Боспору, але ніяких писемних даних про це немає.

Хитка політична ситуація якоюсь мірою стабілізувалася тільки в середині І ст. н. е. У 45 р. Херсонес, очевидно, взяв участь у війні Риму проти Боспору, коли проти Мітрідата VIII були направлені римські війська. За цю допомогу він дістав від Риму право карбувати золоті монети і, напевно, знову звільнився з-під опіки Боспору. Такі дії Риму були спрямовані на створення сили, здатної протистояти Боспору в разі його спроби вийти з підлеглості римським імператорам.

В середині I ст. н. е. Херсонесу почали знову, як за часів Скілура і Палака, загрожувати скіфи. Херсонес звернувся за допомогою до Риму, що захопив на цей час Грецію та Малу Азію і прагнув перетворити Північне Причорномор'я на римську провінцію. У 63 р. н. е., коли скіфське військо підступило до Херсонеса, сюди морем прибув сильний військовий загін на чолі з правителем римської провінції Нижньої Мезії Плавтієм Сільваном. Його війська розгромили скіфів.

У цілому новий період в історії Херсонеса, який характеризується його залежністю безпосередньо від Риму, а також деяким економічним піднесенням, почався з середини І ст. н. е.

Після розгрому скіфів Римська імперія розмістила в ряді пунктів Північного Причорномор'я свої залоги. Зокрема, неподалік від Херсонеса поблизу мису Ай-Тодор, на місці давнього таврського укріплення, римляни збудували фортецю Харакс. У Херсонесі й Хараксі стояли гарнізоном частини І Італійського і XI Клавдієвого легіонів. У Херсонеській гавані розмістилася римська ескадра.

Однак за імператора Доміціана (81—96) у зв'язку з боротьбою проти даків Рим змушений був вивести свої війська з району Херсонеса. В результаті на початку II ст. н. е. Херсонес потрапив під владу боспорського царя Котіса II. Відновити незалежність він зміг лише приблизно в середині 40-х років II ст. н. е., за імператора Антоніна Пія, завдяки допомозі посольства в Рим Гераклеї Понтійської — метрополії Херсонеса. Так Херсонес позбувся залежності від Боспору. На ознаменування цієї події в місті видали почесний декрет на честь Гераклеї, а також випустили нову серію монет з написом «Елевтерас».

Звільнившись від зверхності Боспору, Херсонес потрапив у тяжку залежність від Риму. У Крим, зокрема до Херсонеса і Харакса, повернулися римські війська. Херсонес став місцем перебування ескадри мезійського флоту, а також командуючого римськими військами в Тавріці. Місту доводилося платити торговельні мита і податки на утримання римських військ. Херсонес фактично став римським провінціальним містом, керованим правителем Нижньої Мезії, хоч і зберіг місцеве самоврядування.

Ще більше ускладнилося становище Херсонеса в другій половині III ст. н. е., коли виникла загроза нападу варварських племен. У кінці III ст. н. е. римські війська були виведені з Херсонеса в Подунав'я для захисту кордонів Римської імперії від готів і повернулися назад лише на початку IV ст. н. е. Сільська округа Херсонеса остаточно занепала в результаті готської навали (III ст. н. е.), припинила своє існування більшість прибережних землеробських поселень Північно-Західного Криму. Те саме сталося і в Південно-Західному Криму в 70-х роках IV ст. н. е., під час гуннської навали. Проте сам Херсонес пережив її. У IV ст. н. е. — це ще досить значне, добре укріплене місто, з сильним гарнізоном, значну частину якого становили баллістарії (обслуга балліст — метальних пристроїв). Укріплення міста неодноразово перебудовувалися і посилювалися навіть наприкінці IV ст. н. е. Згодом, у V ст. н. е., Херсонес опинився під владою Візантійської імперії, яка надавала йому досить великого стратегічного значення, в зв'язку з чим він продовжував укріплюватись. Зокрема, значні роботи по вдосконаленню оборонних споруд провадилися в кінці V ст. н. е., за імператора Зенона.

Панування римлян виразно позначилося на державному устрої Херсонеса. Посилилась аристократизація управління. Рим спирався головним чином на землевласницьку й торговельну верхівку населення Херсонеса. Ряд знатних сімей дістав права римського громадянства. Скоротилася кількість членів окремих колегій, нерідко в руках однієї особи зосереджувалися різні державні посади. Зокрема, перший архонт, що обирався з середовища найбільш знатних сімей, взяв на себе водночас функції «царя» і стратегів. Хоч усі ці посади, які і раніше, формально лишалися виборними, проте коло осіб, які брали активну участь у політичному житті, дуже звузилося; біля керма державної влади протягом ряду років часто стояли одні й ті самі люди або навіть сім'ї. Так, у II ст. н. е. державні посади тривалий час займали члени сім'ї Флавіїв, які дістали права римського громадянства й римські імена.

Для Херсонеса І—IV ст. н. е. були періодом тимчасової стабілізації і піднесення економіки. У сільському господарстві найближчої херсонеської округи — на Гераклейському півострові — зросла питома вага посівів зернових культур. Хоч північно-західні землеробські поселення Криму в цей період вже, мабуть, не належали Херсонесу, проте їхня продукція займала істотне місце в його торгівлі. Розвивались і мали товарний характер рибальський і соляний промисли. Херсонес знову став великим ремісничим центром. Тут процвітали залізоробне виробництво і металообробка, гончарство, деревообробна і косторізна справа.

Все це створило міцну основу для розвитку торговельних відносин як з античними містами, так і з місцевими племенами. Наприкінці І ст. до н. е. відновились, а в II ст. н. е. значно розширилися зв'язки з південно-причорноморськими містами — Сінопою, Гераклеєю, Амастрією. В І ст. н. е. Херсонес вів активну торгівлю також з Пергамом, Ефесом, Амісом, островами Самосом, Косом, Кнідом, містами Італії та Паннонії. З північно-причорноморських центрів Херсонес у цей час вів торгівлю з Ольвією та Боспором. Основними статтями імпорту були вино, маслинова олія, червонолаковий і скляний посуд тощо. На експорт йшли солона риба, рибний соус, сіль, вино й, очевидно, хліб.

Значних розмірів набула також торгівля Херсонеса з сусідніми поселеннями Південно-Західного Криму, куди надходила продукція майстерень не тільки з Херсонеса, а й за його посередництвом з інших античних центрів. Торговельні зв'язки з поселеннями Північно-Західного Криму були слабіші. Основним предметом вивозу з цього району в Херсонес був хліб.

З другої половини III ст. н. е. в зовнішній торгівлі Херсонеса почався деякий спад, скоротилися торговельні операції з малоазійськими центрами, припинилася торгівля з Ольвією й, очевидно, з Північно-Західним Кримом. Проте в цілому навіть і в IV ст. н. е. економіка Херсонеса і поселень Південно-Західного Криму ще не занепала. Це сталося тільки наприкінці IV ст. н. е. в результаті гуннської навали.